Німенко Андрій Васильович — Вікіпедія

Німенко Андрій Васильович
Народився	20 червня 1925(1925-06-20) Інгуло-Кам'янка, Новгородківський район, Зинов'євська округа, Одеська губернія, Українська СРР, СРСР
Помер	1 лютого 2006(2006-02-01) (80 років) Київ, Україна
Громадянство	СРСР  Україна
Навчання	Київський художній інститут
Нагороди
Звання	заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР

Німе́нко Андрі́й Васи́льович (20 червня 1925(19250620), с. Інгуло-Кам'янка, Новгородківський район, Зинов'євська округа, Одеська губернія, Українська СРР, СРСР — 1 лютого 2006, Київ, Україна) — український скульптор, мистецтвознавець, письменник і поет. Член Національних спілок письменників і художників України, кандидат мистецтвознавства (1955), заслужений діяч мистецтв Грузинської РСР (1969). Чоловік мовознавиці Лариси Масенко, батько художника Максима Німенка.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 20 червня 1925(19250620) року в с. Інгуло-Кам'янці, тепер Кіровоградська область, Україна. Дитячі та юнацькі роки пройшли в с. Більшовик Долинського району. Працював газетарем в м. Долинський. Закінчив Республіканську художню школу ім. Т. Г. Шевченка. Учасник Другої світової війни. В 1951 році закінчив Київський художній інститут, викладачі М. Г. Лисенко та М. І. Гельман. В 1955 році закінчив аспірантуру Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології АН України.

Андрій Васильович слуга двох муз — мистецтва та поезії. Друкувався в журналах «Київ», «Україна», «Кур'єр Кривбасу», «Вежа». Він автор пам'ятників видатних українських митців — Юрія Яновського, Олександра Довженка, Остапа Вишні, Степана Васильченка, Григора Тютюнника, Павла Загребельного та ін. Його чисельні акварелі багатьох церков та монастирів України є іноді єдиними згадками про втрачені святині. Андрій Німенко — творець медалей мистецькоі премії «Київ», заснованої столичною адміністрацією в шести номінаціях, серії портретів-медалей гетьманів України.

Творчість[ред. | ред. код]

• Історія українського мистецтва (видання)

Монументальні композиції (у співавторстві)[ред. | ред. код]

• «Сини Вітчизни» (1967).
• «Арсенальці» на станції метро «Арсенальна» (1960, не збереглася).

Скульптури (у співавторстві)[ред. | ред. код]

• Шота Руставелі (1966).
• Алішер Навої (1967).

Пам'ятники (у співавторстві)[ред. | ред. код]

• Давиду Гурамішвілі у Миргороді (1969).
• Лесі Українці у Луцьку (1977).
• Миколі Давидову у с. Веселих Боковеньках Кіровоградської області.

Пам'ятні медалі[ред. | ред. код]

• Серія «Гетьмани України» (1980—1996).

Бібліографія[ред. | ред. код]

• «Українська скульптура другої половини XIX — початку ХХ ст.» (1963).
• «Українська радянська скульптура».
• «Пам'ятники Тарасові Шевченку» (1964).
• «Кавалерідзе — скульптор» (1967).

Поезія[ред. | ред. код]

• «Мідні карби» (1971)
• «Вогонь і камінь» (1975)
• «Мозаїка вікон» (1983)
• «Сонячна брама» (1985)
• «Сонячний дім» (1985)
• «Грифонжі» (1990)
• «Лісові фантазії» (1991)

Джерела[ред. | ред. код]

• Німенко Андрій Васильович // Українські радянські художники. Довідник. — Київ : Мистецтво, 1972. — С. 327.
• Німенко Андрій Васильович // Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — С. 440. — ISBN 5-88500-071-9.
• Німенко Андрій Васильович // Художники України : Енциклопедичний довідник : Вип. 1 / Академія мистецтв України, Інститут проблем сучасного мистецтва ; редкол. В. Д. Сидоренко (голова) та ін. ; автор-упор.: М. Г. Лабінський. — К. : Інтертехнологія, 2006. — С. 407. — ISBN 978-966-96839-3-9.
• Андрій Німенко // Боковенька 2002, с. 73-77.

Посилання[ред. | ред. код]

• Німенко Андрій Васильович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 563.
• Андрій Німенко. Лісові фантазії. Київ, Веселка, 1991.

Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.