Портал:Іран — Вікіпедія

Портал Обговорення порталу Проєкт Обговорення проєкту Доглядачі порталу
Розділ Вікіпедії: Іран
Проєкт  |  Портал



Давнина і сучасність


Ісла́мська Респу́бліка Іра́н (перс. جمهوری اسلامی ایران‎ — Джомгурі-йе Есламі-йє Іран, також використовуються назви Іра́н (перс. ایران[ʔiɾɒn] — Країна аріїв) або застаріла назва Пе́рсія (що є лише однією з областей)) — держава на південному заході Азії. Столиця — місто Тегеран.

На заході межує з Іраком, на північному заході — з Азербайджаном[1], Вірменією,[1] Туреччиною,[1] на півночі — з Туркменістаном[1], на сході — з Афганістаном[1] і Пакистаном[1].

На півночі омивається Каспійським морем, на півдні і південному-сході — Перською затокою.

Історія Ірану за письмовими джерелами охоплює майже п'ять тисяч років. Перша держава на його території — Елам — виникла в Хузестані в III тисячолітті до н. е. Перська імперія при Дарії I Ахеменіді простягалася вже від Греції і Киренаїки до річки Інд. Протягом багатьох століть панівною релігією був зороастризм. Близько XVI століття державною релігією Ірану стає шиїзм.

У 1979 в Ірані відбулася Ісламська революція під проводом аятолли Хомейні, в ході якої була повалена монархія і проголошена ісламська республіка.

Іран володіє другими за розміром у Західній Азії та ісламському світі економікою після Туреччини[2] і є однією з найбільш технологічно розвинених держав регіону. Іран розташовується у стратегічно важливому регіоні Євразії і має в своєму розпорядженні великі запаси нафти і природного газу.:::::::::::::::: Докладніше

редагувати
  Вибране зображення
Худ. Бехзад. «Будівельники». бл. 1495 р. Британський музей, Лондон.
Університет Сістану і Белуджистану, університетська бібліотека, Іран, фото 2012 року
редагувати
  Біографії
редагувати
  Перські килими

Перські середньовічні килими (англ. Persian carpet) — уславлена галузь декоративно-ужиткового мистецтва Персії, що має світове визнання.

Домусульманський період перського килимарства

Ручне килимарство існує з тих часів, коли люди навчилися виробляти пряжу і тканини з волокнистих матеріалів. Батьківщиною килимарства вважається Персія. Історики вважають, що тодішні східні кочівники ткали щільні теплі полотна, щоб мати можливість швидко облаштувати житло. В умовах кочового життя килими і тканини захищали від вітру й піску, дозволяли розділити приміщення чи прикрасити його. Трансформація практичного полотна у твір мистецтва почалася, очевидно у часі, коли кочівники почали вести осілий спосіб життя.

Згодом, близько 4000 років тому, килимарство виникло у південному Туркменістані. Виготовлення ворсових килимів було розвинуто у Середній Азії, Китаї, Ірані, Месопотамії (північна частина Сирії) в II–III столітті до нашої ери. Перші килими були вишиті на лляному полотні з різними тематичними сюжетами. Різновидом вишитих килимів були килими з аплікаціями.

Пазирикський килим, Ермітаж.

Перший стародавній килим, який дійшов до 20 ст., був витканий більше 2000 років тому. Його знайшов російський археолог Сергій Руденко у 1949 році під час розкопок царського могильного кургану в Пазирикських горах Сибіру (за місцем розкопок одержав назву «пазирикський»). Він являє собою вовняне ворсове полотно, виткане із зображеннями оленів, коней, грифонів і декоративних зірок в центральному полі. Килим виконаний технікою вузлового плетення, яка застосовується й сьогодні. Своєю винятковою збереженістю килим зобов'язаний тим, що був похований разом зі своїм колишнім власником. Через якийсь час могилу по-варварськи пограбували: винесли майже все, крім килима. Ідучи геть, грабіжники не закопали могилу. Вода, холод й повітря, що проникали в замкнутий простір, створили умови, за яких килим заморозився, законсервувався в ґрунті в брилі льоду на століття. Нині реставрований і зберігається в Ермітажі.

Середньовічний період перського килимарства

«У цьому килимі — відбиток моєї душі», напис на килимі.

Перський килим родини Сангушків, 2-а половина 16 ст., Музей декоративного мистецтва, Париж

Середньовічна Персія — найбільший і широко відомий центр азійського килимарства. Перські килими відомі з давніх давен, але найстаріші серед збережених перських килимів датовані лише 16 ст[3]. Про попередній період перського килимарства довідались археологи під час розкопок у регіонах, пов'язаних із Персією торговельним зв'язками, у місцинах з надто посушливим чи холодним кліматом, де були умови для збереження решток килимів.

Для виробництва килимів були задіяні значні людські та матеріальні ресурси, а сам процес створення килима був довготривалим. Але на витрати йшли, позаяк килими використовували як у функції захисту від негоди, так і як меблі і домовини. Поховання померлих у килимах і зараз має поширення у регіонах, бідних деревиною.

Удосконалення килимоткацтва логічно привело до використання різної сировини, природних барвників, іноді золотих і срібних ниток[4]. В добу розвиненого середньовіччя перські майстри залучали до створення ескізів майбутніх килимів — відомих і провінційних художників-мініатюристів. Складні композиції з безліччю декоративних дрібниць і сюжетними мотивами характерні для килимів царських майстерень, де збирали найкращих художників, майстрів і майстринь. Художній лад перських килимів зі складними композиціями (особливо із царських майстерень) має спільну художню мову з перськими мініатюрами — з її умовністю, площинністю, своєрідною подачею явищ реальності, декоративними властивостями[5].:::::::::::::::: Докладніше

редагувати
  Портретний живопис
Танцівниця з кастаньєтами. 1800-1825 рр. Ермітаж, Санкт Петербург.
редагувати
  Архітектура Ірана
Руїни Персеполісу, столиці Ахеменідського Ірану
Надгробок еміра Алі, Шираз, провінція Фарс, Іран.

Перська архітектура або Іранська архітектура — архітектура властива Ірану та деяким частинам Передньої Азії, Кавказу і Центральної Азіїіранському культурному простору. Історія іранської архітектури сягає принаймні 5 тис. до н. е., а її характерні зразки зустрічаються на величезних територіях від Туреччини до Таджикистану, а також від Азербайджану до Занзібару та включають в себе безліч типів споруд. Незважаючи на давню історію, іранська архітектура продовжує розвиватись і збагачуватись новими формами — швидке зростання міст, зокрема Тегерану (архітектура Тегерану), привело до хвилі знесення старих і будівництва нових споруд поряд із історичними брамами, палацами, мечетями.

Загальна характеристика

Історичний будинок Табатабей, резиденція 1857 р., Кашан. Фото 2012 р.
Дахи ринку в Кашані, фото 2011 р.

Перська архітектура — одна з найдавніших. Вона веде безперервну історію від 5 тис. до н. е. і до сьогодні. Характерні зразки перської архітектури поширені від Туреччини та Іраку на сході до Північної Індії і Таджикистану на сході, від Кавказу на півночі до Занзібару на півдні. Різноманітні перські архітектурні стилі знайшли відбиття у багатьох типах будівель: від селянських хатин до чайних будиночків, від перських садів та павільйонів до палаців, які були, за словами провідного американського експерта з перських мистецтв Артура Поупа «одними з найбільш величних споруд на світі».[6]

Перська архітектура поступово розвивається на давніх традиціях і досвіді, демонструє помітну різноманітність як структурних, так і естетичних елементів. Без різких інновацій, і, попри неодноразові вторгнення й культурні потрясіння, перська архітектура стала «окремішньою, відмінною від архітектури інших мусульманських країн».[7] Її першочергові риси: «помітне відчуття форми і масштабу; структурна винахідливість, особливо в склепіннях і куполах будівлі; геніальні декорації».[8]

Традиційним керівним мотивом перської архітектури є її космічний символізм, «завдяки якому людина ніби вступає у взаємозв'язок і взаємодію з небесними силами».[9] Ця тема не тільки надає перській архітектурі ідейної єдності, але, також, є основним джерелом її емоційного характеру.

За словами історика, археолога і мистецтвознавця Алана Поупа, головним напрямом у перському мистецтві, у широкому розумінні слова, завжди була архітектура. Провідне, керівне місце архітектури притаманне як доісламському, так і ісламському (феодальному) періоду в розвитку мистецтв.[10]

Періодизація

Іран як країна належить до держав, де феодалізм затримався у власному розвитку і хронологічно розтягся від 5 ст. н.е (ще тісно пов'язаний з рабовласництвом) до кінця 20 ст.

Історію архітектури феодального Ірану розділили на три періоди в залежності від фази устрою —

редагувати
  Перська середньовічна кераміка
Кахля «Дівчина з чаркою», Північно-західна Персія, кінець 17 ст., (Лувр, Париж)

Пе́рська середньові́чна кера́міка  — уславлена галузь керамічного виробництва Персії (Ірана), що посіла вартісне місце в історії світового мистецтва[12].

Загальна характеристика

Сасанідська таріль зі сценою царського полювання, походить з Казвіна, 5 ст. н. е., Музей мистецтва Метрополітен, США
Зірчаста кахля з двобоєм вояків, Іран, 13 ст., Художній музей Волтерс, США

Як і давньогрецька кераміка середньовічна кераміка Персії стала добрим археологічним матеріалом для вивчення мистецтва, побуту та історії перської держави.

Середньовічна кераміка Персії є досить поширеною, всмоктала в себе ремісничі традиції виготовлення срібного, золотого чи золоченого посуду попередньої доби династії Сасанідів (3-7 ст. н. е.), досягла високого шаблю розвитку на новому етапі історичного розвитку при збереженні специфіки саме керамічного виробництва. Сюжетно керамічний посуд доби перського середньовіччя має спільні риси з сюжетами металевого посуду династії Сасанідів, звідси поширені зображення диких тварин, царських полювань на диких звірів тощо. Але коштовні метали — рідкісна і малодоступна сировна для ремісника, тоді як глина — дешева і розповсюджена.

Технології виготовлення кераміки в провінціях Персії постійно удосконалювались. Відомо, що створення ваз зі складним декором, зображеннями тварин чи сюжетними сценами мало декілька етапів, було складним, трудоміським. Тільки розфарбування і випалення проводили до п'яти-шести разів за різними температурами[13]. Низкий технічний рівень тої доби обмежував як розміри керамічних виробів, так і приводив до розтріскування чи псування керамічних виробів на кожному етапі виробництва[14] .

Керамічне виробництво в перській державі розпадалось на столичне і провінційне, індивідуальне і в царських майстернях. Керамісти по-за царських майстерень згуртовувавлись у власні товариства, що нагадує європейським дослідникам цехову організацію або гільдії[15]. Виробилась власна художня і досить умовна система дозволених образів, котра не виходила за межі світогляду феодальної доби[16].

Процес виготовлення кераміки в часи перського середньовіччя відновлюється науковцями на основі аналізу глини, результатів розкопок гончарних майстерень, порівняння тодішніх виробів із сучасними аналогами і результатів мистецтвознавчих досліджень розпису ваз, написів на них тощо.

Як і в Європі керамісти Персії не знали технологій виробництва порцеляни Китаю. Хоча були знайомі з китайською порцеляною завдяки географічній близькості до кордонів Китаю і тісним торговельним зв'язкам. Кераміка середньовічної Персії тим не менше набула оригінальності і національного забарвлення, не схожого з керамічними виробами будь якої мусульманської країни.:::::::::::::::: Докладніше

редагувати
  Добра стаття
редагувати
  Категорії



Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проєкти · Запити · Портал спільноти
Новий портал стартував 8 червня 2017 р.

Оновити кеш

  1. а б в г д е Іран — Загальні відомості про країну (рос.)
  2. Порівняння ВВП (англ.)
  3. «Всебщая история искусств», т. 2, книга 2, М., 1961. с. 101
  4. «Всебщая история искусств», т. 2, книга 2, М., 1961. с. 102
  5. «Всебщая история искусств», т. 2, книга 2, М., 1961. с. 102
  6. Артур Поуп. Introducing Persian Architecture. Oxford University Press. London. 1971. p.1
  7. Артур Поуп. Persian Architecture. George Braziller, New York, 1965. p.266
  8. Артур Поуп. Persian Architecture. George Braziller, New York, 1965. p.266
  9. Надер Ардалан і Лале Бахтіар. Sense of Unity; The Sufi Tradition in Persian Architecture. 2000. ISBN 1-871031-78-8
  10. Артур Поуп, Introducing Persian Architecture. Oxford University Press. London. 1971.
  11. Всеобщая история искусств, т 2, книга вторая, М. «Искусство», 1961, с. 75
  12. «Всеобщая история искусств», М, «Искусство», т 2, книга вторая, 1961, с.89
  13. «По Эрмитажу без экскурсовода», Ленинград, «Аврора», 1972, с. 165—166
  14. «По Эрмитажу без экскурсовода», Ленинград, «Аврора», 1972, с. 165—166
  15. «Всеобщая история искусств», М, «Искусство», т 2, книга вторая, 1961, с.89
  16. «Всеобщая история искусств», М, «Искусство», т 2, книга вторая, 1961, с. 67