Петренко Геннадій Никифорович — Вікіпедія

Геннадій Никифорович Петренко
Народження	15 лютого 1913; Мигалки
Смерть	6 січня 1973 (59 років); Київ
Поховання	Лук'янівське військове кладовище
Країна	СРСР
Рід військ	піхота
Роки служби	1938—1946
Партія	КПРС
Звання	старший лейтенант
Командування	взвод роти протитанкових рушниць
Війни / битви	Німецько-радянська війна; • Курська битва; • Форсування Дніпра

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Петренко.

Геннадій Никифорович Петренко (15 лютого 1913, Мигалки — 6 січня 1973, Київ) — радянський офіцер, Герой Радянського Союзу, в роки німецько-радянської війни командир взводу роти протитанкових рушниць 360-го стрілецького полку 74-ї стрілецької дивізії, старший лейтенант.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 15 лютого 1913 року в селі Мигалках (тепер Бородянського району Київської області) в селянській родині. Українець. Член КПРС з 1943 року. Після закінчення семирічної школи вступив до лісового технікуму, потім працював лісничим.

У 1938 році призваний до лав Червоної Армії. У боях німецько-радянської війни з червня 1941 року. Воював на Південно-Західному, Воронезькому і 1-му Українському фронтах у складі 74-ї стрілецької дивізії. Командував взводом, ротою протитанкових рушниць в боях на Курській дузі і при форсуванні Дніпра.

13 вересня 1943 року старший лейтенант Г. М. Петренко в бою за село Оболонню Коропського району Чернігівської області на правому березі Десни вміло організував відбиття контратак противника, в яких ворог втратив танк і до взводу піхоти. Був поранений, але не залишив поля бою.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 жовтня 1943 року за вміле командування ротою у боях при форсуванні Десни, відбиття контратак противника, оволодіння і утримання плацдарму, а також за проявлені при цьому мужність і героїзм старшому лейтенанту Геннадію Никифоровичу Петренку присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 3885).

У січні 1944 року в бою під Корсунь-Шевченківським Г. М. Петренко був важко поранений утретє. У 1946 році по інвалідності був звільнений з армії. Жив у Києві. Помер 6 січня 1973 року. Похований у Києві на Лук'янівському військовому кладовищі.

Нагороди[ред. | ред. код]

Нагороджений орденом Леніна, орденом Олександра Невського, орденом Червоної Зірки, медалями.

Література[ред. | ред. код]

Боевые звёзды киевлян. — Киев: Политиздат Украины, 1983.
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 2. М.: Воениз., 1988