Пауло Амарал — Вікіпедія

Ф
Пауло Амарал
Пауло Амарал
Пауло Амарал
Пауло Амарал у 1963 році
Особисті дані
Повне ім'я Пауло Ліма Амарал
Народження 18 жовтня 1923(1923-10-18)
  Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Смерть 1 травня 2008(2008-05-01) (84 роки)
  Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Громадянство  Бразилія
Позиція півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1943–1946 Бразилія «Фламенго» 18 (1)
1947–1948 Бразилія «Ботафогу»  ? (?)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1951–1958 Бразилія «Ботафогу» (фіз. підг.)
1958 Бразилія Бразилія (фіз. підг.)
1959–1961 Бразилія «Ботафогу»
1962 Бразилія Бразилія (фіз. підг.)
1962 Бразилія «Васко да Гама»
1962–1963 Італія «Ювентус»
1964 Бразилія «Корінтіанс»
1964 Італія «Дженоа»
1966 Бразилія «Атлетіко Мінейру»
1966 Бразилія Бразилія (фіз. підг.)
1967–1968 Бразилія «Баїя»
1970 Бразилія «Флуміненсе»
1971 Бразилія «Васко да Гама»
1971–1972 Португалія «Порту»
1973 Бразилія «Ботафогу»
1973 Парагвай Парагвай
1974–1975 Бразилія «Америка» (Ріо)
1976 Бразилія «Ботафогу»
1976–1977 Бразилія «Клуб Ремо»
1978 Саудівська Аравія «Аль-Хіляль»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Пауло Амарал (порт. Paulo Amaral; 18 жовтня 1923, Ріо-де-Жанейро — 1 травня 2008, Ріо-де-Жанейро) — бразильський футболіст, що грав на позиції півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер. Перший тренер в історії футболу Бразилії та збірної Бразилії, спеціально зайнятий фізичною підготовкою гравців[1].

Ігрова кар'єра[ред. | ред. код]

Пауло Амарал розпочав свою кар'єру у клубі «Фламенго», проте більшу частину часу в клубі він виступав за резерв команди, дебютувавши в основному складі лише 28 березня 1943 року в матчі проти «Васко да Гами». Наступний вихід на поле Амаралу довелося майже цілий рік, він з'явився 1 квітня 1944 року проти «Америки», це був один з двох матчів, зіграних в тому сезоні. 1945 року Амарал виходив на поле значно частіше — він провів на полі 12 матчів і навіть забив один м'яч у ворота «Амерікано», але через рік Амарал знову виходив рідко, зігравши лише 3 матчі і пішов у клуб «Ботафогу», в якому завершив кар'єру 1948 року. Граючи у складі «Ботафого», Амарал одночасно здобував освіту в галузі фізичної культури[2].

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

1953 року Сілвіо Пірілло, головний тренер «Ботафогу», запросив Амарала в штаб команди, щоб той відповідав за фізичний стан гравців[3]. 1958 року Амарал увійшов в тренерський штаб збірної Бразилії, в тій же ролі, яку виконував у «Ботафого» — відповідати за фізичний стан гравців, особливо за Гаррінчу, оптимальний фізичний стан якого був необхідним команді на майбутньому чемпіонаті світу. Амарал пропрацював у збірній до 1959 року, пішовши з штабу команди після чемпіонату Південної Америки.

1960 року Амарал очолив свій колишній клуб «Ботафогу», але, пропрацювавши там пішов у «Васко да Гаму», проте й там не затримався, зате поїхав у складі штабу національної команди на чемпіонат світу в Чилі[4], де бразильці захистили свій титул. Після чемпіонату світу Амарал вирушив у складі збірної в турне по Європі. Там він і вирішив залишитися, тому на автобусі він виїхав в Італію, де очолив туринський «Ювентус». Протягом двох сезонів бразилець провів на чолі команди 46 матчів (з них клуб виграв 28, 9 звів внічию і 9 програв) і послідовно зайняв 2-ге і 5-те місця в чемпіонаті країни.

1964 року Амарал повернувся до Бразилії, де очолив «Корінтіанс», пропрацювавши з командою 28 матчів, а потім знову поїхав в Італію працювати «Дженоа», з яким зайняв 16-е місце і вилетів у Серію B, після чого був звільнений.

Після «Дженоа» Амарал повернувся у Бразилію працювати з клубом «Атлетіко Мінейро», але дуже невдало: за 2 місяці з 20 січня по 16 березня клуб провів 12 матчів і з них виграв один, два звів внічию і 9 програв. Потім фахівець знову став тренером з фізпідготовки збірної, але на чемпіонаті світу в Англії збірна виступила невдало і весь тренерський штаб був звільнений[5]. Потім Амарал працював з клубом «Баїя» та «Флуміненсе», з яким виграв свій єдиний у житті трофей — «Срібний кубок» переможця турніру Роберто Гомеса Педроси[6], але програвши Кубок Гуанабара принциповому супернику «Фламенго», тренер був звільнений[7].

Після цього Амарал працював з португальським «Порту», «Америкою», «Гуарані» та «Ремо». 1978 року зірвався його перехід в саудівський клуб «Аль-Хіляль», коли з двох контрактів англійською та арабською виявився підписаним лише другий варіант[8].

Пауло Амарал помер 1 травня 2008 року в Ріо-де-Жанейро від раку[4].

Досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

«Фламенго»: 1943, 1944
«Ботафогу»: 1948

Як тренера[ред. | ред. код]

«Флуміненсе»: 1970

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Datas», Veja número 2.059, 7/5/2008, Editora Abril, pág. 144
  2. «Paulo Amaral, um durão», Teixeira Heizer, Placar número 41, 25/12/1970, Editora Abril, pág. 19
  3. Morre Paulo Amaral, ex-preparador físico da seleção brasileira. Архів оригіналу за 5 травня 2008. Процитовано 17 березня 2017.
  4. а б «Preparador do bi 58/62 morre no Rio», Jornal da Tarde, 2/5/2008, pág. 16C
  5. Paulo Amaral, preparador físico do Brasil nas Copas de 1958 e 1962", Rogério Micheletti e Ednilson Valia, Terceiro Tempo.com.br, 2/5/2008
  6. Paulo Amaral, preparador físico bicampeão do mundo em 58/62, morre no Rio de Janeiro, aos 84 anos", CBF News, 1/5/2008
  7. «Paulo Amaral, você é o culpado», Placar número 34, 6/11/1970, Editora Abril, pág. 39
  8. «Paulo Amaral no conto das Arábias», Irlam Rocha Lima e Marcelo Rezende, Placar número 443, 20/10/1978, Editora Abril, pág. 66

Посилання[ред. | ред. код]