Парламентські вибори у Швеції 2014 — Вікіпедія

‹ 2010  2018 ›
Парламентські вибори у Швеції (2014)
14 вересня

Парламентські вибори у Швеції пройшли 14 вересня 2014. На них були обрані 349 депутатів Риксдагу, а також 21 ландстингу та 210 муніципальних зборів. Ці вибори стали другими для правоцентристської коаліції «Альянс за Швецію» (Помірна коаліційна партія, Народна партія — ліберали, партія Центру та Християнсько-демократичної партії), яка сформувала уряд в 2006. Також вони стали тестом для націоналістичної партії «Шведські демократи», після першої перемоги та отримання місць в парламенті на попередніх виборах.

Червоно-зелений пакт^[en], заключений до виборів 2010, розпався 26 листопада 2010. Дискусії про можливу співпрацю на цих виборах, ймовірно, не відбудуться найближчим часом, як сказала Мікаела Валтерссон^[en], член парламенту від Партії зелених^[1].

Контекст[ред. | ред. код]

Партії[ред. | ред. код]

Соціал-демократична партія[ред. | ред. код]

Соціал-демократична партія є найбільшою політичною партією Швеції та займає 112 з 349 місць в Риксдагу. З 1994 по 2006 год партія очолювала однопартійний уряд, і була головною політичною силою протягом більшої частини XX століття. До виборів 2010 року, партія почала співпрацювати з Партією зелених та Лівою партією, прагне сформувати червоно-зелений коаліційний уряд, але на цих виборах співробітництво виявилося неможливим. Чинний лідер партії, Стефан Левен, сказав, що вони в майбутньому уряді потенційно можуть співпрацювати з Партією Центру та Ліберальної народної партією. До цих виборів, Соціал-демократична партія підійшла в стані опозиції тривалістю в 8 років, що є найдовшим періодом за більш ніж 100-річну історію партії.

Лідер партії Мона Салін пішла у відставку після незадовільних результатів виборів 2010 року^[2]. 25 березня 2011 на з'їзді партії новим лідером було обрано Хокан Юхольт, голова парламентського комітету з питань оборони, депутат з 16 річним стажем від Кальмара^[3], і представник більш традиційного лівого крила партії^[4][5][6]. На посту голови партії Юхольт протримався лише десять місяців, і 21 січня 2012 він пішов у відставку на тлі політичного скандалу^[7]. Виконавча рада партії 26 січня 2012 оголосив Стефана Льовена новим головою, і наступного дня він був обраний членами партії^[7]. До свого призначення Левен був головою IF Metall^[en] та профспілковим лідером. Однак Левен не є виборним депутатом і не може взяти участь в повсякденній діяльності та дебатах в Риксдагу.

Помірна коаліційна партія[ред. | ред. код]

Помірна коаліційна партія має 107 місць в Риксдагу і є другою за величиною політичною та правлячою партією на чолі з прем'єр-міністром Фредріком Рейнфельдтом, що є і лідером партії. До виборів 2006 року, партія сформувала коаліцію «Альянс за Швецію» з Партією Центру, Народна партія — ліберали, і Християнсько-демократичною партією. Після виборів вони змогли сформувати уряд коаліції більшості. Альянс прагнув переобратися на виборах 2010 року, але було створено міноритарний коаліційний уряд, що прагне зміцнити довіру на цих виборах.

Партія зелених[ред. | ред. код]

Партія зелених є третьою за величиною політичною силою у Швеції з 25 місцями в Риксдагу та єдиною партією, що має двох голів — ними є Густав Фрідолін та Оса Ромссон. Партія зелених входила в червоно-зелену коаліцію на виборах 2010 року, але коаліція програла, проте Партія зелених отримала місця в парламенті. Партія проявила інтерес до участі в майбутньому уряді, але не ясно, з ким, а за деякими даними вона може стати п'ятою партією в Альянс за Швецію.

Два колишніх співголів пішли у відставку, пробувши на посту максимальні 9 років, дозволені конституцією партії, і були офіційно замінені на з'їзді партії в травні 2011^[8]. Комітет з призначень номінував Густав Фрідолін (член парламенту від північного та східного Сконе) та Осу Ромссон (представник партії з навколишнього середовища та кліматичної політики, член парламенту від комуни Стокгольму). Тим не менше, представник партії з економічної політики Мікаела Валтерссон висловила намір оскаржити висунення Ромссон^[9]. Іншими кандидатами стали Івонн Рувайда^[en] та Карл Шлітером^[en][10]. 21 травня 2011 на з'їзді партії Фрідолін та Ромссон були обрані новими головами^[11].

Народна партія — ліберали[ред. | ред. код]

Народна партія — ліберали є четвертою за величиною політичною партією з 24 місцями в Риксдагу, третьою партією влади з 2006 по 2010, другою правлячою партією з 2010 року, при прем'єр-міністрі Фредрік Рейнфельдт. Лідер партії Ян Б'єрклунд є віце-прем'єр-міністром Швеції^[en] та міністром з питань освіти^[sv]. До виборів 2006 року, партія сформувала «Альянс за Швецію» з Помірної коаліційною партією, Партією Центру та Християнсько-демократичною партією. Вони сформували уряд коаліції більшості в 2006, в 2010 — міноритарний коаліційний уряд.

Партія Центру[ред. | ред. код]

Партія Центру є п'ятою за величиною політичною силою, яка має 23 місця в Риксдагу. З 2006 по 2010 рік партія була другою, після 2010 року при прем'єр-міністрі Фредрік Рейнфельдт, стала третьою. Лідер партії Анні Льоф є міністром з питань підприємництва^[en]. До виборів 2006 року партія сформувала «Альянс за Швецію» разом з Помірної коаліційною партією, Народна партія — ліберали та Християнсько-демократичною партією. Вони сформували уряд коаліції більшості 2006 року, що стало 2010 року міноритарним коаліційним.

В червні 2011 Мод Улофссон повідомила, що не буде балотуватися на виборах на пост голови партії^[12]. 23 вересня 2011 новим головою було обрано Анні Льоф^[13].

Шведські демократи[ред. | ред. код]

Шведські демократи є шостою за величиною політичною партією у Швеції, що займає 20 з 349 місць в Риксдагу. На виборах 2010 року, партія вперше подолала 4 % виборчий бар'єр та пройшла в Риксдаг. Нинішнім лідером партії є Йіммі Окессон. Інші партії неодноразово заявляли, що вони не будуть співпрацювати з Шведськими демократами в майбутньому уряді. Мета партії — стати третьою за величиною на цих виборах.

Ліва партія[ред. | ред. код]

Ліва партія є сьомою за величиною політичною партією з 19 місцями в Риксдагу. Лідером партії є Юнас Шьостед. Ліва партія складалася в червоно-зеленій коаліції до виборів 2010 року, але коаліція програла вибори. У партії проявили інтерес до участі в майбутньому уряді, що складається з червоно-зелених партій, зазначивши, що не підтримуватимуть майбутній уряд, чиєю частиною вони не є.

В серпні 2011 голова партії Ларс Олі^[en], оголосив, що піде у відставку після того, як партія показала поганий результат на виборах, при цьому маючи намір залишитися депутатом^[14]. Юнас Шьостед був обраний новим лідером партії на з'їзді партії 6 січня 2012^[15].

Християнські демократи[ред. | ред. код]

Християнські демократи є восьмою за величиною політичною партією у Швеції, що займає 19 з 349 місць в Риксдагу, і четвертою за величиною правлячою партією в уряді прем'єр-міністра Фредріка Рейнфельдта. Нинішній лідер партії Йоран Хегглунд^[en], є міністром з питань охорони здоров'я та соціальних питань^[en]. До виборів 2006 року, християнські демократи сформували «Альянс за Швецію» з Помірної коаліційною партією, Народна партія — ліберали та Партією Центру, після цього сформувавши уряд більшості, а в 2010 — міноритарний коаліційний уряд.

Опитування громадської думки[ред. | ред. код]

У таблиці результати опитувань наведені у зворотному хронологічному порядку. Найвищий відсоток у кожному опитуванні відображається жирним шрифтом, а фон зафарбований кольором провідної партії. Крайня права колонка показує різницю між першими партіями.

Голосування[ред. | ред. код]

Виборчі дільниці для голосування на виборах до парламенту та місцевих органів самоврядування відкрилися в 8:00 за місцевим часом (9:00 за київським)^[16][17].

У списках 40 партій, але лише 9 з них мають реальні шанси отримати місця в Риксдагу^[18]. За даними політологів, ліва коаліція може перемогти правих консерваторів з малим відривом, оскільки багато шведів вважають, що вісім років їхнього правління завдали шкоди соціально-орієнтованій державній системі, почасти через те, що прем'єр-міністр Фредрік Райнфельдт знизив податки, скоротив соціальні виплати, лібералізував трудове законодавство та приватизував деякі підприємства^[19]. Крім того, інгригою може стати вкрай права партія «Шведські демократи», яка виступає за посилення міграційного законодавства та обмеження неєвропейського переселення на територію Швеції^[20], і яка може отримати близько 10 %, незважаючи на те, що відповідно до передвиборного опитуванням інституту Sifo, 66 % респондентів вважають її расистською партією^[21].

Результат[ред. | ред. код]

Після закриття виборчих дільниць в 22:00 за місцевим часом^[22], телеканал СВТ опублікував дані екзит-полів, згідно з якими «червоно-зелені» (Соціал-демократична робоча партія, Ліва партія та Партія охорони навколишнього середовища) набрали 44,8 % голосів, правлячий альянс (Помірна коаліційна партія, Народна партія-ліберали, Християнсько-демократична партія, Партія центру) — 39,7 %, Феміністська ініціатива — 4,0 %, Шведські демократи — 10,5 %^[23].

За попередніми результатами підрахунку голосів, «червоно-зелені» (Соціал-демократична робоча партія, Ліва партія та Партія охорони навколишнього середовища) набрали 43,8 % (СДРП — 31,3 %, Поос — 6,8 %, ЛП — 5,7 %), правий альянс (Помірна коаліційна партія, Народна партія-ліберали, Християнсько-демократична партія, партія центру) — 39,3 % (УКП — 23,2 %, НП — Л — 5,4 %, ХДП — 4,6 %, ПЦ — 6,1 %), Шведські демократи — 12,9 %, Феміністська ініціатива — 3,1 % (НЕ подолала 4-відсотковий бар'єр для проходження в парламент). Таким чином, «червоно-зелені» отримали 159 мандатів, альянс — 142, ШД — 48. Лідер СДРП Стефан Левен перед своїми товаришами по партії сказав, що «народ Швеції вимагає змін», і «я готовий сформувати новий уряд у Швеції»^[24][25]:

Пора продемонструвати свою провідну роль. Важливі рішучі дії, але також є час і на роздуми. Швеції необхіден уряд, який може обійтися без ультраправих, навіть якщо вони вважають себе «царетворцями».[26]

У свою чергу, прем'єр-міністр Фредрік Райнфельдт перед присутніми товаришами по Помірної коаліційної партії сказав, що «передвиборна боротьба закінчена. Народ Швеції зробив свій вибір. Завтра я подам прохання про відставку свого уряду», додавши, що піде також і з посади голови партії^[27][28].

Примітки[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Парламентські вибори у Швеції 2014

п о р Вибори в Швеції Парламентські 1866 1869 1872 1875 1878 1881 1884 1887 (бер-кві) 1887 (сер-вер) 1890 1893 1896 1899 1902 1905 1908 1911 1914 (бер) 1914 (вер) 1917 1920 1921 1924 1928 1932 1936 1940 1944 1948 1952 1956 1958 1960 1964 1968 1970 1973 1976 1979 1982 1985 1988 1991 1994 1998 2002 2006 2010 2014 2018 2022 Європейські 1995 1999 2004 2009 2014 2019 До рад ленів 2002 2006 2010 2014 2018 До рад комун 2002 2006 2010 2014 2018 Референдуми 1922 1955 1957 1980 1994 2003