Павло (апостол) — Вікіпедія

Апостол Павло
Παῦλος
Народився	5; Тарс, Кілікія[d], Римська імперія
Помер	не раніше серпень 64 і не пізніше 67; Рим, Італія (Стародавній Рим), Римська імперія; ·обезголовлення
Шанується	усіма християнами
У лику	святого
День пам'яті	29 червня
Атрибути	Меч
	Медіафайли на Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Святий Павло.

Апо́стол Павло́ (Савло, Саул, івр. שאול‎ (Шауль), івр. שאול התרסי‎ Šaʾul HaTarsi (Шауль з Тарсу); дав.-гр. Σαούλ (Saul), Σαῦλος (Saulos) та Παῦλος (Paulos); лат. Paulus чи Paullus; нар. на початку 1 ст. — † між 63 і 67 роками) — найвизначніший християнський місіонер, «апостол народів» та один з перших богословів християнства; не входить ні в число перших 12 апостолів, ні до наступних 70 апостолів. Разом з апостолом Петром називається «першоверховним» апостолом. Основними джерелами інформації про життя Павла є новозавітна книга Діяння святих апостолів, та частково Послань самого апостола Павла.

Життя[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

Походив з єврейської глибокорелігійної родини, мав перше ім'я Савло, належав до племені Веніяминового, найменшого з 12 племен ізраїлевих і був очевидно названий на честь легендарного героя веніяминян — царя Саула. Павло народився в місті Тарсі (Кілікія) у Малій Азії, яке тоді славилося своєю грецькою академією і освіченістю своїх мешканців. Він успадкував від свого батька римське громадянство (Дії 16:37, Дії 22:28), про що нагадує друге, латинське ім'я Тарсянина — Paulus чи Paullus (малий), Павло, яке він часто вживає у своїх посланнях. Євангеліст Лука у Діях Апостолів називає його Савлом (Дії 7:58, Дії 8:1), а другим ім'ям Павло лише побіжно у Дії 13:9. Савло, отже, не змінив свого імені через навернення на Павла, а лише мав цих два імені Савло/Павло і вживав їх без видимого наголосу чи переваги. Він пишався тим, що не став елліністом, і сказав про себе «я, обрізаний восьмого дня, з роду Ізраїля, з племени Веніяминового, єврей із євреїв, фарисей за Законом.» (Фил. 3:4-5), зберіг батьківську мову і традиції предків.

Освіта у Єрусалимі[ред. | ред. код]

Подальшу освіту здобув в Єрусалимі у школі відомого рабина Гамалиїла^[en]. Незважаючи на приналежність до партії фарисеїв, був людиною вільнодумною і знавцем грецької мудрості. За єврейським звичаєм, молодий Савло вивчив ремесло з виготовлення наметів, яке потім допомагало йому заробляти на прожиток власною працею (Дії 18:3). Можливо, це є непрямим свідченням того, що Павло збирався стати рабином: за навчання Торі не можна було брати гроші, тому всі рабини заробляли собі на життя тим чи іншим ремеслом. У посланнях Павло не раз згадує, що не був тягарем для громади, оскільки годував себе сам (1 Кор. 9:13-15). Чи був Павло неодруженим чи вдівцем, у Новому Завіті не сказано однозначно, однак він сам каже «Говорю ж неодруженим і вдовам: добре їм, як вони позостануться так, як і я» (1 Кор. 7:8). Павло, пройшовши курс Закону і коментарів до нього, був, напевно, свідком перших промов первомученика Стефана, які його дуже образили. На зібранні старійшин Павло «подає голос» заодно із садукейською партією стривожений підривом авторитету Єрусалимського Храму. Стає з переконання ревним гонителем ранніх християн і фактично очолює їхнє переслідування. Багатьох назарян кинуто за ґрати; в очікуванні процесу їх змушують зректися імені Ісусового (Дії 26:10). Павло почув, що єресі перекинулися далі й одним з центрів став Дамаск. Він іде до первосвященника Каяфи з проханням дати йому повноваження: розшукати сектантів і з охороною привести в Єрусалим. Первосвященник охоче дає Павлові листи до провідників дамаських синагог.

Навернення Савла на шляху у Дамаск[ред. | ред. код]

Але під час своєї подорожі до Дамаску (з метою переслідування християн) Павло мав видіння Христа, після чого став невтомним апостолом християнства. Опівдні в дорозі його й супутників несподівано осяяло світло з неба. Він упав на землю і почув небесний голос: «Савле, Савле, чому ти мене переслідуєш?». На що Савло сказав: «Хто ти, Господи?». Й почув відповідь: «Я Ісус, що його ти переслідуєш. Встань же та йди в місто і тобі скажуть, що маєш робити» (Дії 9:3-9). Здивованого й осліпленого Савла привели в Дамаск, де після зустрічі з учнем Христа Ананієм він прозрів, а той сказав: «Бог отців наших вибрав тебе, щоб ти волю його зрозумів і щоб бачив ти Праведника, і почув голос із уст Його. Бо будеш ти свідком Йому перед усіма людьми…» (Дії 9:10)

Найвідоміший епізод біографії Савла (шлях в Дамаск^[ru]), що став натхненням для багатьох шедеврів (Навернення Савла Караваджо, Мікеланджело тощо).

Michelangelo
Caravaggio (c. 1600-1)
Willmann
Адам Ельсгаймер
1786 Benjamin West

Проповідницька діяльність[ред. | ред. код]

Павло в Посланні до Галатів повідомляє, що він після Дамаска не пішов в Єрусалим, але вирушив проповідувати до Аравії, а тоді повернувся до Дамаска, де його намагався заарештувати намісник набатейського царя Арети IV (Гал. 1:17, 2 Кор. 11:32). Відомо, що імператор Калігула поступився Ареті IV Дамаском близько 37 року, а в 40 Арета помер. Отже, тільки у ці три роки могла мати місце спроба заарештувати апостола. Після навернення Павла у християнство й сповнення Святим Духом інші Апостоли з недовірою поставилися до нього і спілкувалися через посередника — Апостола Варнаву, з яким Павло згодом здійснював апостольські труди в Антіохії, Македонії, Афінах, Солуні, Коринфі та Ефесі. І лише через три роки він наважився зустрітися з апостолом Петром (Гал. 1:17-18). Заручившись підтримкою апостола Петра, Павло зупиняється в Антіохії, де його сподвижниками стають Варнава і Марко (Дії 12:24).

Потім Павло ще 14 років займається проповідницьким служінням в Сирії та Кілікії, де він викликає нарікання з боку юдеїв-християн (фарисейської єресі) за заперечення необхідності обрізання. Суперечки між прихильниками Павла і його противниками вимагають скликання Апостольського собору (Дії 15:1-6). На апостольському соборі у 48-49 р. висловив рішуче переконання, що для навернення язичників у християнство вирішальною є віра в Христа, а не приналежність до юдейської релігії. Ефесяни спалюють чаклунські книги після проповіді апостола Павла.

Коли в Антіохію прибуває Петро, то у нього з Павлом починаються дебати (Гал. 2:11-14). Згодом Павло поширює свою проповідь на Європу, проповідуючи на Балканах (Філіппи, Фессалоніки, Афіни, Коринф) і в Італії. Одним з найбільш значущих його послань є Послання до римлян, написане у 58 році в Коринфі і адресований християнській громаді Риму.

Апостол Павло став ревним проповідником Євангелія в Палестині, Греції, Малій Азії, Італії та інших регіонах античного світу. Згідно з книгою Діянь апостолів, під час святкування суботнього дня в Троаді апостол Павло воскресив юнака на ім'я Євтихій, який сидів на вікні і, заснувши, упав вниз з третього поверху. Проповідуючи слово Боже, Апостол Павло зцілював важко хворих, але зазнав переслідувань та нападів. Кілька разів він був чудесним чином врятований Господом (після побиття камінням та потоплення корабля). В наступні роки проповідував у Малій Азії, Македонії, Греції, всюди засновуючи християнські громади. Наприкінці 50-х років у Єрусалимі був заарештований. Після дворічного ув'язнення в Кесарії Агріппа відправив Павла до Рима на суд кесаря, де знайшов мученицьку смерть — апостола засудили на смерть і стратили усікновенням голови (через рік після смерті Апостола Петра) в Римі за правління імператора Нерона у 64 році (за іншою версією — у 67-68 р.). На місці його поховання учні залишили пам'ятний знак, який дозволив імператору Костянтину розшукати це місце і побудувати там церкву Сан Паоло Фуорі ле Мура. Про це пише і папа Климент I у своєму першому листі, що апостоли Павло та Петро померли смертю мучеників.

Християни відзначають день пам'ять апостолів Петра і Павла — 29 червня.

Датування подорожей апостола[ред. | ред. код]

Головними джерелами відомостей про життя і проповіді Павла є книги Нового Заповіту: Дії Апостолів і Послання Павла. Автентичні послання є первинними джерелами, що містять свідчення від першої особи і авторство Павла у семи з них визнане беззаперечним. Це послання: Послання до римлян, 1 Кор, 2 Кор, Гал. , Послання до филип'ян, 1 Сол., Филим. Діяння Апостолів, що датуються багатьма дослідниками 70-ми чи першою половиною 80-х років, написані вже після смерті Павла і є джерелом, що містить відомості з других рук. Можливі винятки — так звані «ми-уривки» Дії 16:10 , Дії 16:17, Дії 20:5 та деякі ін. — усі ці уривки відносяться до морських подорожей Павла), в яких автор раптово починає розповідь від першої особи. Не виключено, що цим він підкреслює, що був свідком описуваних подій; існує навіть припущення, що це уривки з щоденника, який Лука або хтось інший вів під час подорожі. Достовірність свідчень книги Діянь істотно підвищується, якщо вони знаходять хоча б непряме підтвердження в Посланнях або інших джерелах (включаючи згадку тих чи інших реалій у античних авторів, археологічні знахідки та ін.). Послання Павла — основне джерело відомостей про його віру, вчення і світогляд. Вихідним пунктом місіонерських подорожей апостола Павла є вказівка у Діях апостолів — Дії 18:12-17 «А коли Галліон був в Ахаї проконсулом, то проти Павла однодушно повстали юдеї, і на суд привели його». По закінченні його перебування у Коринфі привели Павла до римського намісника Луція Аннея Галіона. За надписом, знайденим у Дельфах, Галіон займав цей пост з початку літа 51 до наступного початку літа 53 року. Дії Апостолів (Дії 18:2) також згадують едикт імператора Клавдія, за яким наказано юдеям покинути Рим. Цей едикт датовано 49 роком. Отже апостол Павло був у Коринфі у 50/51 роках тривалістю близько 1,5 року. Від цієї дати і проходить хронологія діяльності апостола. Апостол Павло розпочинає свою місіонерську діяльність у 32/33 роках. У 46 році він відвідує Єрусалим, можливо, щоби віддати збір пожертв Дії 11:30). Такі пожертви часто збиралися у Палестині в голодні часи. Це також описує у своїх історичних творах Йосип Флавій. Такі пожертви характерні для неврожайної середини 40 років. У 45/46 роках Павло разом з Варнавою проходить через Кіпр та Малу Азію, відвідує Афіни (Дії 17:1, 1 Сол. 3:1-5) та засновує перші християнські громади у Солуні та Филипах (1 Сол. 2:2, Дії 16:1). У 48 році він покидає Антіохію (Дії 15:40). Цей час Павло описує у своєму Посланні до галатів. Через три роки він відвідує Єрусалим і там зустрічає апостола Петра та брата Ісуса — Якова (Дії 9:25-30, Гал. 1:17-18). Після цього слідують місіонерські подорожі у Сирію та Кілікію, Тарс та Антіохію. Через чотирнадцять років після свого навернення він удруге відвідує Єрусалим. (Гал. 2:1-10). З Коринфу Павло слідує через Антіохію до Ефесу, де він і залишається з 52 по 56 роки. У 55/56 проходить Македонію і вдруге відвідує Коринф, де залишається на зиму. Наприкінці 56 — на початку 57 року повертається до Єрусалиму, де був ув'язнений римським намісником Марком Антонієм Феліксом, та утримується два роки в ув'язнені в Кесарії (Дії 23:33). У 59 році на посаду намісника вступає Порцій Фест та відправляє Павла у Рим. Залишається дискусійним питання про те, коли відбувся Єрусалимський Собор. За Гал. 2:1-10, він відбувся під час другого відвідання Єрусалиму апостолом Павлом, а за Дії 15:1-23 — під час третього . Однак в основному дослідники вважають, що зібрання апостолів відбулося після смерті Ірода Антипи тобто у 46-48 роках.

Місіонерські подорожі апостола[ред. | ред. код]

Апостол Павло будучи свідомим свого покликання як апостола народів, проповідує Євангелія серед інших народів які не належали до юдеїв. За часи своєї місіонерської діяльності він проводить три подорожі у визначні на той час античні міста. Серед них Коринф, Філіппи, Ефес. У подорожах його супроводжують його співробітники — Варнава, Тит, Тимофій, Сила, Ераст. Всі подорожі крім проповідування Євангелія мають також на меті створення християнських громад. По мірі становлення самостійності громад, апостол переходить у інше місто. Апостол Павло не перериває зв'язку із цими громадами та підтримує їх своїми посланнями та листуванням у якому допомагає у розв'язанні проблем становлення та існування перших християнських громад.

Перша подорож (45 — 49 роки)[ред. | ред. код]

Першу місіонерську подорож апостол Павло провів у товаристві сподвижників Варнави та його двоюрідного брата Марка. Вони відвідують Кіпр, Памфілію та проповідують у Антіохії в Пісідії. Павло і Варнава шукають також юдейські громади для проповідування у синагогах, часто не добре прийняті громадами. Повертаються вони назад суходолом, не заходячи у Кіпр, а прямо з Перге у Антіохію.

Друга подорож (50 — 52 роки)[ред. | ред. код]

Друга подорож апостола відбулася у супроводі Сили. На першому етапі подорожі метою було відвідування християнських громад заснованих під час першої місіонерської подорожі у Кілікії та Пісідії. У Лістрі вони зустрічають Тимофія, який продовжує подорож разом з ними. Товариство проходить Фригію, Галатію та Мізію. З Трої вони відпливають у Македонію. Павло перебуває кілька днів у Афінах, а потім у Коринфі. Апостол повертається в Антіохію через Ефес та Кесарію.

Третя подорож (53 — 58 роки)[ред. | ред. код]

Третя подорож була шляхом консолідації: Павло повертається, щоб побачити громади, які створилися в Галатії, Фригії, Ефесі, в Македонії та Коринфі. Потім він повернувся в Трою, пройшовши через Македонію. Звідти він також відправляється і закінчує свою подорож по морю в Тирі, Кесарії та Єрусалимі, де він і був заарештований. У його подальших планах були відвідини Рима, та подальша подорож на захід до Іспанії (Рим. 15:28). Однак арешт у Єрусалимі не дозволив здійсненню його плану.

Арешт та судовий процес[ред. | ред. код]

Апостол Павло був схоплений і заарештований у Єрусалимі за обвинуваченням юдеїв з діаспори: він привів у храм із собою неюдея. Згідно з тлумаченнями Тори садукеями це каралося смертю. Римська влада у таких випадках толерувала такий присуд. Щоби запобігти фактично лінчуванню у справу втрутилася римська охорона й забрала його під захист (Дії 21:27-36). Після тривалих процесових розглядів, під час яких Павло доніс звістку Євангелія і до римської влади, його як римського громадянина переслали до Рима, оскільки він апелював до імператора (Дії 25:9 і наст.). Про смерть Павла Дії Апостолів не повідомляють.

Смерть мученика[ред. | ред. код]

З першого послання папи Климента до коринфської християнської громади відомо, що Павло, як і апостол Петро, загинули смертю мучеників^[2]. Відповідно до актів Павла^[3], написаних наприкінці 2 століття, апостол був обезголовлений мечем за часів імператора Нерона, можливо під час переслідувань християн у 64 році.

Перебіг подій^[4][ред. | ред. код]

між 7-10: Народження Савла у Тарсі
перед 30: Перебування в Єрусалимі, долучення до фарисеїв
бл. 34-36: Навернення та покликання апостола народів по дорозі у Дамаск
35 −37: Подорож до Єрусалиму, потім повернення у Тарс/Кілікія, Антіохія/Сирія,
45/46: перша міссіонерська подорож на Кіпр і малу Азію
48 чи 49: Друге відвідування Єрусалиму, Собор Апостолів
48-50: Філіпи, Салоніки, Афіни
50/52: Перше відвідування Коринфу
Відвідування Антиохії
55/56: третя міссіонерська подорож
52-56: Ефес
55/56: Македонія, друге відвідування Коринфу
56: Остання подорож до Єрусалиму, ув'язнення
57-59: Ув'язнення в Кесарії
59/60: Перевезення до Риму, ув'язнення, смерть мученика.

Послання апостола Павла[ред. | ред. код]

Докладніше: Послання апостола Павла

Українською	Латинскою	Укр.	Повн.	Мін.	Мова оригіналу
Послання до Римлян	Epistula ad Romanos	Рим	Rom	Ro	Грецька
1-е послання до Коринтян	Epistula I ad Corinthios	1Кор	1 Cor	1C	Грецька
2-е послання до Коринтян	Epistula II ad Corinthios	2Кор	2 Cor	2C	Грецька
Послання до Галатів	Epistula ad Galatas	Гал	Gal	G	Грецька
Послання до Ефесян	Epistula ad Ephesios	Еф	Eph	E	Грецька
Послання до Филип'ян	Epistula ad Philippenses	Фил	Phil	Phi	Грецька
Послання до Колоссян	Epistula ad Colossenses	Кол	Col	C	Грецька
1-е послання до Солунян	Epistula I ad Thessalonicenses	1Сол	1 Thess	1Th	Грецька
2-е послання до Солунян	Epistula II ad Thessalonicenses	2Сол	2 Thess	2Th	Грецька
1-е послання Тимофію	Epistula I ad Timotheum	1Тим	1 Tim	1T	Грецька
2-е послання Тимофію	Epistula II ad Timotheum	2Тим	2 Tim	2T	Грецька
Послання до Тита	Epistula ad Titum	Тит	Tit	T	Грецька
Послання до Филимона	Epistula ad Philemonem	Флм	Philem	P	Грецька
Послання до Євреїв	Epistula ad Hebraeos	Євр	Heb	H	Грецька

Теологія[ред. | ред. код]

Свою віру апостол Павло викладає у посланнях, особливо у Посланні до римлян та Посланні до галатів. Він розділяє віру Єрусалимської общини, що Ісус з Назарету є очікуваний євреями Месія (грец. Χριστός, "помазаник") та рятівник людства. В основу своєї звістки та проповідування, Павло ставить воскреслого Ісуса. Він вчить, що Бог із видачею свого сина бере до союзу також і не чисті, язичницькі народи, але на відміну від народу першого завіту лише щоби їх помилувати. Для прийняття цього дару любові необхідна лише віра у розп'ятого і воскреслого Ісуса Христа. Інші народи звільнені від слідування юдейські Торі.

Але поки прийшла віра, під Законом стережено нас, замкнених до приходу віри, що мала об'явитись. Тому то Закон виховником був до Христа, щоб нам виправдатися вірою. А як віра прийшла, то вже ми не під виховником. Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися! Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі! А коли ви Христові, то ви Авраамове насіння й за обітницею спадкоємці. (Гал. 3:23-29)

Поховання в Римі[ред. | ред. код]

Гріб апостола Павла у Базиліці Святого Павла за мурами

У день пам'яті апостола Павла 29 червня 2009 папа римський Бенедикт XVI розповів, що вперше в історії було проведено наукове дослідження саркофага, що знаходиться під вівтарем римської Базиліки Святого Павла за мурами. За словами папи, в саркофазі було виявлено "… дрібні фрагменти кісток, які були піддані дослідженню з використанням вуглецю-14 експертами, які не знали про їхнє походження. Згідно з результатами, вони належать людині, що жила між I і II століттям ". «Це, схоже, підтверджує одностайну і беззаперечну традицію, згідно з якою мова йде про останки апостола Павла», — заявив понтифік на церемонії з нагоди завершення урочистостей, пов'язаних з 2000-річчям святого Павла. Розкривати давню знахідку довго не наважувалися. Саркофаг намагалися просвітити рентгенівськими променями, але камінь виявився занадто товстим. "У саркофазі, який ніколи раніше не відкривали протягом століть, було зроблено маленький отвір для введення зонда, за допомогою якого були виявлені сліди дорогоцінної лляної тканини, яка пофарбована у пурпуровий колір, пластина з чистого золота і тканина блакитного кольору з волокнами льону. Було виявлено присутність червоного ладану, а також білкових сполук та вапняку ". Понтифік пообіцяв, що, коли вчені закінчать дослідження, саркофаг з мощами буде доступним для шанування віруючими.

Патрон[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

↑ ^а ^б https://brewiarz.pl/czytelnia/swieci/06-29.php3
↑ 1 Clem 5,5–7. Це місце розглядають дослідники напр. Clemens Romanus, Tübingen 1956, 306–328 – одностайно як повідомлення про мученицьку смерть, порівн. напр. Udo Schnelle, Paulus, S. 429ff; H. Löhr, Zur Paulus-Notiz in 1 Clem 5,5–7, у: F.W. Horn, Das Ende des Paulus, 206ff, відповідно до літератури.(нім.)
↑ Acta Pauli 11,3 / Martyrium Pauli 3
↑ Dirk Klinger, Paulus, Benno Verlag, Leipzig, ISBN 978-3-7462-2403-9 (нім.)

Джерела[ред. | ред. код]

Олександр Мень. Перші Апостоли. Львів. Свічадо. 2006 р. 228 с. ISBN 966-395-015-4 (укр.)

Загальні праці

Klaus Berger: Paulus, C. H. Beck, München 2008, ISBN 978-3-406-47997-7
Günther Bornkamm: Paulus. Kohlhammer, 7. Auflage 1993, ISBN 3-17-012467-6
Joachim Gnilka: Paulus. Apostel und Zeuge. Herder, Freiburg im Breisgau 1996, ISBN 3-451-26377-7
Eduard Lohse: Paulus. Eine Biographie. C. H. Beck, München 2003, ISBN 3-406-49439-0
Gerd Lüdemann: Paulus, der Gründer des Christentums. zu Klampen Verlag, Springe 2001, ISBN 3-934920-07-1.
Udo Schnelle: Paulus. Walther de Gruyter, Berlin 2003, ISBN 3-11-015164-2
Oda Wischmeyer (Hrsg.): Paulus. Leben – Umwelt – Werk – Briefe. In: Uni-Taschenbücher 2667, Francke, Tübingen/Basel 2006, ISBN 978-3-8252-2767-8
Nicholas Thomas Wright: What Saint Paul Really Said. Eerdmans, Cambridge 1997, ISBN 0-8028-4445-6

Теологічні праці

Georg Eichholz: Die Theologie des Paulus im Umriss. Neukirchener Verlag, Neukirchen-Vluyn 1991, ISBN 3-7887-0527-2
Hans Hübner: Die Theologie des Paulus und ihre neutestamentliche Wirkungsgeschichte. In: Biblische Theologie des Neuen Testaments Band 2, Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 1993, ISBN 3-525-53587-2.
Claudia Janssen u. a.: Paulus. Umstrittene Tradition, lebendige Theologie; eine feministische Lektüre. Christian Kaiser, Gütersloh 2001, ISBN 3-579-05318-3
Ernst Käsemann: Gottesgerechtigkeit bei Paulus. In: Exegetische Versuche und Besinnungen. Auswahl. Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 1964, ISBN 3-525-53574-0, S. 181–193
Albert Schweitzer: Die Mystik des Apostels Paulus. Mohr, Tübingen 1981, ISBN 3-16-143591-5
Gerd Theißen: Psychologische Aspekte paulinischer Theologie. Vandenhoeck & Ruprecht, Göttingen 1993, ISBN 3-525-53566-X

Біографії/Хронологія життя Павла

Friedrich W. Horn: Das Ende des Paulus. Historische, theologische und literaturgeschichtliche Aspekte. Walther de Gruyter, Berlin 2001, ISBN 3-11-017001-9
Alois Prinz: Der erste Christ. Die Lebensgeschichte des Apostels Paulus. Beltz & Gelberg, Weinheim 2007, ISBN 978-3-407-81020-5
Rainer Riesner: Die Frühzeit des Apostels Paulus. Studien zur Chronologie, Missionsstrategie und Theologie. Mohr, Tübingen 1994, ISBN 3-16-145828-1
Alfred Suhl: Paulus und seine Briefe Beiträge zur paulinischen Theologie. Katholisches Bibelwerk, Stuttgart 2005, ISBN 3-460-03054-2

Нехристиянські аспекти

Alain Badiou: Paulus. Die Begründung des Universalismus. Verlag Sequenzia, München 2002, ISBN 3-936488-00-2
Schalom Ben-Chorin: Paulus. Der Völkerapostel in jüdischer Sicht. Gütersloher VA, Gütersloh 2006, ISBN 3-579-05345-0
Jacob Taubes: Die politische Theologie des Paulus. Vorträge. Fink, München 2003, ISBN 3-7705-2844-1

Археологія

Michael Hesemann: Paulus von Tarsus. Archäologen auf den Spuren des Völkerapostels. Sankt Ulrich Verlag, Augsburg 2008, ISBN 3-86744-024-7
Peter Pilhofer: Philippi. Mohr Siebeck, Tübingen 1995ff.

Die erste christliche Gemeinde Europas. 1995, ISBN 3-16-146479-6.
Katalog der Inschriften von Philippi (Wissenschaftliche Untersuchungen zum Neuen Testament; 119). 2000, ISBN 3-16-146518-0

Paul Trebilco: The early Christians in Ephesus from Paul to Ignatius. Mohr Siebeck, Tübingen 2004, ISBN 3-16-148271-9.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Павло (апостол)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Павло (апостол)

Павло // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 752.
Павло // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. X : Літери Ол — Пер. — С. 1269-1270. — 1000 екз.
Мощі Святого Павла ідентифіковані (англ.)
Досліджені мощі Апостола Павла [Архівовано 17 вересня 2009 у Wayback Machine.] (нім.)

[[https://brewiarz.pl/czytelnia/swieci/06-29.php3_https://brewiarz.pl/czytelnia/swieci/06-29.php3]<span_class="wef_low_priority_links"></span><div_style="display:none"></div>-1] а ^б https://brewiarz.pl/czytelnia/swieci/06-29.php3

[2] 1 Clem 5,5–7. Це місце розглядають дослідники напр. Clemens Romanus, Tübingen 1956, 306–328 – одностайно як повідомлення про мученицьку смерть, порівн. напр. Udo Schnelle, Paulus, S. 429ff; H. Löhr, Zur Paulus-Notiz in 1 Clem 5,5–7, у: F.W. Horn, Das Ende des Paulus, 206ff, відповідно до літератури.(нім.)

[3] Acta Pauli 11,3 / Martyrium Pauli 3

[4] Dirk Klinger, Paulus, Benno Verlag, Leipzig, ISBN 978-3-7462-2403-9 (нім.)

[1]

[2]

[3]

[4]

Апостол Павло

Παῦλος
Народився	5 Тарс, Кілікія^[d], Римська імперія^[1]
Помер	не раніше серпень 64 і не пізніше 67 Рим, Італія (Стародавній Рим), Римська імперія ·обезголовлення^[1]
Шанується	усіма християнами
У лику	святого
День пам'яті	29 червня
Атрибути	Меч
Медіафайли на Вікісховищі