French
DeutschПархоменко Сергій Борисович — Вікіпедія
| Пархоменко Сергій Борисович | |
|---|---|
| рос. Сергей Борисович Пархоменко | |
 | |
| Народився | 13 березня 1964 (60 років) Москва, СРСР |
| Країна |  Росія |
| Діяльність | видавець, журналіст, колумніст, редактор, радіоведучий, письменник |
| Alma mater | факультет журналістики МДУ (1986) |
| Знання мов | російська |
| Заклад | Itogid |
| Членство | Координаційна рада російської опозиціїd |
| Роки активності | 1993 — тепер. час |
| Партія | Координаційна рада російської опозиціїd |
| У шлюбі з | Горностаєва Варвара Михайлівна |
| Автограф |  |
| Нагороди | |
Сергій Борисович Пархоменко (нар. 13 березня 1964, Москва, Російська РФСР) — російський видавець, журналіст і радіоведучий, колумніст, політичний оглядач.
Життєпис[ред. | ред. код]
Діяльність[ред. | ред. код]
Засновник і перший головний редактор журналу «Итоги», політичний репортер і оглядач щоденних газет «Независимая газета».
Член Комітету 2008. Автор ідеї та найменування громадського руху «Товариство синіх відерець» і перших публічних акцій навесні 2010 року. Входив до Оргкомітету мітингів опозиції в кінці 2011 — початку 2012 року[1]. Навесні 2012 став одним із співзасновників «Ліги виборців» і організатором проекту масових протестних судових позовів «Всі в суд!».
У 2013 увійшов в число співзасновників та активістів мережевої спільноти «Діссернет».
Учасник конгресу «Україна — Росія: діалог», що пройшов 24-25 квітня 2014 року в Києві[2].
В 2015 заснував проект «Остання адреса».
Виключення з ПЕН-Центру[ред. | ред. код]
З травня 2014 року по 10 січня 2017 року — член Російського ПЕН-Центру, російського відділення міжнародної організації ПЕН-клуб. 10 серпня 2017 був виключений з організації[3]. Вважає, що рішення про виключити було прийняте через пост у соціальній мережі «про ганьбу, яка спіткала Русский ПЕН-Центр, коли його начальники почали публічно відмовлятися від заяви на підтримку Олега Сенцова». Найближчими днями на знак солідарності з Пархоменком ПЕН-Центр покинули Нобелівський лауреат Світлана Алексієвич[4], Борис Акунін[5].
Примітки[ред. | ред. код]
|
