Операція у затоці Свиней — Вікіпедія

Операція у затоці Свиней
Холодна війна
Розміщення затоки Свиней на карті Куби
Розміщення затоки Свиней на карті Куби

Розміщення затоки Свиней на карті Куби
Координати: 22°13′00″ пн. ш. 81°10′00″ зх. д. / 22.216667000027779721449° пн. ш. 81.166667000027786116334° зх. д. / 22.216667000027779721449; -81.166667000027786116334
Дата: 1720 квітня 1961 року
Місце: Затока Свиней, Куба
Привід: Кубинська революція:
Результат: Перемога Куби
Сторони
Куба Куба США США
Куба Кубинські емігранти
Командувачі
Куба Фідель Кастро
Куба Хосе Рамон Фернандес
Куба Хуан Альмейда
Аргентина Че Гевара[1][2]
Куба Ефігеніо Амейєрас
США Джон Фіцджеральд Кеннеді

Куба Пепе Сан-Роман
Куба Ернейдо Оліва

Військові формування
Кубинські революційні збройні сили Куба Бригада 2506
ЦРУ
Військові сили
Куба 25 000 піхотинців 200 000 кубинських міліцейських
9 000 озброєних поліцейських
10 танків Т-34
10 танків ІС-2
10 СУ-100
артилерія
Куба 1 500 піхотинців
десантні кораблі
8 бомбардувальників B-26
10 танків М41
20 бронемашин M8
артилерія
агенти ЦРУ
Втрати
Куба 156 вбитих[3]
до 800 поранених[3]
2 літаки[4]
1 танк Т-34
США 5 вбитих[5]
Куба 114 вбитих
360 поранених
1202 полонених
4 десантні кораблі
12 літаків[6]
10 танків
20 бронемашин

Операція в затоці Свиней, відома в Латинській Америці як висадка в затоці Кочінос  (ісп. Invasión de Playa Girón або Invasión de Bahía de Cochinos, англ. Bay of Pigs Invasion) — невдала військова операція в Кубі, здійснена спонсорованою ЦРУ парамілітарною групою «Бригада 2506» 17 квітня 1961 року.

Це вторгнення було поразкою зовнішньої політики США. Його невдача зміцнила роль Кастро як національного героя та збільшила політичний розрив між двома колись союзними країнами. Воно також підштовхнуло Кубу ближче до СРСР, зробивши внесок у Карибську кризу 1962 року.

Історична довідка[ред. | ред. код]

Куба століттями була частиною Іспанської Імперії. Наприкінці 19-го століття кубинські революціонери-націоналісти повстали проти іспанського панування. Протистояння вилилось у три визвольні війни: Десятилітня війна (1868—1878), Мала війна (1879—1880), Кубинська війна за незалежність (1895—1898). Уряд Сполучених Штатів Америки був зацікавлений у поширенні власної гегемонії над Кубою, перлиною Іспанської колоніальної імперії, та бажав перетворити її на власну колонію, оголосивши війну Іспанській Імперії, внаслідок чого розпочалась іспансько-американська війна (1898). Війська США вторглися на острів та змусили іспанську армію покинути його. 20 травня 1902 року новостворений уряд проголосив незалежну Кубинську республіку, а військовий губернатор з США Леонард Вуд передав управління президенту Томасу Естарді Пальмі, народженому на Кубі громадянину США.[7]

Фідель Кастро і кубинська революція[ред. | ред. код]

Контрреволюція[ред. | ред. код]

Згадки у масовій культурі[ред. | ред. код]

  • Шведський power-metal гурт Civil War присвятив операції у затоці Свиней однойменну пісню "Bay of Pigs" (альбом Gods & Generals)

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Kellner 1989, pp. 69-70. «Historians give Guevara, who was director of instruction for Cuba's armed forces, a share of credit for the victory».
  2. Szulc (1986), p. 450. «The revolutionaries won because Castro's strategy was vastly superior to the Central Intelligence Agency's; because the revolutionary morale was high; and because Che Guevara as the head of the militia training program and Fernández as commander of the militia officers' school, had done so well in preparing 200,000 men and women for war.»
  3. а б Куба: 50 лет разгрома контрреволюционных сил под Плая-Хирон // «Зарубежное военное обозрение», № 5 (770), 2011. стр.102-103
  4. д. ист. н., проф. Н. Н. Платошкин. «Полёт бешеной собаки». Воздушные бои над заливом Свиней в апреле 1961 г. // «Военно-исторический журнал», № 4 (636), 2013. стр.36-41
  5. Контрактники ЦРУ: один парашутист (Herman Koch Gene) і чотири пілоти (Thomas W. Ray, Leo F. Baker, Riley W. Shamburger и Wade C. Gray)
  6. Американский позор в заливе Свиней. Плайя-Хирон — памятный символ кубинской независимости
  7. Gott 2004. p. 113.

Посилання[ред. | ред. код]