Потойбічний світ — Вікіпедія

Частина серії статей на тему:
Традиційна релігія
Люди, що пережили стан клінічної смерті, часто описують тунель світла, до якого душа магічним станом притягується
Ключові поняття Божества Герой Монстр Дух Душа Космос Хаос Потойбічний світ Створення Вічне повернення Золота доба Доля Сакральне Жертвопринесення Ініціація Міф Монотеїзм Антропоморфізм Зооморфізм Світове дерево Синкретизм Таємні товариства
Найдавніші форми Анімізм Зоолатрія Культ предків Магія Полідоксія Тотемізм Фетишизм Шаманізм
Історичні ареали Азія: Айии Бон Буддизм Бурханізм Ведизм Гіндукушська релігія Даосизм Джайнізм Індуїзм Мусок Синто Тенгріанство Шаманізм Америка: Індіанські вірування Африка: Стародавній Єгипет Африка південніше Сахари Близький Схід і Середземномор'я: Зороастризм Іслам Християнство Юдаїзм Язичництво Європа: Адиге хабзе Ваттісен яли Вацдін Стародавня Вірменія Германці Стародавня Греція Інешкіпазія Кельти Мокшень кой Слов'яни Удмурт вос Чимарій юла
Служителі культу Жрець Шаман Оракул Брахман Волхв Друїд Маг
Надприродні сутності Божество Демон Чорт Дух-посланець Янгол Привид Психопомп Вахана
Персонажі-люди Напівбог Герой Чаклун Відьма
Категорія • Портал
п о р

Потойбі́чний світ, потойбі́ччя^[1], загробний світ, той світ — у різноманітних релігійних системах (як язичницьких, так і монотеїстичних) — світ, до якого потрапляють люди після смерті, мешкання померлих або їх душ. Уявлення про потойбічний світ є типологічно спільними майже для всіх культур та цивілізацій.

Потойбічний світ у традиційних релігіях[ред. | ред. код]

У найдавніших релігійних системах, закріплених у письмових джерелах, потойбічний світ — це недиференційоване царство темряви без сонячного світла та радощів, розташоване частіше за все у нижньому ярусі триповерхового світу (небесний — земний — підземний), табуйоване для йменування та називане евфемістично. Такі, наприклад, Кі-галь (букв. «велика земля», «велике місто»), або Кур (букв. «гора», «гірська країна», хоча вона й мислиться в «нижньому» світі) — у шумерській культурі та відповідні їм Ерцету («земля») або Кур-ну-гі («країна без повернення»; запозичене з шумерської мови) — в аккадській культурі; темний, глибокий нескінченний дуат у єгипетських релігійних уявленнях; грецький Аїд або Гадес («безвидний», «незримий»); в тому ж ряду й давньоєврейський (біблійний) Шеол.

Найдавніші уявлення про потойбічний світ не несуть у собі жодної етичної диференціації: усі померлі люди потрапляють до одного й того ж місця незалежно від того, ким вони були на Землі. Перші спроби пов'язати потойбічний світ з потойбічною відплатою зафіксовані в єгипетській культурі епохи Середнього царства (близько 22—16 століть до н. е.) в «Книзі померлих», пов'язаній із потойбічним судом Осіріса, в результаті якого душі благочестивих людей потрапляють на поля іару, або іалу — поля блаженних (прообраз Єлисейських полів, або Елізіума, у давньогрецькій міфології), а душі грішних — на остаточне знищення. Частково та ж диференціація спостерігається пізніше в давньогрецьких уявленнях, за якими душі людей, що не прогнівили богів, блукають в Елізіумі, тоді як грішників карають, але в тому ж Аїді.

Потойбічний світ у монотеїзмі[ред. | ред. код]

Поступово саме у монотеїзмі — спочатку в юдаїзмі, а вслід за ним — у християнстві та ісламі — акцентуються етичні начала у житті людини, що призводить до остаточного розмежування потойбічного світу на Пекло та Рай. У монотеїстичних релігіях потойбічний світ нерозривно пов'язаний з ідеями остаточної відплати людині, безсмертя душі, прийдешнього воскресіння померлих, а також з есхатологією — перетворенням усього людського життя в кінці історії, з приходом Месії та встановленням Царства Божого.

Потойбічний світ у сучасній українській культурі[ред. | ред. код]

Різні художні моделі потойбічного світу пропонує Олесь Барліг у збірці п'єс «Звірі подивляться замість тебе»^[2]. В драмі «Демона викликаю, Тамаро» зображується метафізичний простір, у якому мешкають душі самогубців, що приречені на обернення міфологічними істотами, чудовиськами, демонами. «Стрибай Ліля, стрибай» розміщає персонажів у кімнаті, з якої неможливо вийти. Єдиний спосіб втечі з неї — стрибок до чорної ями в підлозі, й кожен по черзі робить це під тиском невидимого примусу. Дія «Уроборосу у Східному експресі» відбувається в астралі, а одна зі сцен «Тигроловів» — в підводному царстві, до якого після смерті потрапляє утоплена героїня. П'єса, що подарувала назву книзі, відтворює невидимий світ духів із пустотливими елементалями.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Потойбічність [Архівовано 20 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Катабаза // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 465.

Це незавершена стаття про релігію. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.