Олександр Михайлович (онук Миколи I) — Вікіпедія

Олександр Михайлович
Народився 13 квітня 1866(1866-04-13)[2][3]
Тифліс, Кавказьке намісництво, Російська імперія[1]
Помер 26 лютого 1933(1933-02-26)[1][2][…] (66 років)
Рокбрюн-Кап-Мартен
Поховання Рокбрюн-Кап-Мартен
Країна  Російська імперія
Діяльність військовослужбовець
Alma mater Морський кадетський корпус
Учасник Перша світова війна і Російсько-японська війна
Членство Товариство з вивчення Амурського краюd
Роки активності 1890[4] — 1933[4]
Титул Великий князь
Посада член Державної ради Російської імперії[d]
Військове звання адмірал[d] і адмірал
Конфесія православ'я
Рід Гольштейн-Готторп-Романови
Батько Михайло Миколайович Романов
Мати Ольга Федорівна (велика княгиня)
Брати, сестри Анастасія Михайлівна Романова, Grand Duke Sergei Mikhailovich of Russiad, Георгій Михайлович (Романов), Микола Михайлович (Романов), Олексій Михайлович (Романов) і Михайло Михайлович (Романов)
У шлюбі з Ксенія Олександрівна[5]
Діти Романова Ірина Олександрівна, Andrei Alexandrovich of Russiad[3], Prince Feodor Alexandrovich of Russiad, Prince Nikita Alexandrovich of Russiad, Prince Dmitri Alexandrovich of Russiad[3], Романов Ростислав Олександрович і Prince Vasili Alexandrovich of Russiad
Нагороди
орден Андрія Первозванного Орден Святого Олександра Невського Орден Білого Орла орден Святого Володимира II ступеня орден Святої Анни I ступеня орден Святого Станіслава I ступеня орден Святого Володимира III ступеня Орден Святого Володимира IV ступеня орден Спасителя орден Південного Хреста орден Вюртемберзької корони Орден Заслуг герцога Петра-Фрідріха-Людвіга орден Святого Станіслава
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Романов.

Великий князь Олександр Михайлович (Сандро; нар 1 [13] квітня 1866, Тифліс, Кавказьке намісництво, Російська імперія — пом 26 лютого 1933, Рокебрюн, Франція) — російський державний і військовий діяч, четвертий син великого князя Михайла Миколайовича та Ольги Федорівни, онук Миколи I.

Біографія[ред. | ред. код]

Друг дитинства імператора Миколи II, якому доводився двоюрідним дядьком. У 1885 році закінчив Морське училище, після закінчення якого було отримав чин мічмана та був зарахований до Гвардійського екіпажу і проходив службу на флоті.

У 1886 році здійснив навколосвітнє плавання на корветі «Ринда». У 1890—1891 роки здійснив плавання до Індії на власній яхті «Тамара», описане в книзі Густава Радде «23 000 миль на яхті „Тамара“» (1892—1893). У 1892 році став командиром міноносця «Ревель».

У 1893 році в чині старшого лейтенанта здійснив плавання до Північної Америки на фрегаті «Дмитрій Донський» у складі ескадри, надісланої в Америку з нагоди 400-річчя відкриття Нового Світу. У 1894 році одержав звання капітана 2-го рангу. 25 липня того ж року одружився з Ксенією Олександрівною, донькою Олександра III.

З 1891 року — ініціатор і засновник видання першого в Російській імперії щорічного довідника «Військові флоти» («Військові флоти і морська довідкова книжка на … рік»), очолював його регулярний вихід до 1906 року.

З березня 1895 по липень 1896 — старший офіцер броненосця «Сисой Великий».

1895 року представив Миколі II розроблену під його керівництвом програму посилення російського флоту на Тихому океані, в якій передбачав, що в 1903—1904 роках, після завершення японської суднобудівної програми, почнеться війна з Японією. Програма та пов'язані з нею питання були обговорені, але не прийняті, що призвело до його відставки.

У 1898 році повернувся на дійсну службу на флот. З 31 січня 1899 року — старший офіцер броненосця берегової оборони « Генерал-адмірал Апраксин».

У 1899—1900 роках з урахуванням особистого досвіду служби на броненосці «Генерал-адмірал Апраксин» розробив ескізний проєкт значно більшого морехідного 5985-тонного броненосця берегової оборони з озброєнням з шести швидкострільних 203-мм гармат, розташованих у чотирьох баштах та з повним броньовим поясом (технічний проєкт виконаний Дмитром Скворцовим). Брав участь у конкурсах на розробку проєктів 14000-тонного ескадреного броненосця — Олександр Михайлович у 1899 році розробив ескізні проєкти, а інженер Скворцов у 1899—1900 роках за його вказівками створив технічні проєкти броненосця з однокаліберним озброєнням з шістнадцяти 203-мм гармат у восьми двогарматних баштах (приблизний аналог тоді ж розробленого італійським кораблебудівником Вітторіо Куніберті проєкту перспективного ескадреного броненосця для флоту Італії (розвиток проєкту 1898 року італійського кораблебудівника адмірала Бенедето Бріна), пізніше зі змінами втіленого в чотирьох італійських кораблях типу Реджіна Єлена (Regina Elena), побудованих у 1901—1908 роках) і броненосного крейсера. Однак від проєктів ескадреного броненосця та броненосного крейсера відмовилися (в Італії проектам Б. Бріна та В. Куніберті «пощастило» — їх сильно переробили і броненосці були побудовані), а будівництво броненосця берегової оборони, який передбачалося назвати «Адмірал Бутаков», було припинено на початковій стадії через брак коштів.

У 1901—1902 роках командував чорноморським ескадреним броненосцем «Ростислав». 1 січня 1903 року одержав звання контр-адмірала та призначений молодшим флагманом Чорноморського флоту з зарахуванням до Свити Його Імператорської Величності.

З 1898 року — член (потім — голова) Ради у справах торгового мореплавання. З листопада 1902 по жовтень 1905 року був першим і єдиним керівником (головноуправляючим) Головного управління торгового мореплавання та портів. Це відомство, створене з ініціативи Олександра Михайловича, було організовано з підрозділів Міністерства фінансів (відділ торговельного мореплавання, Рада у справах торговельного мореплавання, Комітет із портових справ) та Міністерства шляхів сполучення (Відділ торговельних портів). Як головноуправляючий окремою частиною, великий князь Олександр Михайлович став членом Комітету міністрів. Як міністр, великий князь зіткнувся з прихованою, але сильною протидією всіх інших міністрів, які не бажали появи у своєму середовищі протокольно не рівного їм і юридично безвідповідального члена імператорського роду; крім того, міністри боялися подальшої появи нових відомств, створюваних спеціально під великих князів. У результаті найсильніших апаратних інтриг Головне управління було перетворено на відділ створюваного Міністерства торгівлі та промисловості, після чого великий князь відмовився від управління відомством, яке вже не відповідало його високому рангу.

Учасник т. зв. «безобразівські кліки»[6] . Під час російсько-японської війни керував підготовкою та діями допоміжних крейсерів з пароплавів Добровільного флоту на ворожих комунікаціях, потім очолив «Особливий комітет із посилення військового флоту на добровільні пожертвування». В 1905 році прийняв командування загоном нових мінних крейсерів (есмінців) Балтійського флоту, побудованих на зібрані цим комітетом кошти. Висловлювався проти направлення 2-ї Тихоокеанської ескадри на Далекий Схід, вважаючи її недостатньо сильною. Взяв безпосередню участь у розробці програм відтворення флоту, прагнув привернути до вирішення цього завдання увагу органів державного управління та громадськості, виступав активним прихильником будівництва якісно нових лінійних кораблів. У червні 1909 року Олександр Михайлович був одержав чин віце-адмірала. Генерал-ад'ютант з 22.07.1909 по 21.03.1917[7]. З 06.12.1915 року — адмірал.

Олександр Михайлович відіграв велику роль у створенні російської авіації, він був ініціатором створення офіцерської авіаційної школи під Севастополем у 1910 році, шеф Імператорського військово-повітряного флоту. Брав участь у Першій світовій війні. З грудня 1916 року — польовий генерал-інспектор військового повітряного флоту при Верховному Головнокомандувачі. Зробив великий внесок у розвиток вітчизняної військової авіації, у тому числі в ході війни; але деякі дослідники критикують ряд його рішень та схильність до авторитарного методу керівництва.[8]

На початку 1917 року виступав за створення уряду з участю громадських діячів (висловлюючись проти «відповідального міністерства»).

Після Лютневої революції, 21 березня (3 квітня) 1917 року позбавлений звання генерал-ад'ютанта у зв'язку зі скасуванням усіх військово-придворних звань[9].

22 березня (4 квітня) 1917 року польовий генерал-інспектор військового повітряного флоту при Верховному Головнокомандувачі, адмірал великий князь Олександр Михайлович був звільнений від служби, на прохання, з мундиром[10].

З дозволу Тимчасового уряду йому було дозволено оселитися в маєтку «Ай-Тодор» у Криму, де й зустрів більшовицький переворот і наступне за ним встановлення радянської влади та німецьку окупацію півострова, під час якої Романови мали відносну свободу[11].

Наприкінці 1918 року, після капітуляції у Першій світовій війні, німецькі війська залишили окуповані території колишньої Російської імперії. Територія тимчасово перейшла під контроль лояльних до Білого руху союзників . Члени Імператорського роду отримали повну свободу пересування. Олександр Михайлович, не чекаючи від'їзду з Криму сім'ї, поспішив попрямувати до Парижа (разом зі старшим сином залишив Ялту 11 грудня 1918 на борту британського військового корабля HMS Foresight), де мав намір взяти участь у роботі російської делегації на Паризькій мирній конференції[12] . Після провалу спроб переконати колишніх союзників Росії допомогти Білому рухові у боротьбі з більшовизмом, він остаточно оселився у Франції, назавжди залишивши Росію.

Олександр Михайлович

Був почесним головою Спілки російських військових льотчиків, Паризької кают-компанії, Об'єднання чинів гвардійського екіпажу; брав участь у діяльності РЗВС, опікувався Товариством допомоги дітям російської еміграції, Національним організаціям російських розвідників (НОРР) та російських скаутів (НОРС)[13].

В еміграції випустив мемуари під назвою «Книга спогадів»[14], текст яких вперше був виданий у Парижі 1933 року як додаток до журналу «Ілюстрована Росія»; також автор виданих у Парижі книг Votre âme (1924), Se connaître (1927) та інших. У своїх мемуарах Олександр Михайлович переглянув своє ставлення до радянської влади.

Помер 26 лютого 1933 року в французькому містечку Рокебрюні (департамент Приморські Альпи); похований на місцевому цвинтарі.

19 липня 2012 року в Санкт-Петербурзі, на території Санкт-Петербурзького Парусного клубу було відкрито бронзовий пам'ятник-бюст Великому князю (скульптор Альберт Чаркін).

Родина[ред. | ред. код]

У 1894 році в Петергофі одружився зі своєю двоюрідною племінницею Ксенією Олександрівною, старшою дочкою Олександра III, рідною сестрою Миколи II.

В еміграції Олександр Михайлович жив окремо від Ксенії.

Їх діти:

Більшість Романових, що нині живуть, є нащадками Олександра Михайловича.

Пращури[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Російські:[15][16][17]

Іноземні :[15][16][17]

Членство в організаціях[ред. | ред. код]

  • Почесний голова Російського Імператорського Товариства Судноплавства, голова промислового відділу
  • Олександр Михайлович був "містичним масоном " і спіритиком, називав себе розенкрейцером та філалетом . Складався в масонській «Великокнязівській ложі» (Санкт-Петербург, після 1907 до 1917), засновник «Адміралтейської Ложі» (Санкт-Петербург, 1910-ті), що працювала за ритуалом філалетів[19][20][21][22][23] . Згідно з енциклопедичним словником Сєркова[24], Олександр Михайлович був майстром ложі «Карма», що працювала в 1910—1919 роках за Шведським статутом . «[Великий Князь] Олександр Михайлович, Животовський та Рейлі — всі вони були франк-масонами»[25] .

Книги[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Deutsche Nationalbibliothek Record #119217309 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  2. ↑ а б в RKDartists
  3. ↑ а б в г д Lundy D. R. The Peerage
  4. ↑ а б RKDartists
  5. ↑ Ксения Александровна // Энциклопедический словарь — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1895. — Т. XVIа. — С. 907.
  6. ↑ Большая советская энциклопедия. Том 37. — М., 1955. — С. 473.
  7. ↑ Федорченко В. И. Свита российских императоров. Книга 1. А—Л. М., Красноярск, 2005
  8. ↑ Елисеев С. П. Создание и совершенствование системы управления военно-воздушными силами. По опыту боевых действий в 1914—1917 гг. // Военно-исторический журнал. — 2009. — № 8. — С. 3-10.
  9. ↑ Приказ по военному ведомству 21.03.1917 № 155
  10. ↑ Приказ армии и флоту о военных чинах сухопутного ведомства 22 марта 1917 года.
  11. ↑ Зарубин А. Г., Зарубин В. Г. Без победителей. Из истории Гражданской войны в Крыму. — 1-е. — Симферополь : Антиква, 2008. — С. 113, 365. — 800 прим. — ISBN 978-966-2930-47-4.
  12. ↑ коллектив авторов. [1] / редактор — составитель Н. В. Попов. — М. : Республика. Архівовано з джерела 29 листопада 2021
  13. ↑ Российское зарубежье во Франции, 1919—2000. / Под общей ред. Л. Мнухина, М. Авриль, В. Лосской. — М.: Наука, 2008. — Т. 1. — С. 35
  14. ↑ «Книга воспоминаній». Архів оригіналу за 29 листопада 2021. Процитовано 29 листопада 2021.
  15. ↑ а б Шилов Д. Н. Государственные деятели Российской Империи. 1802—1917. Биобиблиографический справочник. — СПб. : Дмитрий Буланин, 2002. — С. 48.
  16. ↑ а б Список генерал-адъютантам, генерал-майорам Свитя Его Величества и флигель-адъютантам по старшинству. Составлен по 1 января 1905 г. — СПб. : Военная типография (в здании Главного штаба), 1905. — С. 85.
  17. ↑ а б Список личного состава судов флота, строевых и административных учреждений морского ведомства. Издание Статистического отделения Главного Морского Штаба. Январское 1914 года. — СПб. : Типография Морского Министерства, в Главном Адмиралтействе, 1914. — С. 25.
  18. ↑ Вел. Кн. Александр Михайлович. Глава VII. Плавание Великого Князя // [2] — Париж : Иллюстрированная Россия, 1933. Архівовано з джерела 29 листопада 2021
  19. ↑ Берберова Н. Н. Люди и ложи. Русские масоны XX столетия. — М., 1997.
  20. ↑ Архив Гуверовского института (США), фонд Б. И. Николаевского
  21. ↑ Heise K. Die Entente Freimanrerei und der Weltkrieg. — Basel, 1920. — S. 107.
  22. ↑ АСТМ, фонд Н. Ф. Степанова
  23. ↑ Кандауров Л. Д. Записка по истории российского масонства, 1731—1936. // ОА КГБ СССР, ф.730, оп.1, д.172, л.1-46.
  24. ↑ Серков А. И. Русское масонство 1731—2000. Энциклопедический словарь. — РОССПЭН, 2001.
  25. ↑ Spence, Richard B., 1951-. Wall street and the Russian revolution, 1905-1925. — First edition. — Walterville, OR : Trine Day, 2017. — 1 online resource с. — ISBN 9781634241243, 163424124X.

Посилання[ред. | ред. код]

Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Генеалогія та некрополістика
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Олександр_Михайлович_(онук_Миколи_I)&oldid=40812677