Опілля — Вікіпедія

Опілля

Опілля, поблизу села Красів
Країна Україна Україна
Області Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська
Найвища точка Попелиха
 - координати 49°21′19″ пн. ш. 24°50′55″ сх. д. / 49.35528° пн. ш. 24.84861° сх. д. / 49.35528; 24.84861
 - висота 443 м
CMNS: Опілля у Вікісховищі

Опі́лля, Поді́льське горбогір'я — назва західної частини Подільської височини, однієї з найвищих і найбільш розчленованих її частин.

Географія[ред. | ред. код]

Розташоване на південний схід від міста Львова, у межах Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської областей. На сході межує з річкою Золотою Липою, на заході — з річкою Верещицею (за іншими джерелами — з річкою Щиркою), на півдні підходить до Дністра, на півночі — до Львівського плато, Гологорів та Перемишлянського низькогір'я.

Переважні висоти 350—400 м. Розчленована річками Щирка, Зубра, Давидівка, Бібрка, Свірж, Гнила Липа, Студений Потік, Нараївка (всі — ліві притоки Дністра). Поширені буково-дубові ліси на сірих лісових ґрунтах. Значні площі розорані, густо заселені.

Природні райони[ред. | ред. код]

Опілля ділиться на природні райони:

Однією з частин Опілля є Бережансько-Тернопільська височина[1].

Пам'ятки природи[ред. | ред. код]

Вершини[ред. | ред. код]

  • Іванова (352 м)
  • Лиса (363 м)
  • Пастівник (355 м)
  • Кобилиця (400 м)
  • Висока (400 м)
  • Бенівка (368 м)
  • Довга (405 м)
  • Чорна (402 м)
  • Висока Гора (415 м)
  • Лисоня (399 м)
  • Попелиха (443 м)

Етнорегіон[ред. | ред. код]

Назва Опілля також стосується етногеографічного регіону, який повністю або частково охоплює Золочівський, Львівський та Стрийський райони Львівської області; Івано-Франківський район Івано-Франківської області; Тернопільський та Чортківський райони Тернопільської області.

У широкому значенні назву Опілля (слово слов'янського походження) вживали до низки географічних місць і населених пунктів у Білорусі, Польщі, Росії та Україні, де природно поєднувалися безлісі ділянки орних земель разом із залісненими і трав'янистими площами з сірими лісовими ґрунтами і помірно-континентальними кліматичними умовами.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Проф. д-р Н. Андрусяк. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 51.

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]