Панфінно-угризм — Вікіпедія

Панфінно-угризм
Зображення
Місце розташування Карелія
Іжорія
Фінляндія
Естонія
Торнедален
Фіннмарк
Лапландія
Марій Ел
Мордовія
Ідеологема «Велика Фінляндія» — приклад панфінно-угризму

Панфінно-угрізм — ідеологія та націоналістичний рух серед національних еліт та інтелігенції фінно-угорських народів, що ставить своєю метою культурну та, іноді, політичну консолідацію фінно-угорських народів.

Особливості[ред. | ред. код]

Особливістю панфінно-угризму серед інших іредентистських рухів є той факт, що фінно-угорські народи не являють собою єдиного масиву ні територіально, ні політично, ні культурно.

Історія[ред. | ред. код]

В історії Росії мали місце дві хвилі панфінно-угризму[1].

  • Перша хвиля: з початку XX століття до початку 1930-х. Була нерозривно пов'язана з революційною активністю національної інтелігенції і, після перемоги Радянської влади, з національно-державним та культурним будівництвом у фінно-угорських народів. Зійшла нанівець у зв'язку з фізичним знищенням більшої частини націоналістично налаштованої національної інтелігенції радянською владою в роки сталінських репресій (див., Наприклад, Справа Софіна, учасники якого були оголошені фінськими шпигунами та обвинувачувалися у підготовці виходу фінно-угорських республік зі складу РРФСР).
  • Друга хвиля: з кінця 1980-х по 1990-і. Характеризується дезінтеграційними процесами в рамках Росії, політизацією та радикалізацією націоналістичних рухів в фінно-угорських суб'єктах. До кінця 1990-х поступово зійшла нанівець. Останнім часом зберігаються лише окремі елементи панфінно-угризму, що не представляють собою масового руху.

Росія[ред. | ред. код]

Російський панфінно-угризм, в моменти своєї найбільшої радикалізації, може характеризуватися гаслами русофобського та сепаратистського змісту.

«Фінно-угорська карта» (проблема «насильницької асиміляції» та «русифікації» фінно-угорських народів) є важливим засобом зовнішньополітичного тиску Естонії та Фінляндії (а також Ради Європи) на Росію, де фактично усі фінно-угорські народи втратили свою самобутність та сильно асимільовані[2][3][4].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Напольских B. B. Сравнительно-историческое языкознание и идеология: пути панфинно-угризма в Финляндии и Удмуртии // Язык и общество на пороге нового тысячелетия: итоги и перспективы. Тез.докл. межд. конф.23-25 октября 2001 р. М.: Эдиториал УРСС, 2001.
  2. Тишков В. А. По поводу положения финно-угорских народов России // Этнографическое обозрение. 2006. № 1. С. 4-6.
  3. Соколовский С. В. Еще раз о судьбах «финно-угорских народов»: комментарий к документам ПАСЕ о культурах «уральских меньшинств» // Этнографическое обозрение. 2006. № 1. С. 6-13.
  4. Тишков В. А., Шабаев Ю. П. Финно-угорская проблема: Ответ Евросоюзу // Исследования по прикладной и неотложной этнологии. 2007. № 196.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Сайти панфінно-угрістскіх організацій