Огюст Адольф Бійо — Вікіпедія

Огюст Адольф Бійо фр. Adolphe Billault
Прем'єр-міністр Франції
23 червня 1863 — 13 жовтня 1863
Монарх:	Наполеон III
Міністр внутрішніх справ Франції
23 червня 1854 — 7 лютого 1858
Міністр внутрішніх справ Франції
1 листопада 1859 — 5 грудня 1860
Народження:	12 листопада 1805(1805-11-12)[1][2][3] Ванн
Смерть:	13 жовтня 1863(1863-10-13)[1][2][3] (57 років) Басс-Гулен
Країна:	Франція
Освіта:	Реннський факультет права та політологіїd
Батько:	Огюстен Бійоd
Мати:	Marie-Rose Jamet du Kergoëtd
Шлюб:	Françoise Bourgault-Ducoudrayd
Діти:	Фанні Бійоd і Марі Бійоd
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Огюст Адольф Марі Бійо (фр. Adolphe Augustin Marie Billault, застар. Білло; (12 листопада 1805(1805-11-12), Ванн — 13 жовтня 1863(1863-10-13), Басс-Гулен)) — французький політичний діяч, прем'єр-міністр Франції у 1863 році й адвокат.

Біографія[ред. | ред. код]

Вивчав право в Ренні й оселився потім як адвокат у Ланті, де швидко набув популярності та значущості. У 1837 році його обрали до палати депутатів. Виступивши спочатку з різкою промовою проти міністерських підступів і підкупів під час виборів, він приєднався до опозиції. З того часу Бійо часто виступав як оратор.

Примкнувши до партії Тьєра, у 1838 році його обрали секретарем комісії з вивчення залізничного питання, потім працював юрисконсультом герцога Омальського^[en] і в кабінеті Тьєра. 1840 року отримав призначення помічником статс-секретаря. Після падіння цього міністерства у жовтні 1840 року, Бійо знову почав займатися у Парижі адвокатурою. В палаті депутатів він приєднався до опозиції, але потім зблизився з міністерською партією і навіть зійшовся з нею на думці у питанні щодо іспанських шлюбів^[en].

Обраний після Лютневої революції в установчі збори (від департаменту Нижньої Луари), він тримався помірно-демократичної партії та подав голос за вигнання Орлеанів і проти системи двох палат. У цей час він приєднався до президента Наполеона, і хоча йому не вдалося відразу ж проникнути в законодавчі збори, але після державного перевороту у Франції 2 грудня 1851 року він виставив свою кандидатуру в Арієзькому департаменті. За сприяння влади Бійо обрали депутатом, причому призначено Наполеоном першим президентом законодавчого корпусу.

На цій посаді він сприяв відновленню Другої французької імперії, а 23 липня 1854 року змінив Персіньї^[en] на посаді міністра внутрішніх справ. 4 грудня 1854 року став сенатором. Після замаху Орсіні^[en] (14 січня 1858 року), він мав поступитися у лютому своїм портфелем генералу Еспінасу^[en], але вже 3 листопада 1859 року знову обійняв посаду міністра внутрішніх справ замість герцога Падуанського^[en] (фр. Ernest Arrighi de Casanova). Наприкінці 1860 року Бійо, призначений міністром без портфеля, мав виступити захисником політики імператора перед законодавчим корпусом. Це доручення він виконав дуже успішно.

Згідно з ЕСБЕ:

Разом з Руе і Барошем він належав до найбільш промовистих ораторів і найвибагливіших політичних діячів Другої імперії.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

• Билло, Август-Адольф // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)