Портал:Геоморфологія — Вікіпедія

Розділ Вікіпедії: Геоморфологія
Проєкт  |  Портал
редагувати
  Геоморфологія
Мапа рельєфу Землі

Геоморфоло́гія (рос. геоморфология, англ. geomorphology, нім. Geomorphologie f) — наука про рельєф Землі, його походження, просторові, генетичні та історичні закономірності будови та розвитку. Геоморфологія розглядає зміни рельєфу як процес, що складається з існуючих протиріч між рельєфоутворюючими факторами, що й обумовлює безперервний розвиток земної поверхні та форм рельєфу[1]. Належить до родини геолого-географічних наук.

Зовнішній вигляд рельєфу Земної поверхні (морфологія), його походження (генезис), вік та динаміка розвитку..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибрана стаття

О́стрів Коко́с або Коко́совий о́стрів (ісп. Isla del Coco) — один із найбільших незаселених островів Тихого океану, розташований за 550 км від західного узбережжя Коста-Ріки. Найближчою землею до острова є Галапагоські острови, розташовані за кількасот миль на південний захід[2].

Площа острова — 23,85 км², острів має приблизно прямокутну форму розмірами 8×3 км. Його периметр близько 21 км. Острів належить Коста-Ріці та адміністративно складає департамент № 10, один із 16 департаментів кантону Пунтаренас провінції Пунтаренас[3]. Острів відомий тим, що, згідно з поширеними легендами, на ньому було сховано кілька величезних скарбів, які так і не знайшли[4][5]..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Геоморфологічна термінологія
Червоне озеро в Хорватії, недалеко від міста Імотський. 2014

Карстова вирва (англ. Sinkhole, а також сеноти, долини і т.п., різні терміни, які часто використовуються як взаємозамінні) — депресія або отвір в землі, викликаний обвалом поверхневого шару землі. Деякі з них викликані карстовими процесами, наприклад, хімічним розчиненням карбонатних порід, або суфозійними процесами. Вивченням карстових вирв займається карстознавство..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибране зображення
редагувати
  Обрані гірські системи

Апенні́ни (італ. Appennini, лат. Apenninus, Apennini montes) — гірська система в Італії, становить кістяк Апеннінського півострова. На північному заході сполучається з Альпами, на південному сході — з Калабрійськими горами. Довжина 900 км (з горами Калабрії і Сицилії — 1 350 км), ширина — до 100 км; висота до 2912 м (вершина Корно (італ. Corno Grande) в Абруцьких Апеннінах, масив Гран-Сассо-д'Італія).

Власне Апенніни утворені головним чином з мезозойських, палеогенових і неогенових пісковиків, глин та вапняків, сланцю, які були зім'яті в складки в процесі альпійської складчастості. Є численні виходи мінеральних джерел та родовища будівельного і виробного каменю. Почасти відбуваються землетруси..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані гірські хребти та масиви
Головні батіметричні/топографічні особливості Північного Льодовитого океану

Хребет Альфа — великий вулканічний хребет на дні Північного Льодовитого океану, між Канадською котловиною і хребтом Ломоносова. Був активним протягом формування Амеразійського басейну.[6] Хребет Альфа є продовженням хребта Менделєєва. Проте назва останнього збереглась лише за тією частиною підводного хребта, що лежить в російському секторі Арктики. Іншу частину називають хребтом Альфа (назва американської дрейфуючої арктичної станції)[7]..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані гірські вершини

Гора, що горить (англ. Burning Mountain) — гора біля населеного пункту Вінген, Новий Південний Уельс, Австралія, розташована за 200 км на північ від Сіднея, біля шосе «Нова Англія» з Сіднея до Брісбена. Висота — 653 м[8]. Своєю назвою гора зобов'язана природному процесу підземного горіння вугільного пласта, що проходить під землею через пісковик. Палаюча гора входить до Природного резерву Палаюча гора (Burning Mountain Nature Reserve), що управляється австралійською службою національних парків і дикої природи[9]. Район гори також є спадщиною австралійських аборигенів.

Полога стежка завдовжки 3,5 км піднімається від парковки до місця, де з-під землі виходить дим і сірка. Перші дослідники і поселенці вважали, що цей дим має вулканічне походження, і Палаюча гора, приблизно до 1830 року[10] (за іншими даними — до 1866 року[11]) вважалася єдиним активним континентальним вулканом в Австралії..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані узгір'я та плоскогір'я
Межі Гвіанського щита. (англ.)

Гвіанське нагір'я або Гвіанське плоскогір'я — гористе плоскогір'я, приблизно 1 930 км завдовжки та 300—1000 км завширшки, розташоване на півночі Південної Америки, між басейнами річок Оріноко та Амазонка, і береговою Гвіанською низовиною. Територія плоскогір'я поділена між Венесуелою, Гаяною, Суринамом, Французькою Гвіаною та Бразилією. Гори Пакарайма, найвища вершина яких гора Рорайма (2 810 м заввишки) на межі Венесуели, Бразилії та Гаяни, формують найвищу частину плоскогір'я. Геологічно, Гвіанське нагір'я — щит, складений з докембрійських порід, споріднений з Бразильським нагір'ям. воно складається з обширних плато стародавніх кристалічних скель, покритих геологічно недавнім пісковиком і шаром лави. Плато піднимаються одне за одним у вигляді колосальних сходів, з кроками що досягяють сотень метрів. Численні річки, що годуються важкою кількістю опадів, починаються в плоскогір'ях і стікають з його країв, створюючи глибокі пащі і прекрасні водоспади.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані височини та плато

Приазо́вська височина́ — височина на південному сході України, в межах Донецької та Запорізької областей. Відповідає південно-східному виступові Українського кристалічного масиву. На півночі височина межує з Придніпровською низовиною, на північному сході з Донецьким кряжем, на сході та півдні з Приазовською низовиною, на заході — з Причорноморською низовиною.

Кристалічні породи (граніти, гнейси, сієніти та ін.), з яких складається основа Празовської височини, перекриті переважно товщею лесів та лесовидних суглинків. Місцями вони виходять на поверхню.

Відповідно до залягання кристалічного фундаменту, Приазовська височина поступово знижується з півночі (пересічні висоти 200–230 м) на південь:::::::::::::::: читати далі

редагувати
  Обрані вершини рівнинного рельєфу

Бе́рда — гора на Хотинській височині. Розташована в межах Заставнівського району Чернівецької області, на схід від села Васловівці, що на північ від міста Чернівців.

Висота 515,7 м над рівнем моря. Поверхня Берди вирівняна, схили асиметричні (західні та південні — круті). Вкрита буковими, дубово-грабовими та дубовими лісами, місцями підліском із ліщини.

Берда — найвища вершина рівнинної частини України, а також одна із найвищих точок Східноєвропейської рівнини. Поступається тільки плато Бирлад (561 м).::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані низовини суходолу та улоговини океану
Велика китайська рівнина

Північнокитайська рівнина(спрощ.: 华北平原; кит. трад.: 華北平原; піньїнь: Huáběi Píngyuán, хуабей пінюань) — плоска (висоти не більше 100 м) рівнина площею близько 325 тис. км², що простягнулася на 1000 км В її східній частині розташовані Шаньдунської гори. Клімат субтропічний, мусонний. Літо вологе, зима суха. Часто відбуваються повені, які в минулому супроводжувалися значними змінами русел Хуанхе і Хуайхе. Через Велику Китайську рівнину в напрямку південь — північ прокладений Великий канал. Головний землеробський район Китаю. Основні культури — пшениця, бавовна, рис, арахіс. Велика Китайська рівнина густо заселена. Найбільші міста на її території — Пекін і Тяньцзінь.

редагувати
  Обрані западини суходолу та жолоби океану
Палаючі гори

Турфанська улоговина (кит. 吐魯番盆地, Піньїнь: Tǔlǔfán Péndì, Уйгурською: تۇرپان ئويمانلىغى, Turpan Oymanliği) — тектонічна низовина, що знаходиться довкола та на південь міста-оазиса Турфан в Сіньцзян-Уйгурському автономному районі на північному заході Китаю, у відрогах Східного Тянь-Шаню. Довжина близько 200 км, ширина близько 70 км, максимальна глибина становить -154 м від рівня моря (найглибша в Центральній Азії). Площа близько 50 000 кв.км.Складена переважно піщано-глинистими відкладеннями мезозойського і кайнозойського часу. На дні — обширний солончак з ефемерним гірко-солоним озером Айдинкьоль.

Оточена гірськими масивами: центральний Тянь-Шань на заході, Богда-Шань на північному заході, Крім гірських масивів оточують улоговини: Джунгарська улоговина з півночі і Таримська улоговина з півдня. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Корисні шаблони
редагувати
  Нові статті
редагувати
  Обрані геоморфологічні пам'ятки

Кортумо́ва Гора́ — геологічна пам'ятка природи місцевого значення, лісопарк у Шевченківському районі Львова. Розташований у західній частині міста, на схилах однойменної гори, що є продовженням горбистого пасма Розточчя. Від найвищої точки Львова — Замкової гори — Кортумова Гора відділена долиною річки Полтви.

У найвищій точці Кортумова Гора сягає 374 метрів над р. м. З 1984 року вона має статус геологічної пам'ятки природи. Загальна площа лісопарку «Кортумова гора» — бл. 63 га[12][13]. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Добра стаття

А́нди, А́ндські Кордильє́ри (ісп. Andes; Cordillera de los Andes) — найдовша (довжина біля 9000 км) і одна з найвищих (гора Аконкагуа, 6962 м) гірських систем земної кулі, яка облямовує з півночі та заходу всю Південну Америку; є південною частиною Кордильєр.

Анди тягнуться вздовж узбережжя Тихого океану, від Карибського моря до архіпелагу Вогняна Земля, проходять через Колумбію, Венесуелу, Еквадор, Перу, Болівію, Чилі й Аргентину. Ширина системи 200–800 км, середня висота гір 3600 м.

Це молода гірська система, тут знаходиться велике число діючих вулканів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Вибрані списки геоморфології


редагувати
  Обрана ілюстрація
Деналі
редагувати
  Обраний життєпис генетичної та структурної геоморфології

Бортник Сергій Юрійович (14 листопада 1961 року) — український геоморфолог, доктор географічних наук, професор географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академік Академії наук вищої освіти України.

Народився 14 листопада 1961 року в с.Варварівка. Зараз в межах міста Іллінці, Вінницької області. Закінчив 1984 року Київський університет, 1990 року аспірантуру. У Київському університеті працював у 19851987 роках стажистом-дослідником, у 19901997 роках асистентом, у 19972002 роках доцентом. З 2002 року завідувач кафедри землезнавства та геоморфології географічного факультету, професор. Кандидатська дисертація «Еволюція палеорельєфу території Верхнього Побужжя в мезозої-кайнозої» захищена 1992 року. Докторська дисертація «Морфоструктури центрального типу території України: просторово-часовий аналіз» захищена 2002 року. Віце-президент — Головний вчений секретар Українського географічного товариства..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис динамічної геоморфології

Андрі́й Петро́вич Капи́ця (нар. 1931 — пом. 2011) — радянський і російський географ, геоморфолог і гляціолог, заслужений професор Московського університету, член-кореспондент АН СРСР (згодом — РАН) з 1970 року.

Автор близько 200 наукових і науково-популярних робіт.

Народився в університетському місті Кембриджі (Велика Британія) в родині радянського фізика і лауреата Нобелівської премії Петра Капиці. Молодший брат радянського фізика і телеведучого Сергія Капиці.

У 1953 році закінчив географічний факультет Московського державного університету, після чого працював у лабораторії експериментальної геоморфології того ж факультету.

Учасник чотирьох антарктичних експедицій. У 1967—1969 роках — керівник геофізичної експедиції АН СРСР у Східну Африку.

У 1966—1970 роках очолював географічний факультет МДУ. У 1970 році обраний членом-кореспондентом АН СРСР.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис кліматичної геоморфології та кінематики рельєфу


редагувати
  Обраний життєпис орфографії та морфографії

Олекса́ндр Олекса́ндрович Борзо́в (*10 серпня 1874, Воронеж — †6 березня 1939) — російський географ, заслужений діяч наук РРФСР (з 1935), професор Московського університету (з 1918).

Народився у Воронежі. Проводив геоморфологічні дослідження в Підмосков'ї, Приураллі, в басейні Південного Бугу. Вивчав питання розвитку акумулятивного рельєфу, створив теорію асиметрії річкових схилів і межиріч. Дав перше зведення по орографії і геоморфології європейської частини СРСР. Брав участь у складанні і редагуванні карт, в тому числі «Великого радянського атласу світу»..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обраний життєпис інженерної геоморфології


редагувати
  Геоморфологічна література
  • Рельєф у Тлумачному Словнику української мови.
  • М. О. Шалімов.Геологія з основами геоморфології: конспект лекцій - Одеса : Наука і техніка, 2006. - 144 с.
  • Стельмах, О. Р. Геоморфологія та четвертинна геологія : конспект лекцій / О. Р. Стельмах. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2010. - 122 с.
  • Адаменко, О. М. Екологічна геоморфологія : лабор. практикум / О. М. Адаменко, А. А. Пилипенко, Н. В. Фоменко. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2004. - 54 с.
  • Бригиневич, Є. А. Геоморфологія та четвертинна геологія : лабораторний практикум / Є. А. Бригиневич. - Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2003. - 31 с.
  • Рельєф географічний у Великій радянській енциклопедії.
  • Марков К. К. Основные проблемы геоморфологии. — М., 1948. (рос.)
  • Щукин И. С. Общая геоморфология, 2 изд., т. 1—3. — М., 1960—74. (рос.)
  • Николаев И. Неотектоника и её выражение в структуре и рельефе территории СССР. — М., 1962. (рос.)
  • Мещеряков Ю. А. Структурная геоморфология равнинных стран. — М., 1965. (рос.)
  • Мещеряков Ю. А. Рельеф СССР. Морфоструктура и морфоскульптура. — М., 1972. (рос.)
  • Рельеф Земли. Морфоструктура и морфоскульптура. — М., 1967. (рос.)
  • Звонкова Т. В. Прикладная геоморфология. — М., 1970. (рос.)
  • Richard Chorley, Stanley Alfred Schumm & David E. Sugden. Geomorphology. - London: Methuen, 1985
  • Committee on Challenges and Opportunities in Earth Surface Processes, National Research Council (2010). Landscapes on the Edge: New Horizons for Research on Earth's Surface. Washington, DC: National Academies Press. ISBN 0-309-14024-2. 
  • Edmaier, Bernhard (2004). Earthsong. London: Phaidon Press. ISBN 0-7148-4451-9. 
  • Kondolf, G. Mathias; Hervé Piégay (2003). Tools in fluvial geomorphology. New York: Wiley. ISBN 0-471-49142-X. 
  • Kuenzer, Claudia; Stracher, Glenn B. (2012). Geomorphology of Coal Seam Fires. Geomorphology. 138 (1): 209–222. Bibcode:2012Geomo.138..209K. doi:10.1016/j.geomorph.2011.09.004. 
  • Needham, Joseph (1954). Science and civilisation in China. Cambridge, UK: Cambridge University Press. ISBN 0-521-05801-5. 
  • Scheidegger, Adrian E. (2004). Morphotectonics. Berlin: Springer. ISBN 3-540-20017-7. 
  • Selby, Michael John (1985). Earth's changing surface: an introduction to geomorphology. Oxford: Clarendon Press. ISBN 0-19-823252-7. 
  • Charlton, Ro (2008). Fundamentals of fluvial geomorphology. London, UK: Rutledge. ISBN 978-0-415-33454-9. 
  • Дедков А. П., Мозжерин В. И., Ступишин А. В., Трофимов А. М. Климатическая геоморфология денудационных равнин. Казань Издательство Казанского университета 1977г. 224 с.
  • http://geomorphology.igras.ru/jour/search/search?query=the%20genetic%20stage%20age%20substantial
  • http://www.dissercat.com/content/tektonika-i-kinematika-sdvigovykh-zon
  • Viles, Heather (1988). Biogeomorphology. Oxford: Basil Blackwell. ISBN 0-631-15405-1. 
  • Hupp (1995). Biogeomorphology, Terrestrial and Freshwater Systems. ISBN 0-444-81867-7. 
  • Osterkamp, W.R.; Friedman, J.M. (1997). Research Considerations for Biogeomorphology. Proceedings of the U.S. Geological Survey (USGS) Sediment Workshop 'Expanding Sediment Research Capabilities in Today's USGS'. Reston, VA, and Harpers Ferry, WV. Процитовано 15 червня 2007. 

}}

редагувати
  Геоморфологічні сайти
редагувати
  Геоморфологічні списки
На цьому графіку 100 найвідоміших вершин Землі
Файл:Hilo Town.jpg
Острів Гаваї. Вулкан Мауна-Кеа

Список островів за висотою — цей список відсортований за найбільшою висотою острова, включає всі острови з найвищою вершиною понад 2000 м, а також деякі відомі острови з найбільшою висотою менше 2000 м. Найбільші висоти континентальної суші включені для порівняння. .::::::::::::::::читати далі


Острови з найвищими вершинами понад 2000 м

{


редагувати
  Категорії
редагувати
  Геоморфологічна періодика

Джерела[ред. код]

  1. (рос.) Подобедов Н. С. Общая физическая география и геоморфология. — М.: Недра, 1974. С. 312.
  2. Cocos Island National park. Costa Rica Guide. Архів оригіналу за 21 червня 2013. 
  3. Códigos de las Administraciones Tributarias
  4. Общая информация об острове Кокос. Южный Крест. Архів оригіналу за 21 червня 2013. 
  5. Золото острова Кокос. Terra Incognita. Архів оригіналу за 21 червня 2013. 
  6. Volcanic style in the Strand Fiord Formation (Upper Cretaceous), Axel Heiberg Island, Canadian Arctic Archipelago Retrieved on 2007-08-15
  7. (рос.) О Северном Ледовитом океане. ИП Нуньес Тельес Кирилл Филибертович. 2006-2007. Архів оригіналу за 12 березня 2012. Процитовано 1 травня 2008.  {{cite web}}: Cite має пустий невідомий параметр: |description= (довідка)
  8. Burning Mountain — New South wales
  9. Burning Mountain Nature Reserve New South Wales Department of Environment
  10. Australia’s Burning Mountain
  11. Burning Mountain, Australia — John Seach
  12. Про погодження меж геологічної пам’ятки природи місцевого значення парку «Кортумова гора»
  13. У Львові цьогоріч встановили межі двох парків
Чим Ви можете допомогти Бібліотека

Портал:Геоморфологія/Допомога

Геоморфологічна бібліотека

Каталог наукової, навчальної та науково-популярної літератури на геоморфологічну тематику.
Сестринські проєкти і портали
Більше різноманітної допоміжної інформації про геоморфологію на сестринських проєктах фонду Вікімедіа:

Вікіновини   Вікісловник   Вікісховище   Вікіпедія   Вікіцитати   Вікікниги   Вікіджерела   Вікідані  
Wikinews Wiktionary Commons Wikipedia Wikiquote Wikibooks Wikisourse Wikidata
Wikinews Wiktionary Commons Wikipedia Wikiquote Wikibooks Wikisource Wikidata