Пам'ятники Дрогобича — Вікіпедія

У Дрогобичі встановлено 14 пам'ятників, що вшановують діячів національної історії, науки та культури — Тарасові Шевченку, Іванові Франку, Василю Стефанику, Юрію Дрогобичу, Степанові Бандері, В'ячеславові Чорноволу. Є пам'ятник-погруддя (імовірно, найстаріший у місті — 1892) діячеві польської культури Адаму Міцкевичу, а також Папі Римському, поляку за походженням Івану Павлу II, встановлений у 2007 році; релігійне спрямування має і пам'ятний знак на честь 2000-ліття Різдва Христового. У місті споруджено 7 меморіальних комплексів про трагічні події історії XX століття — могила жертв репресій, пам'ятний знак на честь воїнів, які загинули в Афганістані, поховання радянських воїнів (меморіал Слави).Також у місті встановлено щонайменше 86 пам'ятних таблиць.

Більшість міських пам'ятників були встановлені у Дрогобичі вже за незалежності України (від 1991 року).

Назва Розташування, координати Фото Короткі відомості
Юрію Дрогобичу Площа Замкова гора, 2, перед дзвіницею костелу святого Варфоломія 49°21′07″ пн. ш. 23°30′16″ сх. д. / 49.35185° пн. ш. 23.504418° сх. д. / 49.35185; 23.504418 1999 рік. Автори — Євген Безніско та Теодозія Бриж[1],[2],[3].
Степанові Бандері В однойменному парку 49°21′12″ пн. ш. 23°30′32″ сх. д. / 49.353221° пн. ш. 23.508886° сх. д. / 49.353221; 23.508886 Повнофігурний пам'ятник Степану Бандері на постаменті відкрито 14 жовтня 2001 року[4].
Тарасові Шевченку Перед готелем «Тустань» 49°21′14″ пн. ш. 23°30′29″ сх. д. / 49.35378° пн. ш. 23.507961° сх. д. / 49.35378; 23.507961
Іванові Франку Вулиця Івана Франка. Перед Народним домом 49°21′17″ пн. ш. 23°30′10″ сх. д. / 49.354657° пн. ш. 23.502827° сх. д. / 49.354657; 23.502827 Пам'ятник Івану Франку біля Народного дому.
Папі Іванові Павлу ІІ Перед центральним входом костелу святого Варфоломія 49°21′11″ пн. ш. 23°30′15″ сх. д. / 49.353057° пн. ш. 23.504109° сх. д. / 49.353057; 23.504109 Встановлений на День Незалежності 24 серпня 2007 року[5].
Адамові Міцкевичу На вулиці Шевченка між приміщеннями педуніверситету та філармонії 49°21′13″ пн. ш. 23°30′05″ сх. д. / 49.353537° пн. ш. 23.501459° сх. д. / 49.353537; 23.501459 Встановлений в 1898 році.
Василеві Стефанику Між Катедральним собором Пресвятої Трійці та вулицею Гончарською, 11 49°21′01″ пн. ш. 23°30′19″ сх. д. / 49.350399° пн. ш. 23.505144° сх. д. / 49.350399; 23.505144 Встановлений у 1986 році.
Пам'ятник воїнам-афганцям «Смуток» Вулиця Шевченка, ліворуч від вілли Яроша 49°21′12″ пн. ш. 23°30′03″ сх. д. / 49.353233° пн. ш. 23.500963° сх. д. / 49.353233; 23.500963 У війні в Афганістані загинуло 3280 українців, серед яких — 12 дрогобичан. Це Анатолій Герцан, Григорій Толстой, Степан Прінда, Василь Микосовський, Володимир Вороняк, Олександр Богонос, Михайло Прухницький, Віктор Пенделяк, Роман Данилків, Валерій Аладьїн, Анатолій Шилов, Дмитро Петров. 31 мешканець Дрогобиччини отримав поранення[6]. Автором пам'ятника «Смуток» є відомий скульптор, викладач кафедри образотворчого мистецтва та дизайну художнього факультету Прикарпатського університету ім. В.Стефаника Богдан Гладкий[7].
«Борцям за волю України» (2000-ліття християнства) На розі вулиць Івана Франка, Лесі Українки та Січових Стрільців 49°21′20″ пн. ш. 23°29′51″ сх. д. / 49.355489° пн. ш. 23.497522° сх. д. / 49.355489; 23.497522 Пам'ятник 2000-ліття християнства встановлено в 2000-му році.
Меморіал «Стіна плачу» вулиця Ковальська 49°21′08″ пн. ш. 23°30′25″ сх. д. / 49.352091° пн. ш. 23.507078° сх. д. / 49.352091; 23.507078 Пам'ятник дрогобичанам, загиблим в результаті репресій під час Другої світової війни. Поставлено за радянських часів(1974 рік)[8]. Таким чином комуністична влада нібито віддавала шану дрогобичанам, в першу чергу євреям, винищеним гітлерівцями. Але євреї під час окупації жили в гетто, їм було заборонено ходити центральними вулицями, а знищували їх в Броницькому лісі[9]. Навпроти готелю та ресторану «Європа» справді відбувались розстріли та повішення здебільшого українських повстанців та в меншій мірі поляків, але місце це знаходиться метрів на 50 ближче до площі Ринок[10].
Меморіал «Вічний вогонь» На перетині вулиць Івана Франка та Самбірської 49°21′22″ пн. ш. 23°29′48″ сх. д. / 49.355975° пн. ш. 23.496669° сх. д. / 49.355975; 23.496669 Меморіал пам'яті жертв німецько-радянської війни. Побудований у 1974 році. По ідеї — поховання воїнів Червоної Армії, які загинули, визволяючи місто. Фактично значних боїв за Дрогобич не велося, за винятком кількагодинного зранку 6 серпня 1944 року в районі нафтопереробного заводу[9]. За свідченнями дрогобичан старшого покоління, в цьому місці ховали співробітників підрозділів НКВС-МВС та НКДБ-МДБ-КДБ, які загинули в післявоєнний період в боях з борцями за незалежну Україну. Серед могил траплялися поховання навіть 1953 року[11]. Тому під час будівництва на плитах викарбувані тільки прізвища похованих, але відсутні дати смерті та номери частин, які були до того[10].
В'ячеславові Чорноволу Вулиця Шевченка, перед приміщенням центральної бібліотеки для дорослих, яка носить його ім'я. 49°21′13″ пн. ш. 23°30′00″ сх. д. / 49.353546° пн. ш. 23.499887° сх. д. / 49.353546; 23.499887 Погруддя Героєві України (звання присвоєно 21 серпня 2000 року), лідерові Народного Руху України Вячеславу Чорноволу було відкрито 5 квітня 2009 року. У відкритті взяли участь Голова Народного Руху України Борис Тарасюк, дружина Вячеслава Максимовича Атена Пашко, сестра В.Чорновола Валентина Чорновіл, лідер фракції «Рух» в Дрогобицькій міськраді Ростислав Стецівка, міська влада та громадськість.Єпископ Самбірсько — Дрогобицької єпархії Української Греко-Католицької Церкви Юліан (Вороновський) благословив громаду та освятив погруддя. З привітальним словом виступив Голова НРУ Борис Тарасюк, Атена Пашко та Валентина Чорновіл[12].
«Колона Свободи» Вулиця 22 січня. Перед будівлею райради та райдержадміністрації Дрогобицького району. 49°21′31″ пн. ш. 23°30′35″ сх. д. / 49.358595° пн. ш. 23.509774° сх. д. / 49.358595; 23.509774 Колона свободи або пам'ятник Помаранчевій революції. Встановлено у листопаді 2005 року в першу річницю події на кошти мешканців Дрогобиччини, зібрані під час революції і не використані в 2004 році.
Григорію Геврику Вулиця Горішня Брама 49°20′57″ пн. ш. 23°29′22″ сх. д. / 49.349115° пн. ш. 23.489459° сх. д. / 49.349115; 23.489459 У 1970 р. споруджено пам'ятник[13]. Серед дрогобичан старшого покоління ще з радянських часів популярна версія, що Геврик до мобілізації в Червону Армію був членом ОУН-УПА та добровольцем дивізії «Галичина»[14],[15].
Григорію Геврику Вулиця Зварицька. Перед будівлею школи № 5. Бюст Григорія Геврика перед школою № 5, у якій до 1941 року він навчався і яка в повоєнні радянські часи носила його ім'я. Встановлений 1970 року. Скульптори Валентин Подольський, Валентин Борисенко.[16]
Івану Васильєву Спочатку поставлено на площі Ринок біля ратуші навпроти центральної аптеки. За незалежної України перенесено до Вічного вогню. 49°21′22″ пн. ш. 23°29′49″ сх. д. / 49.356013° пн. ш. 23.496808° сх. д. / 49.356013; 23.496808 Член Військової ради 1-ї гвардійської армії генерал-майор Іван Васильович Васильєв загинув 11 серпня 1944 року неподалік села Кринтята. За офіційною версією — з метою оволодіння населеним пунктом на річці Стрий, але не згадується, проти кого. Нема даних і у відповідній статті російської Вікіпедії. За неофіційними даними — в бою проти ОУН-УПА. Пам'ятник встановлено 13 серпня 1944 року[17]. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 29 червня 1945 року за зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецько-фашистським загарбниками і проявлені при цьому мужність і героїзм гвардії генерал-майору Васильєву Івану Васильовичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.[18].
Меморіал «Тюрма на Стрийській» На подвір'ї Дрогобицького педуніверситету по вулиці Стрийській, 3 49°21′09″ пн. ш. 23°30′46″ сх. д. / 49.352368° пн. ш. 23.512794° сх. д. / 49.352368; 23.512794 Меморіал «Тюрма на Стрийській» відкрито 12 липня 2012 року.[19][20][21][22][23] Розпочато роботи по створенню експозиції в приміщеннях університету.[24]
Скульптурна композицію «Повернення воїна АТО» Навпроти торгового центру «Гетьман» (вулиця Малий Ринок, 11/1) 49°21′10″ пн. ш. 23°30′24″ сх. д. / 49.3529123° пн. ш. 23.5066971° сх. д. / 49.3529123; 23.5066971 15 жовтня 2017 року. Автор — скульптор Тарас Данилюк[25].

Світлини[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Мистецька сторінка присвячена творчості Євгена Безніско та Теодозії Бриж. Архів оригіналу за 24 січня 2020. Процитовано 16 червня 2012.
  2. ↑ Євген БЕЗНІСКО. Архів оригіналу за 23 квітня 2018. Процитовано 16 червня 2012.
  3. ↑ Євген Безніско: штрихи до творчого портрету (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 4 листопада 2009. Процитовано 16 червня 2012.
  4. ↑ Відкрито пам'ятник Степану Бандері — Укрінформ. Архів оригіналу за 17 липня 2012. Процитовано 12 червня 2012.
  5. ↑ Костел св. Бартоломея в Дрогобичі. Архів оригіналу за 25 травня 2012. Процитовано 16 червня 2012.
  6. ↑ Афганський слід на скрижалях нашої пам'яті. Дрогобицький портал. Архів оригіналу за 11 серпня 2011. Процитовано 15 червня 2012.
  7. ↑ Галицьке слово. Архів оригіналу за 30 липня 2016. Процитовано 15 червня 2012.
  8. ↑ Мандруємо Україною. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 13 червня 2012.
  9. ↑ а б Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.) Дрогобич, видавництво «Коло», 2009 рік;— ISBN 978-966-7996-46-8
  10. ↑ а б Стаття «„Ідея і чин!“ — основа гідності нації», дрогобицька інтернет-газета «Майдан» за 27.06.2011. Архів оригіналу за 29 жовтня 2013. Процитовано 23 червня 2012.
  11. ↑ «Яких „визволителів“ ушанували Микола Гук і дрогобицькі комуністи?». Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  12. ↑ У Дрогобичі відкрили погруддя В'ячеславу Чорноволу- Національний Альянс. Архів оригіналу за 15 вересня 2009. Процитовано 15 червня 2012.
  13. ↑ Григорій Геврик — невідомий герой Дрогобича — Дрогобич Інфо. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 18 червня 2012.
  14. ↑ Геврик Григорий Фёдорович — Warheroes.ru[недоступне посилання з липня 2019]
  15. ↑ Вісті комбатанта — про дещо маловідоме відносно дивізії «Галичина». Архів оригіналу за 12 листопада 2013. Процитовано 18 червня 2012.
  16. ↑ Богуславский Г. Вечным сынам Отчизны. Памятники Великой Отечественной войны. — М. : Советская Россия, 1975.
  17. ↑ «Яких „визволителів“ ушанували Микола Гук і Дрогобицькі комуністи?». Архів оригіналу за 13 січня 2022. Процитовано 22 березня 2022.
  18. ↑ Іван Васильович Васильєв: біографія. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 27 червня 2012.
  19. ↑ У Дрогобичі освячено меморіал жертвам НКВД «Тюрма на Стрийській». Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 4 серпня 2012.
  20. ↑ Стаття «"Тюрму на Стрийській" відкрито» на сайті ДрогобичІнфо. Архів оригіналу за 5 березня 2016. Процитовано 22 листопада 2012.
  21. ↑ Відео «Меморіал Тюрма на Стрийській - О. Тарас Гарасимчук.mp4» на youtube. Архів оригіналу за 15 грудня 2014. Процитовано 22 листопада 2012.
  22. ↑ Слово Вл. Ярослава (Приріза) під час церемонії відкриття Меморіалу «Тюрма на Стрийській» на сайті УГКЦ
  23. ↑ У Дрогобичі відкрили Меморіал «Тюрма на Стрийській» на сайті novostimira.com[недоступне посилання з вересня 2019]
  24. ↑ Стаття «У Дрогобицькому меморіалі «Тюрма на Стрийській” облаштують музей» на сайті lviv.tv[недоступне посилання]
  25. ↑ У Дрогобичі вшанували воїнів АТО, відкривши скульптурну композицію «Повернення воїна АТО». ФОТО, сайт Дрогобицької міської ради, 16 жовтня 2017 року

Джерела, посилання та література[ред. | ред. код]

Пам'ятники
Меморіали
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пам%27ятники_Дрогобича&oldid=37090626