Облога Чернігова (1534) — Вікіпедія

Облога Чернігова
Стародубська війна (1534—1537)
Дата серпень 1534 року Місце Чернігів Результат перемога московського гарнізону
Сторони
Велике князівство Литовське	Московське царство
Командувачі
• Андрій Немирович • Василь Чиж	Федір Мезецький
Сили
декілька тисяч	1 тисяча
Втрати
невідомо	невідомо

Облога Чернігова 1534 року — безуспішна спроба взяття Чернігова, розпочата литовським військом на ранньому етапі московсько-литовської війни 1534—1537 років.

Передісторія[ред. | ред. код]

Після закінчення перемир'я між Московською державою і Великим князівством Литовським почалася нова війна. Зібрана в Могильові 40-тисячна литовська армія розділилася. Військо князів Івана та Олександра Вишневецьких було відправлене до Смоленська, а військо київського воєводи Андрія Немировича і конюшого дворного Василя Чижа у Сіверську землю. Частина литовських сил на чолі з Яном Радзивіллом залишилася в Могильові як стратегічний резерв.

Військо Немировича і Чижа діяло разом з загонами союзних Литві кримських татар і спустошувала околиці Чернігова, Новгорода-Сіверського, Почепу та Брянська. Спроба облоги Стародуба закінчилася невдачею — гарнізон воєводи Андрія Левіна і намісника Олександра Кашина при вилазці захопив частину литовської артилерії, відіславши її разом з полоненими гармашами як трофеї до Москви. Литовці, що відійшли від Стародуба перемогли загін воєводи Барбашина, обложили Радогощ і спалили його.

Облога Чернігова[ред. | ред. код]

Спалення Радогоща настільки надихнуло Немировича та Чижа, що вони вирішили замахнутися і на Чернігів. Підійшовши до міста, литовське військо почало обстрілювати його з гармат. Гарнізоном Чернігова керував князь Федір Семенович Мезецький. Незадовго до війни, в 1531 році, у Чернігові завершилося будівництво нової дерев'яної цитаделі з п'ятьма високими вежами, глибоким ровом і підземним ходом до річки Стрижень, яка розташовувалася на місці дитинця давньоруських часів. На озброєнні у фортеці сбуло 27 гармат, а її гарнізон налічував близько 1000 осіб.

Федір Мезецький грамотно організував оборону міста. Гарматним вогнем він не дозволив противнику впритул підійти до міських стін, а вночі несподівано вийшов з фортеці й атакував ворога. Литовці, стомлені походами і денними боями, спали міцним сном. Захоплені зненацька, вони в паніці розбіглися, залишивши московським воїнам всю артилерію і весь обоз. Немировичу і Чижу довелося повернутися до Києва «з відчаєм і соромом».

Наслідки[ред. | ред. код]

Кампанія 1534 року для Литви була провалена. Поразка Немировича, а також невдача Вишневецьких під Смоленськом, не дозволили Литві отримати вигоду з відсутності головних московських сил, які протягом усього теплого періоду стояли біля Серпухова в очікуванні нападу війська кримського хана. Після настання холодів, коли небезпека кримського вторгнення минула, московські війська завдали удару у відповідь вглиб Литви, спустошивши великі території, в тому числі околиці Полоцька, Вітебська, Борисова, Мінська та Молодечно, не дійшовши 15 верст до Вільни.

Література[ред. | ред. код]

• Маркевич Н. А. История Малой России − в 5-и тт.. — М.: В типографии Августа Семена, при Императорской Медико-Хирургической Академии, 1842−1843. (рос.)
• Кром М. М. Стародубская война. 1534—1537. Из истории русско-литовских отношений / М. М. Кром. — М.: Рубежи XXI, 2008. — 140 с. — (Забытые войны России). — 1 000 экз. — ISBN 978-5-347-00004-3. (рос.)
• Волков В. А. Войны и войска Московского государства. — М.: Эксмо, 2004. (рос.)