Омельченко Григорій Омелянович — Вікіпедія

Омельченко Григорій Омелянович
Начальник відділу боротьби з корупцією і організованою злочинністю Головного управління військової контррозвідки СБУ
1992 — 1994
Народився	4 травня 1951(1951-05-04) (72 роки) Новоселиця, Миргородський район, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Відомий як	політик
Громадянство	СРСР→ Україна
Alma mater	Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1976)
Політична партія	Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина»
Нагороди
Підпис
omelchenko.openua.net/bio.php

Народний депутат України
2-го скликання
позапартійний	11 травня 1994	—	12 травня 1998
3-го скликання
позапартійний	12 травня 1998	—	14 травня 2002
4-го скликання
УРП «Собор»	14 травня 2002	—	25 травня 2006
5-го скликання
Блок Юлії Тимошенко (позапартійний)	7 червня 2006	—	15 червня 2007
6-го скликання
ВО «Батьківщина» (Блок Юлії Тимошенко)	23 листопада 2007	—	12 грудня 2012

Григо́рій Омеля́нович Оме́льченко (нар. 4 травня 1951, с. Новоселиця, Полтавська область) — український політик, колишній народний депутат України, Герой України (2010). Кандидат юридичних наук, доцент, генерал-лейтенант.

Освіта[ред. | ред. код]

У 1976 році закінчив юридичний факультет Київського університету за спеціальністю «юрист».

Кар'єра[ред. | ред. код]

У 1968–1969 роках — робітник радгоспу, с. Дібрівка Миргородського району, Полтавської області.

У 1969–1971 роках служив у армії.

З 1971 по 1976 рік був студентом Київського університету.

З 1976 по 1983 рік працював слідчим, старшим слідчим, заступником начальника слідчого відділу у МВС УРСР.

У 1983–1986 роках — ад'юнкт Київської вищої школи міліції МВС СРСР.

З 1986 по 1992 роки — викладач, старший викладач, в.о. доцента у Київській вищій школі міліції (тепер Українська академія внутрішніх справ).

У липні 1990 року був делегатом XXVIII з'їзду КПРС.

Висувався кандидатом в народні депутати України у березні 1990 року по округу № 7 (9.4 % голосів, 4-е місце серед 22-х претендентів). Один із засновників Спілки офіцерів України (СОУ), почесний голова Спілки.^[1] З березня 1992 року по квітень 1993 — голова СОУ, потім (з 1993 по 1998) заступник голови СОУ.

У 1992–1994 роках працював начальником відділу боротьби з корупцією і організованою злочинністю в Головному управлінні військової контррозвідки СБУ. Був консультантом Комісії з питань оборони і державної безпеки Верховної Ради України 12(1) скликання.

Народний депутат України 2-го скликання з березня 1994 року (1-й тур) до квітня 1998 року, Кременчуцький-Крюківський виборчий округ № 322, Полтавська область, висувався виборцями. Голова Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Член групи «Реформи». 1-й тур: з'яв. 76,6 %, за 61,86 %. 11 суперників (основний — Михайлов В. Д., н. 1944, член КПУ; Сталеливарний завод м. Кременчука, начальник відділу; член ЦК КПУ; 1-й тур — 9,41 %).

У грудні 1997 — липні 2000 років — член Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України.

З березня 1998 року по квітень 2002 — народний депутат України 3-го скликання, виборчий округ № 146, Полтавська область. З'явилось 70,1 %, за 29,4 %, 10 суперників. На час виборів: народний депутат України. Був кандидатом в народні депутати України від виборчого блоку «Вперед, Україно!», № 2 в списку.

З липня 1998 року по лютий 2000 — член Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією, член Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (з лютого 2000 року), голова депутатської слідчої комісії (з червня 1999 року). Уповноважений представник групи «Незалежні» (липень 1998 — березень 2000).

Спільно з народним депутатом А. Єрмаком проводив депутатське розслідування щодо причин доведення банку «Україна» до банкрутства та його ліквідації^[2].

З грудня 1999 року по листопад 2005 — заступник голови Української республіканської партії «Собор».

З квітня 2002 року по квітень 2006 — народний депутат України 4-го скликання від Блоку Ю.Тимошенко, № 3 в списку. На час виборів: народний депутат України, член УНП «Собор». З травня 2002 року член фракції Блоку Ю.Тимошенко, заступник голови Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (з червня 2002 року).

У 2002–2005 роках — голова ВГО "Спілка офіцерів України" .

У 2006–2007 роках народний депутат України 5-го скликання від Блоку Ю.Тимошенко, № 7 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний.

У 2007–2012 роках — народний депутат України 6-го скликання від Блоку Ю.Тимошенко, № 7 в списку. На час виборів: тимчасово не працював, член ВО «Батьківщина». З 23 листопада 2007 по 21 вересня 2010 — член фракції «Блок Юлії Тимошенко».^[3] Голова підкомітету з питань міжнародного співробітництва у сфері боротьби з організованою злочинністю і тероризмом та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.^[4]

21 серпня 2006 року — присвоєно військове звання генерал-майора.^[5]

21 серпня 2007 року — присвоєно військове звання генерал-лейтенанта.^[6]

14 жовтня 2009 року — написав заяву про вихід з партії ВО «Батьківщина»^[7]. 22 жовтня того ж року його було виключено з фракції БЮТ^[8].

У 2012 році балотувався до Верховної Ради як 10-й номер списку політичної партії «Наша Україна»^[9]

Нагороди[ред. | ред. код]

• Звання Герой України з врученням ордена Держави (8 лютого 2010) — за визначні особисті заслуги в утвердженні незалежної Української держави, самовідданість у відстоюванні конституційних прав і свобод громадян України, багаторічну плідну законодавчу і громадсько-політичну діяльність^[10]
• Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (4 травня 2007) — за вагомий особистий внесок у розбудову правової держави, зміцнення законності та правопорядку, багаторічну законотворчу і громадсько-політичну діяльність^[11]

Особисте життя[ред. | ред. код]

Одружений. Має двох синів - Сергія та Андрія та падчірку Маргариту.

У травні 2018 року молодший син Андрій Омельченко покінчив життя самогубством застрелившись з пістолета. Причиною самогубства являється психічна хвороба сина, яку Григорій Омельченко ретельно приховував.

Майстер спорту з рукопашного бою.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

• Омельченко Григорій Омелянович [Архівовано 24 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С» [Архівовано 19 квітня 2017 у Wayback Machine.]
• Верховна Рада України 2-го скликання, сторінка депутата [Архівовано 18 квітня 2017 у Wayback Machine.]
• Верховна Рада України 3-го скликання, сторінка депутата [Архівовано 19 квітня 2017 у Wayback Machine.]
• Верховна Рада України 4-го скликання, сторінка депутата [Архівовано 19 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
• Верховна Рада України 5-го скликання, сторінка депутата [Архівовано 19 жовтня 2012 у Wayback Machine.]
• Верховна Рада України 6-го скликання, сторінка депутата [Архівовано 18 квітня 2017 у Wayback Machine.]
• 30 сребреников для Иуды или сколько стоит «герой Украины»? [Архівовано 30 березня 2017 у Wayback Machine.]

Довідкові видання OpenSanctions Нормативний контроль FAST: 1428476 · GKG: /g/1232jrqb · ISNI: 0000000030326408 · J9U: 987007414176905171 · LCCN: n96106191 · NTA: 152795545 · SUDOC: 244109567 · VIAF: 11579445 · WorldCat: lccn-n96106191