Олександрівськ — Вікіпедія

Олександрівськ
Герб Олександрівська Прапор Олександрівська
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район Луганський район
Громада Луганська міська громада
Засноване 1772 як село Олександрівка
Статус міста з 1961 року
Населення 6536 (01.01.2017)[1]
Площа 10,4 км²
Густота населення 628 осіб/км²
Поштові індекси 91489
Телефонний код +380-642
Координати 48°35′ пн. ш. 39°11′ сх. д.H G O
Водойма річка Лугань
Назва мешканців олександрівча́нин, олександрівча́нка, олександрівча́ни
Відстань
Найближча залізнична станція Луганськ
До станції 9 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 9 км
 - автошляхами 7 км
Міська влада
Адреса 91484, Луганська обл., Луганська міськрада, м. Олександрівськ, Красна Площа,16
Вебсторінка http://aleksandrovsk.lg.ua
Міський голова Греков Микола Олександрович

Олександрівськ у Вікісховищі

Карта
Олександрівськ. Карта розташування: Україна
Олександрівськ
Олександрівськ
Олександрівськ. Карта розташування: Луганська область
Олександрівськ
Олександрівськ
Мапа

Олекса́ндрівськ  — місто в Україні, у Луганській міській громаді Луганського району Луганської області. З 2014 року є окупованим. Населення становить 6536 осіб.

Географія[ред. | ред. код]

Олександрівськ розташований на річці Лугань, в основному на лівому її березі. Сусідні населені пункти: селище Тепличне і місто Луганськ (нижче за течією Лугані) на сході, селища Зразкове і Катеринівка на півдні, села Гайове на південному заході, Сабівка, Говоруха і Новоселівка (всі три вище за течією Лугані) на заході, Жовте, Крута Гора на північному заході, Земляне, Шишкове і селище Металіст на північному сході.

Історія[ред. | ред. код]

Занедбаний панський маєток
Маєток зблизька

Існує думка, що витоки цього населеного пункту сягають с. Юзбашівка, яке було засноване 1754 р. капітаном Юзбашем (Юзбашею) Костянтином Миколайовичем — одним з ротних командирів кінного гусарського полку генерала-майора Йована Шевича. Пізніше село перейменували на честь сина К. М. Юзбаша — Олександра, який дослужився до чина секунд-майора Бахмутського гусарського полку і вийшов у відставку 1775 р. З часом Олександрівка (Юзбашівка) була успадкована сином від батька[2].

Водночас є свідчення, що с. Олександрівку (Юзбашівку) було закладено капітаном Бахмутського (Волоського) гусарського полку Олександром Юзбашем, який з огляду на «тривожні обставини того часу і свою тривалу хворобу» не зміг надати належної відбудови своїй слободі, яка після його смерті перейшла у володіння відставного бригадира К. М. Юзбаша[3].

Обидві викладені позиції мають невідповідності. Перша з них — у необґрунтовано ранній даті (1754 р.), а друга — у персоналії та біографічних даних засновника (буцімто О. Юзбаш помер раніше за свого батька). Існуючі достеменні джерела й факти схиляють до висновку, що засновником с. Олександрівка був підполковник Бахмутського гусарського полку К. М. Юзбаши, що йому та його синові капітану Олександру Костянтиновичу Юзбаши Азовська губернська канцелярія в 1776 р. виділила у спільне володіння 7100 десятин землі, на якій вже існував "хутор что при мельнице на Луганской речке", що згодом перетворився у слободу або сільце Олександрівку[4]. За переписом Азовської губернії 1778 р. тепер вже полковнику і командиру Волоського гусарського полку К.М. Юзбаши належала слобода «на реке Лугане», у якій проживало 315 селян (179 — ч.с., 136 — ж.с.), тоді як відставному секунд-майору О.К. Юзбаши належали слободи Уткіна і Гускіна[5]. За наступними переписами Катеринославського намісництва 1785 р., Изъяснением Донецького повіту 1789 р., Описом до атласу Катеринославського намісництва 1795 р. і атласу Новоросійської губернії 1799 р., с. Олександрівка зазначається винятково як володіння бригадира і кавалера К. М. Юзбаши, тоді як секунд-майору О. К. Юзбаши, за всіма названими документами, належала пустка Єлизаветівка (у 1795 р. це вже невеличке сільце)[6]. Лише після смерті кавалера і бригадира К. М. Юзбаши (за деякими даними у 1802 р.) с. Олександрівка разом з с. Веселе або Весела Гора успадковуються його сином секунд-майором О. К. Юзбаши, доповнюючи його попередню власність, яку він зберігав до своєї смерті (1826 р.).

Свято-Вознесенський собор

У 1783 р. поміщик с. Олександрівка бригадир К. М. Юзбаши почав піклуватися щодо побудови в цьому селі церкви. 1785 р. було отримано дозвіл, Бахмутським протоієреєм Петром Расевським було освячене місце й закладено церкву. На початку 1790 р. спорудження дерев'яної церкви було завершено. 25 березня 1791 р. протоієрей П. Расевський освятив Свято-Вознесенську церкву с. Олександрівка й відкрив у ній богослужіння[7]. Ця дерев'яна церква проіснувала до 1849 р., коли замість неї поміщиками М.О. Сомовим з дружиною М.П. Сомовою було побудовано кам'яний храм, що зберігся до сьогодення[8].

За часів бригадира К. М. Юзбаши в Олександрівці також було збудовано дерев'яний панський будинок з фруктовим садом, два борошняні млини. В селі протягом року провадились три ярмарки: 1-й — на Стрітення Господнє, 2-й — на день Георгія Переможця, 3-й — на Зведення хреста Господня[9]. У 30-40-х роках XIX ст. поміщиками замість дерев'яного було зведено двоповерховий кам'яний поміщицький маєток, що протягом часу неодноразово перебудовувався[10] і, очевидно, у результаті цього на його фасадному фронтоні з'явилася дата 1772 р., яку дехто з краєзнавців помилково вважає роком спорудження будинку й заснування самого села. Щоправда, останнє припущення (дата заснування) не варто виключати, аналогічно й тому, що на фронтоні було виведено дату утворення помістя, хоча й дещо неточну, оскільки саме помістя існує від 1776 р.[11]

Після смерті майора О. К. Юзбаши с. Олександрівка перейшло у власність його спадкоємців, серед яких була і його онучка княжна Марія Павлівна Ширинська-Шихматова[12], яка невдовзі вийшла заміж за відставного гвардії штабс-капітана кінної артилерії М. О. Сомова, що від 1834 р. на наступні чверть сторіччя став маршалком Слов’яносербського повітового дворянства. Одразу після цього решта Олександрівського помістя була викуплена М. О. Сомовим, в результаті чого воно опинилось у роздільній власності подружжя Сомових, що тривало до смерті М. О. Сомова близько 1862 р. Саме з дачі володіння поміщиці, тепер вже вдови гвардії штабс-капітана Марії Павлівни Сомової (уродж. Шахматової) 17 липня 1862 р. було виділено ділянку землі у користування 228 ревізьких душ тимчасовозобов'язаних селян с. Олександрівки[13]. Після цього спадкова частка померлого перейшла його дочці Євдокії, але помістям продовжувала управляти первинна і основна його власниця Марія Павлівна Сомова, аж до своєї смерті 9.7.1883 р. Надалі, після зняття Сенатом арешту на її власність, накладену через конфлікт з матір’ю[14], маєтність успадкувала дочка – принцеса Євдокія Михайлівна Мюрат (за першим шлюбом княгиня Орбеліані), яка володіла ним щонайменше до 1889 р. На злімі 1880-х - 1990-х років Олександрівське помістя було придбане новими власниками Голубевими, внаслідок чого була розірвана його понад вікова родова тяглість, закладена сербськими гусарами Юзбаши[15].

Російсько-українська війна (з 2014)[ред. | ред. код]

Служба безпеки України спільно із добровольчим батальйоном «Айдар» біля Олександрівська знешкодила лісовий табір терористів, при цьому 1 з них загинув, кілька поранені, інші втекли; на території табору знайдено заміновані арсенали озброєння — РПГ, вогнемети «Шмель», набої та до 3 кг вибухівки «пластид»[16].

Населення[ред. | ред. код]

Мова[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року 41,73 % населення міста вказали українську мову рідною, 56,65 % — російську, 1,46 % — вірменську, 0,16 % — інші мови[17].

Освіта[ред. | ред. код]

  • Середня школа № 67
  • Навчально-дослідне господарство Луганського аграрного інституту.
  • Музична школа

Світлини[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Подов В. І. Донбасс. Век XVIII. — Луганск: Світлиця, 1998. — С. 55-56; Подов В. И. Славяносербия. — Луганск: Globus, 1998. — С. 58.
  3. Феодосій (Макарьевский). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. — Катеринослав, 1880. — Вып. 2. — С. 107.
  4. Литвиненко Р. О. Олександрівський маєток на Луганщині: історична реальність проти міфів // Луганщина: краєзнавчі розвідки: матеріали V Всеукраїнської наук.-практ. конф., 18 трав. 2023 р., Лубни, Україна;— Лубни, 2023. — С. 39-40.
  5. Джерела до історії населених пунктів Донеччини XVI—XVIII ст. — Донецьк, 2009. — С. 22.
  6. Джерела до історії населених пунктів Донеччини XVI—XVIII ст. — С. 22, 26, 27, 37, 40, 112, 120; Подов В. И. Донбасс. Век XVIII. — С. 203, 205.
  7. Феодосій (Макарьевский). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. — Катеринослав, 1880. — Вып. 2. — С. 107—109.
  8. http://klymenko.in.ua/Other_World/Ukraine.PivdenShid_8.htm
  9. Джерела до історії населених пунктів Донеччини XVI—XVIII ст. — С. 112.
  10. Подов В. И. Славяносербия. — Луганск: Globus, 1998. — С. 58.
  11. Литвиненко Р. О. Олександрівський маєток на Луганщині: історична реальність проти міфів // Луганщина: краєзнавчі розвідки;— Лубни, 2023. — С. 44.
  12. Державний архів Луганської області. — Ф. 106. — Спр. 51.
  13. Державний архів Луганської області. — Ф. 106. — Спр. 221.
  14. Решетов С. Потомки и родственники М. И. Голенищева-Кутузова и Наполеона Бонапарта в Одессе. Ч. 2. Дерибасовская-Ришельевская. Альманах. 2012 . № 52. С. 17.
  15. Литвиненко Р. О. Олександрівський маєток на Луганщині: історична реальність проти міфів // Луганщина: краєзнавчі розвідки;— Лубни, 2023. — С. 41.
  16. Силовики ловлять терористів по луганських лісах — Радбез[недоступне посилання з липня 2019]
  17. Банк даних — перепис 2001

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]