Повстання Арістоніка — Вікіпедія

Повстання Арістоніка
Пам'ятник Арістоніку в Бергамі, провінція Ізмір, Туреччина.
Пам'ятник Арістоніку в Бергамі, провінція Ізмір, Туреччина.

Пам'ятник Арістоніку в Бергамі, провінція Ізмір, Туреччина.
Дата: 133-129 рр. до н. е.
Місце: Пергамське царство
Результат: Перемога Римської республіки
Сторони
Римська республіка Повсталі сили Арістоніка
Командувачі
Публій Ліциній Красс
Марк Перперна
Маній Аквілій 		Арістонік

Повстання Арістоніка – повстання в Пергамському царстві, яке почалося під проводом Арістоніка, царя Пергаму, в 133 р. до н.е. й завершилося в 129 р. до н.е.

Походження Арістоніка[ред. | ред. код]

Про Арістоніка відомо небагато: у нього був рідний брат, цар Аттал III, який помер у 133 р. до н. е., а також Арістонік був позашлюбним сином царя Евмена ІІ[1].

Хід повстання[ред. | ред. код]

Після смерті брата Аттала ІІІ у 133 р. до н. е., Арістонік мав би стати царем Пергаму, але нізвідки з'явився пергамець Евдем, який заявив, що Аттал ІІІ у своєму заповіті зазначив його наступним царем Пергаму. Арістоніка це дуже сильно образило, і тому він вирішив взяти владу силою. Спочатку Арістонік захопив владу в прибережному місті Левки[en] (між Смірною і Фокеєю), надалі він прийняв горде ім`я батька Евмен III[2] і почав захоплювати владу в містах, які йому не підкорялися. Подальші події описує Страбон:

Зазнавши поразки від ефесців у морській битві поблизу Ким, Арістонік почав діяти у внутрішніх областях країни, де, в тому числі завдяки оголошеному ним скасуванню рабства, «швидко зібралися зграї бідних і рабів, залучених обіцянкою свободи». Цих людей Арістонік називав «геліополітами», тобто «громадянами Міста Сонця». Незабаром Арістонік захопив Фіатіри[ru], Аполлоніду і деякі інші фортеці. В союзі з ним виступали і гірські жителі Мізії, а по іншу сторону протоки Геллеспонт – фракійці, чиї одноплемінники часто зустрічалися серед малоазійських рабів.

— Страбон[3]


Надалі, Арістоніку вдалося здобути ряд блискавичних перемог над Римом і його союзниками, про найяскравішу з яких згадують багато античних істориків: той же Страбон, Плутарх, але найдокладніше перемогу над Публієм Ліцинієм Крассом описав Євтропій:

Бачачи велику небезпеку і не бажаючи залишати великий багатий пергамський спадок у руках повсталих, Рим надіслав проти Арістоніка великі сили під командуванням консула Красса. Красс зажадав, щоб всі підвладні Риму держави, які оточували Пергам: Віфінія, Каппадокія, Пафлагонія і Понтійське царство – вислали сили на допомогу Риму проти Арістоніка. Вождь повстання, здавалося, був оточений зі всіх сторін ворогами. Перш за все, Красс підійшов до укріпленого міста Левки. Цілу зиму тяглася облога цього неприступного міста, котре повсталі раби готові були захищати до кінця. Красс мав намір вже знімати облогу і відступати, як раптом військо Арістоніка здійснило напад на Красса, розгромило його військо, а самого Красса було взято в полон і страчено.

— Євтропій[4]


Дізнавшись про провал Красса, у 130 р. до н.е. виправляти ситуацію відправився консул Марк Перперна і зробив це дуже вдало: зібравши військо, він висадився в Малій Азії і неочікувано напав на Арістоніка, розбивши його армію. Арістоніку нічого не залишилося, окрім як тікати до міста Стратонікея[ru].
Почалося звільнення захоплених раніше Арістоніком міст і територій. Римське військо особливо жорстоко розправлялося із повстанцями: отруювало воду і їжу, римляни катували, а потім вбивали полонених. І під цим тиском, Арістонік здався в полон. Його відправили в Рим, де задушили у в'язниці. Проте без Арістоніка його невеличкі війська боролися проти римської армії ще протягом одного року: у 129 р. до н.е. римське військо вже під проводом консула Манія Аквілія остаточно знищило залишки повстанських загонів. Вірний друг Арістоніка, Блоссій не зміг пережити втрати друга і закінчив життя самогубством.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Justin, 2006, Эпитома, XXXVI. Гл 4. 6..
  2. ↑ Robinson, 1954, с. 1-8, Арістонік карбував монети з легендою «цар Евмен».
  3. ↑ Strabo, 1964, с. 604—605, География в 17 книгах.
  4. ↑ Eutrop, 2001, Бревиарий от основания города. Кн. IV. 20. 1..

Джерела[ред. | ред. код]

  • Страбон. XIV, I, 38 // География в 17 книгах. — Л. : Наука, 1964. — С. 604—605.
  • Евтропий. IV, 20 // Бревиарий от основания города. — СПб, 2001.
  • Юстин. XXXVI, 4 // Эпитома сочинения Помпея Трога. — М. : РОССПЭН, 2005. — («Historiarum Philippicarum»)

Література[ред. | ред. код]

  • История Древнего Рима / Под ред. В. И. Кузищина. — М., 1982.
  • Колобова К. М. Аттал III и его завещание // Древний Мир. — М., 1962. — С. 553—554.
  • Климов О. Ю. Царство Пергам: очерк социально-политической истории. — Мурманск, 1998.
  • Климов О. Ю. Пергамское царство. Проблемы политической истории и государственного устройства. — СПб., 2010.
  • Robinson E.S. Cistophori in the Name of King Eumenes // Numismatic Chronicle. — 1954. — Vol. 14. — P. 1-8.
Війни Стародавньої Греції
Троянська війна | Мессенські війни (Перша | Друга | Третя) | Мелійська війна | Лелантська війна | Сицилійські війни | Іонійське повстання | Греко-перські війни | Егінська війна | Війни Делосського союзу | Самоська війна | Пелопоннеська війна | Коринфська війна | Беотійська війна | Священні війни (Перша, Друга, Третя, Четверта) | Союзницька війна (357—355 до н. е.) | Війни Александра Македонського | Ламійська війна | Війни діадохів (Перша, Друга, Третя, Вавилонська, Четверта) | Боротьба Деметрія I за престол | Боротьба Антигона II за престол | Карійська війна | Сирійські війни (Перша, Друга, Третя, Четверта, П'ята, Шоста) | Хремонідова війна | Війна Ахейського союзу з Македонією | Деметрієва війна | Клеоменова війна | Союзницька війна (220—217 до н.е.) | Літтійська війна | Македонські війни (Перша, Друга, Третя, Четверта) | Критська війна | Лаконська війна | Сирійська війна | Етолійська війна | Віфінсько-пергамські війни (186—183 рр. до н. е., 156—154 рр. до н. е.) | Пергамо-понтійська війна | Друга Критська війна | Повстання Макавеїв | Ахейська війна
Війни Римської республіки
Війна Риму з альбанами | Боротьба Риму з етрусками, вольсками та еквами | Війни з містом Веї (Перша, Друга, Третя) | Латинські війни (Перша, Друга) | Римсько-галльські війни | Самнітські війни (Перша, Друга, Третя) | Піррова війна | Пунічні війни (Перша, Друга, Третя) | Римсько-сардинські війни | Іллірійські війни (Перша, Друга, Третя) | Македонські війни (Перша, Друга, Третя, Четверта) | Сирійська війна | Галатська війна | Кельтіберські війни (Перша, Друга) | Лузітанська війна | Нумантинська війна | Повстання Арістоніка |Кімврська війна | Югуртинська війна | Союзницька війна | Громадянські війни Сулли (Перша, Друга) | Серторіанська війна | Мітрідатові війни (Перша, Друга, Третя) | Галльська війна | Римсько-парфянські війни (54—53 до н. е., 40—33 до н. е.) | Громадянська війна Юлія Цезаря | Понтійська війна (48—47 до н. е.) | Кінець Республіки (Мутина, Громадянська війна 44—42 до н. е., Повстання Секста Помпея, Перузійська війна, Остання війна Римської республіки)
Повстання рабів у Стародавньому Римі
Війни Римської імперії
Римсько-германські війни (Тевтобург, Маркоманська, Скіфська, Алеманська, Готська 367—369 років, Готська 377—382 років, Вестготська) | Кантабрійські війни | Нубійська війна | Велике іллірійське повстання | Повстання Такфаріната | Повстання батавів | Римське завоювання Британії | Повстання Боудіки | Римсько-парфянські війни (Вірменська, Траяна, 161—166 років) | Перський похід Александра Севера | Громадянська війна 69 року | Юдейські війни | Дакійські війни | Громадянські війни III століття | Громадянські війни Тетрархії | Падіння Західної Римської імперії (Вестготська навала на Рим (410), Розграбування Риму вандалами (455))
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Повстання_Арістоніка&oldid=40404787