French
DeutschОригенізм — Вікіпедія
Оригенізм — сукупність напрямів християнського богослов'я, що походить до різних теорій представників олександрійської богословської школи Оригена (близько 185—254). Ориген зробив величезний вплив на подальший розвиток християнського богослів'я, його учнями були святитель Григорій Чудотворець, видатний богослов III століття Памфил Кесарійський і церковний історик Євсевій Кесарійський. Деякі з ідей Оригена, які він сам викладав як гіпотези, були визнані єретичними вже при його житті. Під «оригенізмом» у даний час розуміють[1] одне з трьох: вчення Оригена, вчення, приписуване Оригену його супротивниками або вчення оригенистов VI століття. З оригенізмом в історії християнської церкви були пов'язані два великих спори — в кінці IV — на початку V століть і в середині VI століття. Незабаром після П'ятого вселенського собору 553 року оригенізм зник зі сфери християнської полеміки. Деякими дослідниками висловлюється думка, що оригенізм став основою для пізніших єретичних течій, таких, як аріанство, іконоборство і вчення катарів.
Догматична система Оригена[ред. | ред. код]
У вступі до своєї головної праці «Про початки» Ориген формулює завдання своїх богословських досліджень. Оскільки апостоли повідомили лише про те, що вважали за необхідне і про що промовчали, — «звичайно, з тією метою, щоб могли мати вправу і показати таким чином плід свого розуму найбільш ревні і люблячі мудрість з числа їх наступників»[2], то залишилися важливі питання, які потребують вирішення. До їх числа Ориген відносить проблему місця Святого Духа в Трійці, воскресіння мертвих, свободу волі, походження душі і багато інших. Свої погляди Ориген висловлює не як догмати, воліючи тільки ставити питання або звертати увагу читача на якийсь пункт[3]. Основним принципом філософської системи Оригена є уявлення про падіння і кінцеве відновлення людського розвитку до стану повернення споконвічної досконалості, втраченої внаслідок гріха. Припускаючи єдність божественного в Бога і в створених ним духів, Ориген обґрунтовує свободу як головну особливість всякої істоти[4]. Аналізуючи догматичні побудови Оригена, сучасні дослідники відзначають відсутність у них цілісної системи, що виникає з довільності вихідних положень або начал. Незважаючи на те, що сам Ориген вважав Святе Письмо, що лежить в основі його вчення, фактично воно випливало з покладених в основу філософських доктрин, переважно платонічних. В системі Оригена філософія доповнює богослов'я, концептуалізуючи духовний досвід[5].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Bienert, 1978, с. 6.
- ↑ Ориген, О началах, I, 3
- ↑ Дмитриевский, 1884, с. 109.
- ↑ Саврей, 2011, с. 494.
- ↑ Саврей, 2011, с. 495.
Джерела[ред. | ред. код]
- Блаженный Августин,. «Исповедь» / пер. М. Е. Сергеенко. — СПб. : Наука, 2013. — 371 с. — (Литературные памятники) — 1500 прим. — ISBN 978-5-02-038291-6. (рос.)
- Авва Евагрий Понтийский,. «Творения» / перевод, вступительная статья и комментарии А. И. Сидорова. — "Мартис", 1994. — 363 с. — ISBN 5-7248-0014-4. (рос.)
- Евсевий Памфил,. «Церковная история». — М. : издание Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1993. (рос.)
- Иероним Стридонский. Творения. — К., 1880. — Т. III. — 410 с. (рос.)
- Ориген. «О началах». Против Цельса. — СПб. : "Библиополис". — 792 с. — (Религиозно-философская библиотека) — 3000 прим. — ISBN 978-5-74-35-0275-0. (рос.)
|
