Подорожний Олександр Тимофійович — Вікіпедія

Подорожний; Олександр Тимофійович
Інші імена	Лесь Подорожній
Народився	1902
Помер	1984
Національність	українець
Діяльність	актор театру і кіно, режисер, педагог

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Подорожний.

Олекса́ндр Тимофі́йович Подоро́жний (Лесь Подорожній, 1902—1984) — український актор, режисер, педагог. Відомий за виступами в курбасівських театрах «Кийдрамте»^[1], «Березіль».

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Лесь Подорожній відомий як актор театру «Березіль» і актор кіно. В молодості брав участь в літературних вечорах. Коли «на сцені театру Лесі Українки відбувався літературний вечір, на якому артист театру „Березіль“ Лесь Подорожній читав повість Ґео Шкурупія — на це приходив подивитись весь Київ.»^[2]

1922 року приєднався до трупи Мандрівного театру «Каменярі», який діяв під керівництвом Василя Степановича Василька (Миляєва).^[3]

Був учнем Леся Курбаса, з яким працював у театрах «Кийдрамте» і «Березіль». У трагічні роки репресій проти української інтелігенції зустрівся з своїм колишнім наставником у таборі Медвеж'єгорська (1934). Про їхню зустріч і співпрацю на Медвежій Горі згадується в роботі Раїси Скалій «Лесь Курбас. Дорога на Соловки».^[4]

Олександр Тимофійович потрапив на Біломорсько-Балтійський канал ще на початку 1930-х років і не пізніше літа 1935 року був звільнений з табору. «Зберігся текст його ролі (матрос Бондаренко у п'єсі Л. Славіна „Інтервенція“), на якому стоїть дата: Медгора, ХІІ, 34».^[5]

Ролі в театрі[ред. | ред. код]

Перший непман, Спекулянт («За двома зайцями» М. Старицького, 1925)^[6]
Матрос Бондаренко («Інтервенція» Л. Славіна, 1934)

Ролі в кіно[ред. | ред. код]

Петлюрівець Павло («Звенигора», фільм О. Довженка, 1927)
Петлюрівець Хмара («Зберігач музею», 1930)
«Фата Моргана», 1931
Граф Пігловський («Кармелюк», 1931, озвучений 1935)
Епізодична роль («Іван Франко», 1956)
Поліцай Доценко («Партизанська іскра», 1957)
Епізодична роль («Дума про Ковпака», 1973)

Посилання[ред. | ред. код]

↑ Кийдрамте // Прохор Коваленко. Шляхи на сцену. — К.: Мистецтво, 1964. — с. 177
↑ Від поезомалярства до монтажу — як авангардисти синтезували мистецтво
↑ Кордюм А. В. Крізь кінооб'єктив часу. Спогади ветеранів українського кіно. К., «Мистецтво», 1970. — с. 74
↑ Лесь Курбас. Дорога на Соловки / Раїса Скалій // Життя і творчість Леся Курбаса / упоряд., наук. ред. Богдан Козак. — Львів; Київ; Харків: Літопис, 2012. — с. 191 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 30 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017.
↑ В. Ревуцький. Лесь Курбас: у театральній діяльності, в оцінках сучасників — документи. — Укр. вид-во «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1989. — с. 825
↑ В. Ярошенко та інші. За двома зайцями^{[недоступне посилання]}

Література[ред. | ред. код]

Лесь Подорожній. Чим був і чим став театр «Березіль». — Нова ґенерація. — Ч. 8, Х, 1929. — серпень. — С. 29-33

[1] Кийдрамте // Прохор Коваленко. Шляхи на сцену. — К.: Мистецтво, 1964. — с. 177

[2] Від поезомалярства до монтажу — як авангардисти синтезували мистецтво

[3] Кордюм А. В. Крізь кінооб'єктив часу. Спогади ветеранів українського кіно. К., «Мистецтво», 1970. — с. 74

[4] Лесь Курбас. Дорога на Соловки / Раїса Скалій // Життя і творчість Леся Курбаса / упоряд., наук. ред. Богдан Козак. — Львів; Київ; Харків: Літопис, 2012. — с. 191 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 30 березня 2017. Процитовано 25 березня 2017.

[5] В. Ревуцький. Лесь Курбас: у театральній діяльності, в оцінках сучасників — документи. — Укр. вид-во «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1989. — с. 825

[6] В. Ярошенко та інші. За двома зайцями^{[недоступне посилання]}

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]