Почепцов Георгій Георгійович — Вікіпедія

Георгій Георгійович Почепцов
	Професор Георгій Почепцов Професор Георгій Почепцов
Народився	29 жовтня 1949 (74 роки); Берегове, Закарпатська область
Країна	Україна
Національність	українець
Діяльність	media scholar
Alma mater	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Галузь	теорія комунікації
Заклад	КНУ імені Тараса Шевченка
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор філологічних наук
	Заслужений журналіст України
	Висловлювання у Вікіцитатах

Гео́ргій Гео́ргійович Почепцо́в (29 жовтня 1949, Берегове) — український письменник-фантаст, заслужений журналіст України, доктор філологічних наук, професор, раніше — завідувач кафедри інформаційної політики Національної академії державного управління при Президентові України. Автор численних книг з питань комунікаційних технологій.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 29 жовтня 1949 (м. Берегове, Закарпатська область); дружина Наталія Тарасівна — викладач Національного університету «Київський політехнічний інститут», дочка — Анастасія.

Вищу освіту здобув у 1966—1971 в Київському державному університет імені Тараса Шевченка на факультеті кібернетики.

1998—2001 — завідувач кафедри міжнародних комунікацій та зв'язків з громадськістю Київського національного університету імені Тараса Шевченка. З липня 2002 — керівник Управління стратегічних ініціатив в Адміністрації Президента України; працював завідувачем кафедри інформаційної політики в Національній академії державного управління при Президентові України. Член Спілки письменників України (з 1981). Почесний професор Українсько-американського гуманітарного інституту «Вісконсинський міжнародний університет (США) в Україні» (2011).

Заслужений журналіст України (1999)^[1]. Державний службовець 4-го рангу (07.2002)^[2], 3-го рангу (10.2004)^[3]. Нагороджений орденом «За заслуги» 1-го (2021)^[4], 2-го (2015)^[5] і 3-го (2004) ступенів.

Георгій Почепцов працює на кафедрі соціальних комунікацій філологічного факультету Маріупольського державного університету.

Автор низки книг для дітей та юнацтва, зокрема фантастичних, серед яких найбільш відома трилогія повістей «Золота куля» (1987).

Наукові праці[ред. | ред. код]

Головні монографії:

«Тоталитарный человек: очерки тоталитарного символизма и мифологии» (1994)(рос.)
«Имиджмейкер. Паблик рилейшнз для политиков и бизнесменов» (1994)(рос.)
«Теория коммуникации» (1996, 1999) (рос.)
«Национальная безопасность стран переходного периода» (1996) (рос.)
«Имидж: от фараонов до президентов» (1997) (рос.)
«Профессия: имиджмейкер» (1998) (рос.)
«Паблик рилейшнз, или как успешно управлять общественным мнением» (1998) (рос.)
«Как становятся президентами. Избирательные технологии XX века» (1999) (рос.)
«Информационные войны. Основы военно-коммуникативных исследований» (1999) (рос.)
«„Інформаційна політика“: навч. посібник» (2008) — разом з Чукут С. А.
«Глобальні проекти: конструювання майбутнього»: навч. посібник (2009) — (б-ка журн. «Соціальна психологія»)[1].
«Від Facebook-у і гламуру до WikiLeaks: медіакомунікації» (2012)
«Контроль над розумом» (2012)
«Мерлін, Супермен і Гаррі Поттер. Конструювання нематеріального в масовій культурі» (2013)
«Смисли і війни: Україна і Росія в інформаційній і смисловій війнах» (2016)
«Від покемонів до гібридних війн: нові комунікативні технології ХХІ століття» (2017)
«Виртуальные войны. Фейки» (2019)(рос.)
«Управление будущим» (2019)(рос.)
«Пропаганда 2.0» (2020)(рос.)
«СССР страна, созданная пропагандой» (2020) (рос.)
«Токсичний інфопростір. Як зберегти ясність мислення і свободу дії» (2022)
«Информационные войны. Новый инструмент политики» (2022)(рос.)

Окремі статті:

Західна аналітична група «Нові знання форматують світ»
Українська правда «Модно бути розумним, а не вибудовувати маєтки»
Статті на сайті Українського центру політичного менеджменту
Статті на сайті Телекритика

Художні твори[ред. | ред. код]

Збірки казок і повістей:

«Бюро добрых услуг рассеянного волшебника» (1979)(рос.)
«Ключ от города Колдунов» (1983)(рос.)
«Дверь в волшебную страну» (1985)(рос.)
«Планета воздушных шаров» (1986)(рос.)
«Золотой шар» (1987)(рос.) — однойменна повість також видавалася українською.
«Город Королей» (1988)(рос.)
«Замок на загадочной планете» (1989)(рос.)
«Сказки» (1989)(рос.)
«В поисках волшебного меча» (1992)(рос.)
«Волшебный меч» (1994)(рос.)
«Золотой шар» (1994)(рос.) — містить додаткові твори, порівняно з виданням 1987 року.
«Невидимі замки» (2016)
«Снігова Принцеса» (2017)