French
DeutschПавлишин Осип-Лев Іванович — Вікіпедія
 | Частина інформації в цій статті застаріла. (липень 2018) |
| Осип-Лев Павлишин | |
|---|---|
 Четар | |
 | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 18 вересня 1882 с. Товстолуг, .svg){kind=small} Австро-Угорщина |
| Смерть | 8 липня 1942 (59 років) м. Тернопіль |
| Громадянство |  ЗУНР |
| Військова служба | |
| Рід військ |  УГА |
| Війни / битви | Перша світова війна Українсько-радянська війна |
 Павлишин Осип-Лев Іванович у Вікісховищі | |
Осип-Лев Іванович Павлишин (18 вересня 1882, с. Товстолуг, нині Тернопільського району — 8 липня 1942, м. Тернопіль) — український вчитель, вояк УГА, громадсько-політичний діяч. Встановив український стяг на будівлі Тернопільського староства під час Листопадового чину 1918 року.
Життєпис[ред. | ред. код]
Народився 18 вересня 1882 року в с. Товстолуг (Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорська імперія, нині Тернопільського району, Тернопільська область, Україна).
1912 року закінчив Тернопільську чоловічу учительську семінарію, після чого учителював у с. Івачів Долішній.
Воював у лавах армії Австро-Угорщини під час першої світової, потрапив до російського полону, звідки в 1917 році зумів утекти. В 1917 одружився з вчителькою Теклею Голуб (родом із Чернихова). У 1918 році вступив до лав УГА (воював у складі сотні Івана Леня). Брав участь у Листопадовому зриві — встановленні влади української держави — ЗУНР — у Тернополі, зокрема, встановив український стяг на будівлі Тернопільського староства[1] на тодішній вулиці Міцкевича[2] (нині бульвар Тараса Шевченка Пізніше став командантом першої сотні другого куреня УГА.
Від 1924 року вчителював у рідному селі, де також став співорганізатором читальні українського товариства «Просвіта», кооперативи, відділення спілки «Маслосоюз», хору, драматичного гуртка, будівництва одного з найкращих у краї приміщень Народного дому. Від 1933 року працював у Тернополі бухгалтером кооперативи «Будучність», також став членом дирекції кооперативної фабрики «Калина». За цю діяльність його переслідувала польська влада, зокрема, під час так званої пацифікації, пізніше запроторила до концтабору «Береза Картузька».
1939 року заарештований більшовицькою владою, до червня 1941-го перебував у тернопільській в'язниці.
Під час нацистської окупації перебував на посаді окружного команданта Тернополя. За офіційними даними, важко поранений випадковим пострілом під час вишкільних вправ.
Помер 8 липня 1942 року у шпиталі в Тернополі, де й похований на Микулинецькому кладовищі на ділянці могил Українських Січових Стрільців.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Хто вивісив у Тернополі на будинку Староства синьо-жовтий прапор? (1918) → [1] [Архівовано 25 квітня 2017 у Wayback Machine.]
- ↑ Tarnopol, starostwo : ul. Mickiewicza.
Джерела[ред. | ред. код]
- Мельничук Б., Щербак Л. Павлишин Осип-Лев Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 8. — ISBN 978-966-528-279-2.
- Роман Павлишин // Шляхами золотого Поділля : у т. 2 ст.225 / редкол: Василь Лев, Григор Лужницький, Роман Миколаєвич, Володимир Мацьків - Філадельфія 1970
 | Це незавершена стаття про вояка чи воячку Української галицької армії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |