Пентод — Вікіпедія

Пенто́д — електронна лампа з п'ятьма електродами: катодом, анодом і трьома сітками — керувальною, екранувальною і захисною (антидинатронною). Розроблена на початку 30-х років 20 століття. У пентода захисна сітка поєднана з катодом (переважно всередині лампи) або має потенціал, близький до катодного, і створює, таким чином, поблизу анода електрополе, що відкидає вторинні електрони з аноду, виключаючи тим самим шкідливий вплив динатронного ефекту.

Малопотужні пентоди (потужністю до декількох Вт) — найпоширеніші серед приймально-підсилювальних ламп, а потужні (більше декількох десятків Вт) — серед генераторних ламп.

Застосовують в різних радіоприймальних пристроях, головним чином для посилення напруги високої і проміжної частот і потужності низької частоти, і радіопередавальних пристроях — для генерування і модуляції високочастотних електроколивань (до декількох десятків МГц).

Історія[ред. | ред. код]

Пентод був винайдений у 1926 році Бернардом Теллегеном, співробітником науково-дослідної лабораторії Philips, і запатентована разом з Жилем Голстом^[1].

Використання[ред. | ред. код]

Подвійний пентод General Electric 12AE10

Пентоди вперше були використані в радіоприймачах споживчого типу. Добре відомий тип пентода, EF50, був розроблений до початку Другої світової війни і широко використовувався в радіолокаційній апаратурі та іншому військовому електронному обладнанні. Пентод сприяв електронній перевазі союзників.

Комп'ютери Colossus і Manchester Baby використовували велику кількість пентодів EF36^[2]^[3]^[4]^[5]. Пізніше лампа 7AK7 була спеціально розроблена для використання в комп'ютерній техніці^[6].

Після Другої світової війни пентоди знайшли широке застосування у телевізійних приймачах, особливо наступник EF50, EF80. У 1960-х роках лампи були поступово замінені транзисторами.