Оврах Володимир Михайлович — Вікіпедія

Оврах Володимир Михайлович
Народження	10 лютого 1953(1953-02-10) (71 рік) Миргород, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Національність	українець
Країна	СРСР→ Україна
Жанр	живопис, скульптура, кераміка, графіка
Навчання	Миргородський керамічний технікум (1972) і Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва (1977)
Діяльність	художник
Напрямок	декоративно-прикладне мистецтво (кераміка)
Вчитель	Панащатенко Валентина Степанівна і Мисак Сергій Кузьмич
Працівник	Баранівський порцеляновий завод
Нагороди

Оврах Володимир Михайлович (нар. 10 лютого 1953(19530210), Миргород) — український художник декоративно-прикладного мистецтва, заслужений художник України, народний художник України (2020)^[1], член Національної спілки художників України

Біографія[ред. | ред. код]

Освіта[ред. | ред. код]

Володимир Оврах у 1972 році закінчив Миргородський керамічний технікум імені М. В. Гоголя з відзнакою (педагоги з фаху: С. Мисак, Д. Хожай), а потім навчався на відділенні художньої кераміки Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва, який закінчив у 1977 році^[2]. Педагоги з фаху — М. Гладкий, В. Горбалюк, Н. Федчун.

Творчість[ред. | ред. код]

Учасник обласних та республіканських виставок. У 1977—2002 рр. разом з дружиною Тамарою Євгенівною працював на Барановському фарфоровому заводі^[3].

Учасник арт-проекту «Декоративне мистецтво України кінця ХХ століття. 200 імен» та виставки «Сучасне професійне декоративне мистецтво України», «Трансформація образу».

Художник — учасник багатьох живописно-графічних пленерів у Вінниці, Одесі, Хмільнику, Грушівці на Миколаївщині, Селищі, учасник симпозіуму кераміки у латвійському Дзинтарі та Опішні на Полтавщині^[4].

Брав участь у міжнародній виставці «Сучасне декоративне мистецтво України» приуроченій до 50-річчя членства України в ЮНЕСКО у Парижі (Франція).

Працює в галузі монументального мистецтва, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, графіки і живопису.

Член Національної Спілки художників України з 1983 р. Член правління Вінницької обласної організації Національної спілки художників України.

У 2017 р. В. Оврах отримав почесне звання — кращий художник України, а також нагрудний срібний знак із коштовною позолотою^[5].

Мешкає та працює у Вінниці.

Творчий доробок[ред. | ред. код]

Скульптура

• Монументально-декоративна композиція «Панацея» (співавтор — художник Тамара Оврах), встановлена 1999 р. у Трускавці в пансіонаті Південно-Західної залізниці «Світязянка»^[6].
• Декоративно-тематичні композиції: «Три грації» (1993), «Очима нащадків» (2005); «Скриня», «Сусідки» (2006); «Епіцентр» (2007)^[6].
• Монументально-декоративне панно «Освіта, мистецтво» (1995) для екстер'єру Баранівської СЗОШ № 1, що на Житомирщині^[6].
• Композиція «Колос» (2007, Вінниця)^[7].
• Пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932—1933 рр.. Відкрито 2008 р. у Вінниці біля центрального міського парку та площі Василя Стуса^[7].
• Інтерактивна скульптура «Художник» (співавтори — скульптори Андрій та Роман Оврахи)^[7], виготовлена коштом власниці арт-галереї «ІнтерШик» Людмили Бушинської та відкрита у Вінниці у жовтні 2009 р.^[8][7].
• Скульптурна композиція «Несу свій хрест» (2010), знаходиться в експозиції музею сучасного Подільського мистецтва у Винниці^[9];
• Пам'ятний знак Героям Небесної Сотні (співавтори — скульптори Андрій та Роман Оврахи), встановлений у листопаді 2015 р. у сквері Героїв Майдану у Бродах перед Бродівським педагогічним коледжем ім. М. Шашкевича, відкриття відбулося 29 травня 2016 р.^[10];
• Пам'ятник С. Петлюрі, погруддя композитору Миколі Леонтовичу^[11] у Вінниці (2017);
• Пам'ятний знак жертвам масових репресій, які проводилися у СРСР у 1937—1938 рр. встановлений на римо–католицькому цвинтарі міста Бар (2017)^[12];
• Пам'ятник «Борцям за волю України» (співавтори — скульптори Андрій та Роман Оврахи), відкритий 24 серпня 2013 р. у місті Погребище^[13];.
• Пам'ятник Героям Майдану (співавтори — скульптори Андрій та Роман Оврахи), відкритий 1 грудня 2014 р. у Тячеві^[14].
• Меморіальна таблиця соратнику Симона Петлюри — сотнику Армії УНР Семену Якерсону, встановлена на будівлі Вінницького торгово-економічного інституту КНТУ, поруч із колишнім розташуванням будинку, де мешкала родина Якерсонів. До наших днів ця споруда не збереглася. Ініціаторами встановлення меморіальної таблиці є благодійний фонд «Героїка» та декілька громадських організацій^[15];
• Бронзова скульптура Євгенії Францівні Прунмаєр — австрійці, коштом якої у 1874 р. спорудили у Вінниці готель «Франція», відкрита 25 листопада 2013 р. біля входу до готелю^[16].

Живопис

• 1988 — «Легенди рідного краю»;
• 1989 — «Старий Немирів», «Птахи»;
• 1991 — «Весілля»;
• 2000 — «Воронячий чай»;
• 2001 — «Кераміка з сухим зіллям», «Студент академії мистецтв», «Стамбул. Голуба мечеть»;
• 2003 — «Пієта»;
• 2005 — «Немирів. Старий млин»;
• 2006 — «Чумацький шлях», «Композиція-2», «Берегиня»;
• 2007 — «Подолянка», «Карпати», «Синьогори», «Зимовий ранок», «Між сузір'ям риб», «Гармонист», «Композиція», «Пам'яті народного майстра кераміки О. Бахматюка», «Рибалка», «Хатина лісника», «Квочка», «Зелена левада»;
• 2008 — «Архітектурна Вінниця», «Стара ферма», «Костел в Полонному», «Осінь в Карпатах», «Решетилівка. Народження образу», «Етносвято», «Трипільська Венера», «Бандурист», «Гніздо лелеки»;
• 2009 — «Початок», «Перекотиполе», «Годувальниця», «На Андрія», «Пилип Орлик», «Митрополит Андрей Шептицький», «На околиці», «Бабин півень», «Вінницька Єрусалимка», «Квіти»;
• 2010 — «Літописець. Вінницькі мури», «Просвітитель. Вінницькі мури», «Колядники», «Півонії», «Стара Вінниця»;
• 2014 — «Бузок», «Свята неділя», «Карпати. Тухля»^[17].

Родина[ред. | ред. код]

Одружений з Тамарою Євгенівною Оврах, з нею разом виховали двох синів — Андрія та Романа. Діти продовжили справу батьків — стали відомими скульпторами. Дружина старшого сина Андрія — Оврах Ольга Володимирівна (дівоче прізвище — Данилюк, дочка різьбяра Володимира Данилюка) також є скульптором^[18].

Література[ред. | ред. код]

• Сентемон Наталя Секрети творчості Володимира Овраха: [про ювілейну виставку Володимира Михайловича Овраха] / Н. Сентемон // Світлиця. — 2013. — № 1. — С. 21-24.
• Оврах Владимир: «Мне не нравятся оба памятника Шевченко, а тот, что предлагают на Театральной — это вообще почти экстремист»: [про творчість вінницького художника, скульптора, кераміста Володимира Овраха] / В. Оврах; записав И.  Заиковатый // Вінницькі реалії. — 2014. — 5 лютого. — С. 8-9.
• Оврах Володимир. Каталог. Живопис / Оврах В. — Вінниця : Консоль, 2007. — 33 с.
• Оврах Володимир. Живопис. Альбом / Дідур Л. — Вінниця : Митці Вінниччини, 2010. — 36 с.

Примітки[ред. | ред. код]

Нормативний контроль GKG: /g/11gc9g96zq