French
DeutschОблога Белграда (1456) — Вікіпедія
| Облога Белграда | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Османо-угорські війни, Османські війни в Європі | |||||||
 Олександр фон Вагнер. Подвиг Титуса Дуговича (1859) | |||||||
| Координати: 44°49′00″ пн. ш. 20°28′00″ сх. д. / 44.8166666666947719477320788° пн. ш. 20.4666666666947776320739649° сх. д. | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
*  Угорське королівство
| * .svg){kind=small} Османська імперія | ||||||
| Командувачі | |||||||
| * Янош Гуньяді | * Мехмед II | ||||||
| Військові сили | |||||||
Гарнізон Белграда:
Армія Гуньяді:
Хрестоносці:
| Спершу вважалось що до 100 тис. чол.[1] | ||||||
| Втрати | |||||||
| Невідомо | бл. 20 тис. загиблими[2] | ||||||
Облога Белграда 1456 року — битва між угорськими та османськими військами, що відбулася 4—22 липня 1456 року. Після взяття Константинополя в 1453 році османський султан Мехмед II зібрав сили для підпорядкування Угорського королівства. Безпосередньою метою удару була обрана прикордонна фортеця в Белграді (угор. Nándorfehérvár). Оборону фортеці підготував угорський дворянин і воєвода Янош Гуньяді, який брав участь у численних битвах проти турків.
Облога переросла у велику битву, в ході якої Гуньяді очолив спонтанний контрнаступ, у результаті якого був захоплений турецький табір. Отримавши поранення, Мехмед II був змушений зняти облогу і відступити. На думку деяких сучасників, облога Белграда вирішила долю християнства.
Підготовка до бою[ред. | ред. код]
Підготовка до облоги була розпочата угорською стороною наприкінці 1455 року після примирення Яноша Гуньяді з політичними супротивниками. Гуньяді за свій рахунок забезпечив белградську фортеця припасами, озброїв її і залишив у ній сильний гарнізон під командуванням свояка Михая Сіладі і старшого сина Ласла, а сам зайнявся збором підкріплення і створенням флоту. Гуньяді не користувався підтримкою знаті, яка побоювалася його посилення, і опирався лише на власні ресурси.
Завдяки допомозі католицької церкви і особливо францисканського ченця Івана Капістрана, який проповідував хрестовий похід проти турків, Гуньяді вдалося залучити селян і дрібних землевласників. Вони були погано озброєні (більшість мали тільки пращі та коси), проте сповнені рішучості. Ядро війська Гуньяді становила невелика група найманців і декілька загонів дворянської кінноти. Всього угорцям вдалося зібрати 25-30 тисяч осіб.
Облога[ред. | ред. код]
До того як Гуньяді вдалося зібрати військо, армія Мехмеда II (її чисельність за різними оцінками становила 160 тис., а згідно з новими дослідженнями — 60-70 тис. чоловік) підійшла до Белграду. Михай Сіладі, що керував обороною замку мав у своєму розпорядженні 5-7 тис. осіб угорського гарнізону, а також солдатів-сербів. 4 липня 1456 року почалася облога. 29 червня 1456 року турки почали обстрілювати фортецю з підвищення.
Мехмед розділив військо на три частини. Румелійський корпус, що розташовувався на правому фланзі, мав більшу частину з 300 гармат (інші перебували на кораблях). На лівому фланзі розгорнулася важка піхота з Анатолії. У центрі знаходилася особиста гвардія султана, яничари під командуванням Заганос-паші і ставка командування. Флот (більше 200 кораблів) знаходився на північний захід від міста: він мав патрулювати драговини і не допустити підходу до фортеці підкріплень, а також контролювати на південному заході річку Саву, щоб запобігти обхід піхоти з флангу. Зі сходу Дунай прикривали сипахи, завданням яких було не допущення обходу турків із правого флангу.
Звістка про початок облоги застала Гуньяді на півдні Угорщини, де він набирав легку кавалерію для армії, з допомогою якої збирався зняти облогу. Після з'єднання з силами папського легата кардинала Івана Капістрана, які, головним чином, складалися з селян, Гуньяді вирушив на Белград. Разом, під командуванням Капістрана та Гуньяді перебувало 40-50 тис. осіб.
Нечисленні захисники покладалися, перш за все, на силу белградського замку, що був на той час одним з найкращих на Балканах. Після того як Стефан Лазаревич у 1404 році переніс до Белграда столицю Сербської деспотовини, була проведена велика робота з перетворення невеликого старого візантійського замку на надійне сучасне укріплення. Замок мав три лінії захисту: нижнє місто з кафедральним собором, міським центром та портом на Дунаї, верхнє місто з чотирма воротами і подвійною стіною, в якому розташовувалося військо, а також внутрішній замок з палацом і великим донжоном. Белградський замок став одним із значних досягнень військової архітектури Середньовіччя.
14 липня 1456 року Янош Гуньяді підійшов до повністю оточеного міста зі своєю дунайською флотилією. Того ж дня йому вдалося прорвати морську блокаду, потопивши три великих османських галери і захопивши чотири великих і двадцять малих суден. Знищивши флот султана, Гуньяді отримав можливість переправити війська і поставляти в місто необхідне продовольство. Було посилено захист фортеці.
Однак облога не була знята. В результаті інтенсивного артилерійського обстрілу, що тривав протягом тижня, стіна фортеці була пробита в декількох місцях. 21 липня Мехмед II наказав почати загальний штурм фортеці, який почався із заходом сонця і тривав всю ніч. Наступаюча турецька армія захопила місто і почала штурм фортеці. В критичний момент штурму Гуньяді наказав захисникам скидати підпалені просмолені дерева та інші легкозаймисті матеріали. В результаті яничари, що билися в місті, були відрізані стіною вогню від своїх товаришів, які намагалися пробитися до верхнього міста через проломи в стіні.
Жорстока битва у верхньому місті між оточеними яничарами і солдатами Сіладі закінчилася успіхом християн: угорцям вдалося відкинути наступаючих від стін. Яничари, що залишалися всередині були знищені, а турецькі війська, які намагалися пробитися до верхнього місто, зазнали важких втрат.
Коли турецьким солдатам майже вдалося поставити прапор султана на вершині бастіону, солдатів-серб Тітус Дугович вирвав його і разом з ним стрибнув зі стіни. За цю самопожертву син Яноша Гуньяді, угорський король Матяш Корвін, три роки потому дав його синові Титусу дворянське звання.
Битва[ред. | ред. код]
Наступного дня битва прийняла несподіваний оборот. Незважаючи на наказ не намагатися грабувати турецькі позиції, частина війська вийшла із-за зруйнованого валу і зайняла позиції уздовж турецької лінії. Спроби сипахів розсіяти їх не увінчалися успіхом. До угорців, що знаходилися за стіною, почали приєднуватись все нові солдати, й інцидент швидко переріс у повномасштабну битву.
Бачачи, що зупинити людей не вдається, Капістрана на чолі 2-тисячного загону селян почав наступ у тил турецької армії, розташований уздовж Сави. Одночасно Гуньяді почав атаку з фортеці, метою якої було захоплення розміщених у турецькому таборі артилерійських позицій.
Захоплені зненацька і, на думку деяких літописців, паралізовані нез'ясовним страхом, турки почали тікати. Особиста охорона султана, що складалася з приблизно 5 тисяч яничар, відчайдушно намагалася припинити паніку і відбити табір, однак армія Гуньяді вже вступила в бій, і зусилля турків виявилися безуспішними. Султан особисто брав участь у битві і вбив у сутичці лицаря, але був поранений стрілою в стегно і втратив свідомість.
Після битви угорські частини отримали наказ провести ніч поза стінами в боєготовності, але турецької контратаки не було. Під покровом темряви турки поспішно відступили, везучи 140 возів із пораненими. Султан прийшов до тями в місті Сарона. Дізнавшись, що його армія втікла, більшість командирів вбиті, а все майно втрачено, 24-річний правитель хотів отруїтися. Несподівана атака угорців призвела до безладу і тяжких втрат, тому тієї ночі переможений Мехмед відступив з рештою військами до Константинополя.
Після битви[ред. | ред. код]
Після битви табір угорців вразила епідемія, від якої через три тижні (11 серпня 1456 року) помер сам Янош Гуньяді. Він був похований в кафедральному соборі міста Алба-Юлія, столиці Трансильванії.
Белградська фортеця добре показала себе під час облоги, тому угорці здійснили додаткові укріплення: у слабких східних стінах, через які туркам вдалося пробитися до верхнього міста, були побудовані Зіндан-ворота та артилерійська вежа Небойші. Це була остання велика модифікація фортеці до 1521 року, коли вона була захоплена султаном Сулейманом I Пишним.
Під час облоги Папа римський Калікст III наказав опівдні бити у дзвони, закликаючи віруючих до молитви за захисників християнства. Однак у багатьох місцях звістку про перемогу отримали раніше, і дзвони били вже на знак про перемогу, тому інтерпретація папського розпорядження була скорегована. Традиція бити у дзвони опівдні зберігається до цих пір.
Значення[ред. | ред. код]
Перемога під Белградом на 70 років зупинила наступ турків на Європу, незважаючи на ряд вторгнень, зокрема, захоплення Отранто в 1480—1481 роках і напад на Хорватію і Штирію в 1493 році. Белградська фортеця продовжувала захищати Угорщину від турків аж до її взяття в 1521 році.
Подальше просування турків до Європи затрималося через посилення Угорщини за сина Гуньяді Матвія Корвіна, необхідності створити надійну базу в недавно захоплених Сербії та Боснії, а також у результаті серії поразок, завданих Мегмеду II васалами — господарем Валахії Владом III Дракулою (у «нічній атаці») і господарем Молдавського князівства Штефаном III Великим (битви на Васлуе та біля Валя Албе).
У той же час християнам не вдалося розвинути успіх і повернути Константинополь. Король Угорщини Матвій I не був прихильником великої війни з Туреччиною і займався лише захистом власних володінь. Велика частина Угорщини була зайнята турками в 1526 році після битви при Могачі.
Османська експансія до Європи тривала зі змінним успіхом до облоги Відня у 1529 році. Турки залишалися значною силою і погрожували Центральній Європі аж до битви під Віднем у 1683 році.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Јованка Калић-Мијушковић, Београд у средњем веку, Српска књижевна задруга, Београд 1967.
- ↑ http://militera.lib.ru/h/michaud/39.html Жозеф-Франсуа Мишо, История крестовых походов, 2001
