Поділи Речі Посполитої — Вікіпедія

Три поділи Речі Посполитої
Історичні польські держави

Поділи Речі Посполитої 1772, 1793, 1795 — зовнішньополітичні акції щодо Речі Посполитої з боку Австрії, Пруссії та Росії 1772, 1793, 1795.

За умовами першого поділу у Речі Посполитої було забрано Помор'я, Куяви, частину Великопольщі, МалопольщуГаличину, Східну Білорусь. У 1773–92 роках королю Станіславу-Августу Понятовському і прибічникам реформ вдалося здійснити низку істотних змін, які зміцнили державу. Чотирирічний сейм 1788–92 за ініціативою патріотично налаштованих реформаторів ухвалив 3 травня 1791 Конституцію Речі Посполитої, яка запроваджувала конституційну монархію, особисті свободи та рівні права всіх громадян. Консервативні шляхетські кола утворили 1792 Торговицьку конфедерацію й закликали на допомогу російську армію. Втручання сусідів призвело до 2-го поділу земель Речі Посполитої, затвердженого сеймом 1793 в Гродно (нині місто в Білорусі): від неї відійшли вся Великопольща, Мазовія, усі українські та білоруські землі. Відповіддю на це стало повстання під проводом військового інженера Тадеуша Косцюшка (1746—1817), в якому взяли участь патріотична шляхта, міщани та частина селян. Російські війська під проводом генерал-аншефа Олександра Суворова жорстоко придушили повстання, а у 1795 році Росія, Австрія та Пруссія здійснили 3-й поділ Речі Посполитої, після чого вона припинила державне існування.

У дослідженнях причин падіння Речі Посполитої, які розпочалися одразу після ліквідації цього державного утворення, увага акцентувалася на аналізові внутрішніх і зовнішніх чинників розвитку цієї держави в 1618 ст. Висловлювані при цьому міркування зводяться, по-перше, до того, що державний лад Речі Посполитої, заснований на засадах шляхетської демократії, у функціонуванні якого дедалі більш деструктивну роль відігравали магнати, послідовно послаблював її, а державні реформи, завданням котрих було вивести країну із занепаду, проводилися з великим запізненням і нерішуче, майже не порушуючи станово-шляхетський характер ладу; по-друге, до того, що Річ Посполита перебувала в оточенні могутніх абсолютистських держав, не зацікавлених в її існуванні. Саме ці потужні сусіди-вороги противилися її реформуванню, а коли воно розпочалося, занепокоєні цим, вдалися до ліквідації польської державності. Одні історики визначальною в загибелі Речі Посполитої вважають дію внутрішніх, другі — зовнішніх чинників, треті — синтезують дію чинників внутрішніх і зовнішніх, вважаючи, що ті або інші з них домінували на різних історичних етапах еволюції польської державності.

Перший поділ[ред. | ред. код]

5 серпня 1772 року повноважні представники Пруссії, Австрії та Росії підписали в Петербурзі договір, за яким відбирали на свою користь так звані санітарні смуги, тобто території по периметру Речі Посполитої. За цією угодою:

Щоб надати законності своїм анексіям, союзники вимагали затвердження поділу польським сеймом.

Король безуспішно намагався здобути підтримку в європейських монархів, але мусив поступитися. 30 вересня 1773 року сейм ратифікував угоду про поділ земель Речі Посполитої.

Протягом 17731792 років польський король і прибічники реформ марно намагалися врятувати залишки Речі Посполитої та зміцнити державу. Чотирирічний сейм (17881792) за ініціативою групи патріотичних реформаторів, очолюваних Гуґо Коллонтаєм, ухвалив 4 травня 1791 року Конституцію, яка запроваджувала:

  1. Конституційну монархію;
  2. Особисті свободи та рівні права всім громадянам.

У відповідь на це консервативні шляхетські кола утворили в 1792 році в містечку Торговиці (на тодішньому російському кордоні) конфедерацію, і закликали на допомогу царську армію.

Річ Посполита після першого поділу, як протекторат Російської імперії 1773—1789

Другий поділ[ред. | ред. код]

Втручання сусідів призвело до другого поділу, затвердженого сеймом у Гродно 1793 року.

Цього разу від Речі Посполитої відрізали такі частини:

Відповіддю на другий поділ стало визвольне повстання, яке очолив Тадеуш Костюшко. Повстання придушували прусська та російська армії. У червні 1794 царські загони оволоділи Краковом, у серпні — Вільном, а 4 листопада російська армія під проводом Олександра Суворова штурмом здобула Прагу — передмістя Варшави. Як доповідав Суворов, за цей день його вояки знищили 12 тис. бунтівників, а 2 тис., рятуючись, втопилися у Віслі. Місяцем раніше в битві під Мацейовицями[pl] на підступах до Варшави було взято в полон тяжко пораненого Костюшка. За легендою, падаючи з коня (що й стало причиною полону), він вимовив сакраментальне: Finis Poloniae (Кінець Польщі). Так насправді й сталося: 25 листопада 1795 король, на той час уже вивезений на почесне ув'язнення до Гродна, підписав зречення від престолу.

Третій поділ[ред. | ред. код]

Після придушення повстання у 1795 році Російська імперія, Австрійська імперія та Королівство Пруссія здійснили третій поділ, після чого Річ Посполита припинила своє існування.

Результат третього поділу Польщі призвів до такого:

Четвертий поділ[ред. | ред. код]

Поділ Європи за Пактом Молотова — Ріббентропа (зліва) і за Договором про дружбу й кордон (справа)

Четвертий поділ Польщі відбувся в 1939 році після підписання Пакту Молотова — Ріббентропа і проведення Польської кампанії. Після підписання угоди про кордон між Німеччиною та СРСР, територію Польщі поділили наступним чином:

Демаркаційна лінія між СРСР та Німеччиною

Унаслідок цих подій Друга Річ Посполита фактично перестала існувати, натомість сформувалися уряд Польщі в екзилі та Польська підпільна держава.

Таємні домовленості[ред. | ред. код]

До договору, підписаного в Петербурзі, було додано таємний протокол:

  • «З огляду на необхідність усунути геть усе, що може оживити пам'ять про існування Польського королівства… високі договірні сторони погодились… ніколи не вводити до своїх титулів, в назву або навіть вказівку на назву Польського королівства, що має залишитися придушеним від нині на віки вічні».

Підстави, законність та обґрунтування[ред. | ред. код]

Останні дослідження стверджують, що розділи відбулися, коли Річ Посполита демонструвала перші ознаки повільного відновлення, і розглядають останні два поділи як відповідь на посилення реформ у Річ Посполитої та потенційну загрозу, яку вони становили для її жадібних до влади сусідів[1][2][3][4][5][6][7][8].

Як стверджує історик Норман Дейвіс оскільки було дотримано баланс сил, багато тодішних спостерігачів прийняли пояснення «освічених апологетів» поділу держави[9][2].

Тим не менш, інші сучасники XIX століття були налаштовані набагато скептичніше; наприклад, британський юрист сер Роберт Філімор розглядав поділи як порушення міжнародного права[10].

Наслідки[ред. | ред. код]

Поділ Речі Посполитої (або Розділ Польщі) був серією подій у другій половині 18-го століття, що призвели до розпаду територіальної цілісності Речі Посполитої (Польщі та Литви).

    • Суть:**

Початково Реч Посполита була великою імперією, яка охоплювала території сучасної Польщі, Литви, України, Білорусі та частини Росії. Проте, з часом імперія стала слабшати і втрачати свою централізовану владу через внутрішні конфлікти, корупцію та недоліки в управлінні.

    • Причини:**

1. **Слабкість внутрішньої системи управління**: Реч Посполита була федеративною державою зі складним політичним устроєм, що призводило до паралізування влади та неефективного управління.

2. **Втручання сусідніх держав**: Сусіди Речі Посполитої, такі як Російська, Австрійська та Прусська імперії, бачили у слабості Речі Посполитої можливість для втручання в її внутрішні справи та ослаблення та поділу її територій.

    • Наcлідки:**

1. **Поділ території**: У результаті Розділу Польщі у 1772, 1793 та 1795 роках, Реч Посполита втратила значну частину своєї території. Частини її територій були анексовані Російською, Австрійською та Прусською імперіями.

2. **Подальші втрати незалежності**: Розділ Польщі послабив незалежність та суверенітет Речі Посполитої, що в підсумку призвело до повної її анексії та зникнення як незалежної держави.

3. **Русифікація та германізація**: Нові власники зазнавали населення територій, що були раніше частиною Речі Посполитої, до різноманітних примусових асиміляційних процесів, таких як русифікація в Російській імперії та германізація в Пруссі та Австрії.

Поділ Речі Посполитої є прикладом того, як внутрішні конфлікти та зовнішні втручання можуть призвести до руйнування та розпаду великих історичних держав.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Piotr Stefan Wandycz (2001). The Price of Freedom: A History of East Central Europe from the Middle Ages to the Present. Routledge. с. 133. ISBN 0-415-25491-4. 
  2. а б Davies, Norman (1996). Europe: A History. Oxford University Press. с. 661. ISBN 0-19-820171-0. 
  3. Poland The First Partition
  4. Nowak, Andrzej (1997). The Russo-Polish Historical Confrontation. Sarmatian Review. XVII (1). 
  5. The Army of Grand Duchy of Warsaw [Архівовано 2005-12-14 у Wayback Machine.]
  6. Bucki, Carl L. The Constitution of May 3, 1791. History of Poland. University of Buffalo. Архів оригіналу за 5 грудня 2008. 
  7. Schroeder, Paul W. (1996). The Transformation of European Politics 1763–1848. Oxford University Press. с. 84. ISBN 0-19-820654-2. 
  8. Russell, Geoffrey (2003). The Making of Modern Europe, 1648–1780. Routledge. с. 548. ISBN 0-415-30155-6. 
  9. Davies, Norman (2005). God's Playground: A History of Poland in Two Volumes. Oxford University Press. с. 283. ISBN 0-19-925339-0. 
  10. Phillimore, Robert (1854). Commentaries Upon International Law. T. & J. W. Johnson. с. 819. 

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • В. А. Рубель. Поділи Речі Посполитої // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
  • Соловьев С. М. История падения Польши. М., 1863
  • Костомаров Н. Последние годы Речи Посполитой. СПб., 1870
  • Kraszewski J. Polska w czasie trzech rozbiorów 1772—1797, t. 1–3. Poznań, 1874–75
  • Korzon T. Wewnętrzne dzieje Polski za Stanisława Augusta (1764—1794), t. 3. Kraków, 1884
  • Balzer O. Reformy społeczne i polityczne Konstitucyi trzeciego maja. Kraków, 1891
  • Kalinka W. Sejm czteroletni, t. 1, cz. 1–2; t. 2, cz. 1–2. Kraków, 1895
  • Łojek J. Upadek Konstytucji 3 maja: Studium historyczne. Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1976
  • Його ж. Geneza i obalenie Konstytucji 3 maja. Polityka zagraniczna Rzeczypospolitej 1787—1792. Lublin, 1986
  • Його ж. Dzieje zdrajcy: [Stanisław Szczęsny Potocki (1751—1805)]. Katowice, 1988
  • Bardach J., Leśnodorski B., Pietrzak M. Historia ustroju i prawa polskiego. Warszawa, 1993
  • Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. Львів, 2002
  • Topolski J. Historia Polski. Poznań, 2008.

Посилання[ред. | ред. код]