Нікополь — Вікіпедія

Нікополь
Герб Нікополя Прапор Нікополя
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Дніпропетровська область
Район	Нікопольський район
Громада	Нікопольська міська громада
Рада	Нікопольська міська рада
Код КАТОТТГ	UA12080050010010114
Засноване	1639
Перша згадка	1644
Статус міста	від 1915 року
Населення	▼ 105 160 (01.01.2022)[1]
- повне	▼ 105 160 (01.01.2022)[1]
Агломерація	Нікопольська агломерація
Площа	50 км²
Густота населення	2213 осіб/км²
Поштові індекси	53200—53239
Телефонний код	+380-5662, 566
Координати	47°34′38″ пн. ш. 34°21′27″ сх. д. / 47.57722° пн. ш. 34.35750° сх. д. / 47.57722; 34.35750Координати: 47°34′38″ пн. ш. 34°21′27″ сх. д. / 47.57722° пн. ш. 34.35750° сх. д. / 47.57722; 34.35750
Висота над рівнем моря	13 - 78 м
Водойма	р. Дніпро, Каховське водосховище
Назва мешканців	ні́кополець, ні́кополька, ні́копольці
Міста-побратими	Зімніча Котор Ллойдмінстер Толідо Чіатура Коллінг[2]
Відстань
Найближча залізнична станція	Нікополь
До Києва
- фізична	421 км
- залізницею	546 км
- автошляхами	512 км
Міська влада
Адреса	53213, Дніпропетровська обл., Нікопольський р-н, м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 3
Вебсторінка	Нікопольська міська рада
Нікополь у Вікісховищі Мапа Нікополь Нікополь

Нíкополь (до 1775 — Микитин Ріг, у 1775—1782 — Слов'янськ) — місто в Україні, у Дніпропетровській області, адміністративний центр Нікопольського району, міської громади та агломерації.

Розташоване за 48 км від Запоріжжя та 63 км від Кривого Рогу. Четверте за чисельністю населення місто Дніпропетровської області. Центр Нікопольського марганцевого басейну. У місті працюють два підприємства металургійної та декілька машинобудівної промисловості.

Назва[ред. | ред. код]

Назва до 1775 року — містечко (слобода) Микитин Ріг, у 1775—1782 роках — Слов'янськ, з 1782 року — Нікополь^[3], назва впроваджена російською імператрицею Катериною II в рамках її «Грецького проєкту»^[4].

Офіційні українські назви міста у першій половині XX століття — Никопіль, Нікопіль^[5].

Географія[ред. | ред. код]

Нікополь розташований у південній частині області на правому березі Каховського водосховища. Відстань до великих промислових міст становить: до Запоріжжя — 48 км, до Кривого Рогу — 63 км.

Клімат міста помірно-континентальний із посушливим літом та малосніжною зимою. Середньорічна температура повітря +9,2 °C. Суттєво впливає на клімат міста Каховське водосховище, створюючи додатковий тепловий ефект^[6].

Фізико-географічна зона — Причорноморська низовина. Висота над рівнем моря в місті коливається від 13 до 78 м.

На одному з рукавів Дніпра — на косі біля річки Лапинки поблизу Нікополя є можливість побачити і почути досить рідкісне у світі явище — «співучі піски». Їх дивовижний «спів» можна чути після дощу, коли верхній шар злипається, і з нього утворюється тендітна кірка. Якщо пройтися нею, то можливо почути звуки на зразок свисту повітря, випущеного з автомобільної камери. Обсипаючися, пісок може видавати звук, який триватиме від декількох секунд до 15 хвилин^[7].

Історія[ред. | ред. код]

Заснування[ред. | ред. код]

Заселення території, де розташоване сучасне місто Нікополь, за результатами археологічних досліджень належить до часів неоліту, доби міді-бронзи, скіфо-сарматського періоду. Вона була зручна для заселення внаслідок перетину саме тут торгового водного (по Дніпру) та сухопутного шляхів, зокрема відомого в VI–XIII ст. «із варяг у греки» та Соляного з Криму. Тривалий час (із IV по XIV століття) цей край входив до складу володінь різних кочових народів — гунів, аварів, болгар, хозар, угрів, печенігів, половців, ногайців. Це була південна точка улусу Мамая.

Козацька доба[ред. | ред. код]

Наприкінці XV століття землі за Дніпровими порогами починають освоювати українські козаки. Наприкінці XVI століття на місці сучасного Нікополя існувала козацька переправа через Дніпро — Микитин Ріг. Святим покровителем Нікополя є Святий Микита. Перше документальне свідчення про цю переправу є у щоденнику посла німецького імператора Еріха Лясоти, який побував у Запорізькій Січі 1594 року^[8].

Впродовж 1639—1652 років у районі Микитиного Рогу (в парку Перемоги — центр сучасного міста) була розташована Січ, яку називають Микитинською або ще Першою чи Старою. Саме сюди 1647 року, рятуючись втечею від переслідувань коронного уряду, прибув Богдан Хмельницький. Під його керівництвом у січні 1648 року козаки розгромили гарнізон коронних військ, який стояв на Січі. Тут же Хмельницького, на початку лютого 1648 року, було обрано гетьманом України.

У джерелах 1652 року згадується невелике поселення Микитине, розташоване в цій же місцевості. За умовами Андрусівського договору у Микитиному козаки, що їздили по сіль до Криму, мали переправлятися через Дніпро. З цього часу в документах поселення згадується під назвою Микитинський Перевіз. Січ звідси була перенесена на острів Чортомлик 1652 року.

• 
  Нікопольська пристань наприкінці XIX століття
• 
  Вулиця Єкатеринославська (нині — Микитинська) наприкінці XIX століття
• 
  Микитинський Перевіз

1764 року російський уряд ухвалив рішення про будівництво в цій місцевості пристані з фортецею. 1779 року розпочалося спорудження фортеці, якій було дано назву Слов'янськ. За наказом новоросійського губернатора Григорія Потьомкіна разом з фортецею мали побудувати і місто Слов'янськ, майбутній центр губернії. Але ні фортеці, ні міста так і не було збудовано. 1782 року поселення було перейменоване на Нікополь^[9] (з грец. «місто Микити»). На той час у ньому налічувалося 200 будинків, переважно запорозьких козаків, які переселилися до містечка після зруйнування Нової Січі^[10].

Російська імперія[ред. | ред. код]

Мешканці Нікополя займалися в основному торгівлею, рільництвом та рибальством. В описі до атласу Новоросійської губернії за 1798 рік зазначено, що у казенному містечку Нікополі було три водяні млини, 21 вітряк. Містечком проходив чумацький шлях, яким возили сіль з Криму.

У першій половині XIX століття Нікополь починає розвиватися як торгово-ремісниче містечко. Важливу роль у цьому відігравала Нікопольська пристань. Щороку тут відбувалося 4 ярмарки. Першим заводом у 1832 році став цегляний. 1836 року було засновано матроський цех, який здійснював перевезення товарів водними шляхами. З 1853 року почалося регулярне судноплавство з Нікополя до Одеси.

Станом на 1886 рік у колишньому власницькому містечку, центрі Нікопольської волості Катеринославського повіту Катеринославської губернії, мешкало 6570 осіб, налічувалося 1251 дворове господарство, існували 2 школи, салотопний завод, 2 цегельних заводи й 2 крамниці^[11].

В той же час у географічному словнику Польського королівства та інших слов'янських країн вказується, що в місті було 2 церкви та 2 синагоги, а що до населення, наводиться цифра в 9700 осіб^[12].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 17097 осіб (8276 чоловічої статі та 8821 — жіночої), з яких 13432 — православної віри, 3284 — юдейської^[13]. В середині XIX століття у Нікополі з'явилися перші промислові підприємства — салотопні, цегельні, тютюнові. Населення поступово відходить від сільського господарства. На розвиток Нікополя мали великий вплив початок видобування марганцевої руди у басейні з 1886 року. З початком видобування руди засновані чавуноливарний і механічний завод Худякова (згодом завод «Більшовик»), який виготовляв дрібне обладнання для гірничої промисловості. 1895 року почав діяти ще один механічний завод Каршевських. Крім цих підприємств станом на 1896 рік у Нікополі діяло ще понад 20 невеликих заводів (цегельно-черепичний, олійний, миловарний, пивоварний тощо), на яких працювало близько 300 робітників. Також у місті було 154 ремісничі майстерні.

Розвиток промисловості і торгівлі сприяв зростанню чисельності населення. 1867 року у Нікополі проживало 17 650 мешканців, а у 1896 році — вже 19 472. В місті налічувалося 2763 житлові будинки, 101 вулиця і 7 провулків. Тривалий час у місті не було жодного медичного закладу, лише у 1896 році було відкрито лікарню на 25 ліжок.

Перший навчальний заклад — парафіяльне училище — відкрили 1808 року. З 1838 року воно перетворене на морське парафіяльне училище.

У 1903 році введена в експлуатацію залізнична лінія Кривий Ріг — Нікополь — Олександрівськ. Залізничний вокзал міста побудований у 1905 році.

Українська революція[ред. | ред. код]

Напередодні Першої світової війни у Нікополі проживало 26 тисяч мешканців. Кількість будинків становила 2692, у місті діяло 2 лікарні і 14 навчальних закладів. Була бібліотека, кінотеатр і громадський сад.

Під час подій Першої світової війни і Української революції у Нікополі неодноразово змінювалася влада. Із проголошенням Української Народної Республіки Нікополь увійшов до її складу. Після Жовтневого перевороту 1917 року і початку Першої радянсько-української війни в Нікополі у січні 1918 року створюються органи влади під керівництвом партії більшовиків. За Берестейською угодою влада УНР дозволила увійти на свою територію німецько-австрійським військам і у квітні 1918 року австрійці зайняли місто Нікополь. З листопада 1918 року внаслідок революції у Німеччини австрійці покинули місто і владу захопили більшовики. У червні 1919 року в місті відбулося народне повстання (Троїцьке) проти комуністичної влади, яке було придушене угорцями і китайцями. У серпні 1919 року Нікополь окупували війська Добровольчої армії під командуванням генерала Антона Денікіна. Але у вересні в місто увійшла Українська народно-повстанська армія Нестора Махна. До січня 1920 року Нікополь був центром анархістської республіки. В січні 1920 року знову захоплений Червоною армією і встановлено радянську владу. У жовтні того ж року до міста підійшли війська під командуванням Петра Врангеля і на декілька днів захопили місто. Біля села Шолохове відбувся найбільший кінний бій Громадянської війни між 2-ю Кінною армією і кінним корпусом генерала Бабієва. Білі програли і 18 жовтня 1920 року з Нікополя їх витіснили війська більшовиків.

Після входження до складу УРСР 1921 року Нікополь став центром однойменного повіту, з 1923 року — районним центром у складі Криворізької округи. Голодомор 1921—1922 років забрав життя тисячі нікопольців, фіксувалися випадки людожерства, лише допомога американської благодійної організації АРА допомогла вижити нікопольцям. Станом на 1 січня 1925 року в місті проживало 9 955 жителів.

Радянський період[ред. | ред. код]

Під час організованого радянською владою Голодомору 1932—1933 років помер щонайменше 1751 житель міста^[14]. 1932 року в Нікополі розпочалося масштабне будівництво Південнотрубного заводу. На його будівництві люди рятувалися від голодної смерті, але все одно у місті померло більш як 2 тисячі осіб. У квітні 1935 року почав діяти Нікопольський південнотрубний завод, який згодом став одним з найбільших виробників прокатних труб у СРСР. Значно розширили виробництво інші 23 промислових підприємства. У 1937 році Нікополю був наданий статус міста обласного підпорядкування. До 1941 року чисельність населення зросла до 70 тисяч.

Ювілейна монета НБУ присвячена визволенню Нікополя від фашистських загарбників

Під час Другої світової війни Нікополь був окупований німецькими військами з 17 серпня 1941 року. 8 лютого 1944 року в ході Нікопольсько—Криворізької операції звільнений від окупації.

• 
  Краєвид міста на початку XX століття
• 
  Нікопольський вокзал на початку XX століття
• 
  Будівля міської ради (1934)

У 1950—1980-х роках Нікополь став центром промислового вузла, основу якого становили металургійні підприємства — Південнотрубний завод та завод феросплавів (з 1966 року), машинобудування — заводи кранобудівний, легкої та харчової промисловості, будівельних матеріалів. Місто нагороджено орденом Трудового Червоного прапора.

• 
  Пам'ятник «Гармата» на честь звільнення міста від німецьких нацистських військ
• 
  Набережна Нікополя

У Незалежній Україні[ред. | ред. код]

У 1990-х роках труднощі економічного розвитку після розвалу СРСР позначили дуже негативний вплив на становище соціальної сфери міста. Падіння рівня життя та соціальної захищеності городян, зниження купівельної спроможності та зростання рівня безробіття призвели до процесу різкої депопуляції населення міста. Лише за 6 років, з 1992 по 1998 роки, населення Нікополя скоротилося на 15 тисяч осіб, що становило майже 10 % від загальної кількості жителів, які проживали в місті на момент розпаду СРСР, а до кінця 1990-х років Нікополь увійшов до десятки «лідерів» серед міст України за рівнем депопуляції.

Поступовий вихід економіки країни зі стану стагнації на початку XXI століття, зумовив певні тенденції до оздоровчих процесів усіх сфер життєдіяльності міста. Одним із таких став у 1999—2000 роках тривалий і широкомасштабний процес реструктуризації, який на той час знаходився в дуже складному становищі, Нікопольського Південнотрубного заводу, з поділом його на декілька закритих акціонерних товариств, що згодом призвело до часткового відновлення виробничих потужностей, створення нових робочих місць і «вдихнуло в підприємство друге життя».

Влітку 2014 року згоріла пам'ятка архітектури — перший поштамт міста^[15].

25 жовтня 2014 року у місті повалено пам'ятник Леніну^[16][17].

2020 року проведено капітальний ремонт автошляху Дніпро — Нікополь. Того ж року, внаслідок адміністративної реформи Нікополь став центром новоутвореного Нікопольського району та Нікопольської територіальної громади.

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

У 2022 році, з початком повномасштабного російського вторгнення в Україну, Нікополь не опинявся в окупації, проте захоплення російськими окупаційними військами міста Енергодар, що знаходилося на іншому березі Дніпра, дозволило окупантам вести постійні обстріли міста. Для того, щоб уникати ударів українських військ у відповідь, росіяни розміщували свої засоби ураження на території Запорізької атомної електростанції, використовуючи ядерний шантаж. Перший обстріл Нікополя російськими військами стався 12 липня 2022. У подібній ситуації опинився сусідній населений пункт Марганець.

Населення[ред. | ред. код]

Національний склад[ред. | ред. код]

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року^[18]:

Мовний склад[ред. | ред. код]

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року^[19]:

Вторгнення Росії в Україну спровокувало нову хвилю українізації в місті, дедалі більше людей вважають за краще розмовляти українською мовою.

Економіка[ред. | ред. код]

Економічну основу міста становлять: АТ «Нікопольський завод феросплавів» (основний виробник в Україні агломерату, флюсів, феросплавів), ЗАТ «Нікопольський Південнотрубний завод» із системою закритих акціонерних товариств «Ют. і Ст.», «Нікопольський завод нержавіючих труб», «Нікотьюб», «Труболіт» (асортимент труб), ВАТ «Нікра» (запчастини для сільськогосподарської техніки, крани), ВАТ «Нікопольський завод трубопровідної арматури» (засувки для трубопроводів), ВАТ «Нікопольський прядильно-нитковий комбінат» (нитки, пряжа), ЗАТ «Рибокомбінат» (рибопродукти), ВАТ «Пивзавод» (напої), ВАТ «Механік» (товари широкого вжитку), ВАТ «Хлібокомбінат» (хлібопродукти), ЗАТ «Надія» (швейні вироби), Сентравіс та інші.

Промислові підприємства є основними наповнювачами міського бюджету, на які припадає понад половина від загального обсягу надходжень. Загальний обсяг реалізованої продукції по місту становив: за 2007 рік — 8818 млн. грн., за 2008 рік — 11986,8 млн. грн.

Основною складовою промисловості міста є металургія і обробка металів. На їх частку припадає 95,6 % від загального обсягу виробництва промислової продукції міста. На промислових підприємствах Нікополя працюють понад 19 тисяч осіб, або 45 % від загальної кількості працюючих (42 тис.)^[20]. На відстані 3 км на північ від міста розташований Нікопольський завод феросплавів (НЗФ), найбільший у Європі та другий за розмірами у світі (за іншими даними — найбільший у світі).^[21]

• 
  Вигляд центральної частини міста, 1980 рік
• 
  Центральний універмаг
• 
  Одна з центральних вулиць міста — Першотравнева
• 
  Будинок аероклубу по вулиці Микитинській на місці існування Микитинської Січі
• 
  Залізничний вокзал
• 
  Кольоровий фонтан в центрі міста

У 2018 році поблизу міста в селі Старозаводське розпочате будівництво сонячної електростанції потужністю 246 МВт, яка на момент завершення стане найпотужнішою сонячною електростанцією України та увійде до ТОП-3 найбільших в Європі. У лютому 2019 року електростанцію введено до експлуатації.

Транспорт та зв'язок[ред. | ред. код]

У Нікополі розташовуються річковий порт, залізнична станція на магістралі Кривий Ріг — Апостолове — Запоріжжя, автостанція. Містом проходить автошлях національного значення Н23 Кропивницький — Запоріжжя. Відстань до обласного центру становить 122 км і проходить автошляхом Н08, який переходить у Р73.

Нікополь має всі сучасні види зв'язку, є телевізійний ретранслятор, телеграф, міжміська телефонна станція, радіовузол, виходять 6 міських газет, працює одна міська телестудія.

ЗМІ[ред. | ред. код]

Друковані видання[ред. | ред. код]

• «Грані»
• «Говорить Нікополь»
• «Нікопольська правда»
• «Репортер»
• «Візит-Венал»
• «Булава»
• «Капітан»
• «Кримінал (факти, версії)»
• «Сила»
• «Південна зоря»
• «Город» (укр. Місто)
• «Електрометалург»

Інтернет-видання[ред. | ред. код]

Прихист — громадська організація та місцеве інтернет-видання, засноване в 2015 році. З 2018 та по 2021 рік, друкувалась газета «Грані».

NikopolNews^[22] — одне з перших новинних інтернет-видань міста Нікополя, засноване у 2009 році. З 2013 до 2015 року виходило також у друкованій версії з назвою «Говорить Нікополь».

Нікополь.City^[23] — міське інтернет-видання, запущене у грудні 2019 року командою журналістів медіагрупи «Прихист» та Агенцією розвитку локальних медіа «Або».^[24]

Телебачення[ред. | ред. код]

• Нікопольський медіа-центр «НМЦ» — виробництво власних програм і ретрансляція 2+2 на 24-му каналі. (до 29 січня 2020, відмова від ліцензії 27 лютого)
• Телеканал Кварц який ретранслював телеканал «ТЕТ» на 38-му каналі. (до 17 липня 2020, відмова від ліцензії 26 листопада)
• Телеканал УНІАН.Нікополь який ретранслював телеканал «УНІАН» у Т2.

FM-радіомовлення[ред. | ред. код]

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Освіта і наука[ред. | ред. код]

У місті широко розвинута система освіти, тут 29 дошкільних заклади та 26 загальноосвітніх шкільних закладів. 2 професійно-технічних училища, серед яких Нікопольський центр професійної освіти^[25], та 4 вищих навчальних заклади I—II рівня акредитації, у тому числі Нікопольський фаховий коледж Українського державного університету науки і технологій і Нікопольський коледж Дніпропетровського державного аграрного університету. 5 вищих навчальних закладів III—IV рівня акредитації, серед яких Нікопольський економічний університет, Нікопольський факультет Національного університету «Одеська юридична академія» та Нікопольський філіал Запорізького національного університету. Слід зазначити, виші найвищих рівнів акредитації у місті не конкурентно спроможні на ринку послуг освіти, тому вище зазначені заклади припинили своє існування. Бажаючі отримати вищу освіту їдуть, до прикладу, у сусідні Кривий Ріг, Дніпро чи Запоріжжя.

Культура[ред. | ред. код]

Для культурних потреб мешканців міста працюють Краєзнавчий музей, 11 бібліотек, зокрема Центральна бібліотека Нікополя і Центральна дитяча бібліотека Нікополя^[26] (де розпочав свою діяльність Український Розмовний Клуб Нікополя), 1 палац культури, Палац урочистих подій, 6 клубів, школа мистецтв, кінотеатр. У місті діють духовий оркестр, народний фольклорний ансамбль «Микитин Ріг», народний ансамбль танцю «Радість», український народний музично-драматичний театр, естрадний театр танцю «Богема».

У 2014 році з початку літа і на початку осені відбувалися зйомки спільного російсько-німецько-українського фільму «Милий Ханс, дорогий Петро». Мешканці міста виступили в ролі масовки, а основними декораціями був місцевий завод феросплавів та його околиці. Режисер стрічки Олександр Міндадзе^[27].

Місцеві активісти намагаються зробити життя у місті більш цікавим і яскравим, тому щоразу організовують нові види заходів, і не тільки патріотичні, як прибирання і відновлення парків, мітинги, марші тощо. У серпні 2014 року, вперше за багато років, у міському парку почав свою діяльність Кіноклуб, де місцева молодь дивилася фільми просто серед парку, за міськвиконкомом^[28].

Охорона здоров'я[ред. | ред. код]

Медичну допомогу населенню надають 22 заклади: серед них — 3 лікарні, пологовий будинок, станція швидкої медичної допомоги, стоматологічна поліклініка, 16 амбулаторно-поліклінічних установ.

Спорт[ред. | ред. код]

У 2000 році Нікополь посів перше місце у Дніпропетровській області в огляді-конкурсі на найкращу організацію фізкультурно-оздоровчої роботи, яка базується на 2 стадіонах, 3 спортклубах, 5 спортшколах, яхт-клубі. Найбільш розвинутими видами спорту у місті є легка атлетика, футбол, волейбол, вітрильний спорт, кікбоксинг, боротьба дзюдо й самбо. В останні роки місто дало путівку у великий спорт Г. Шайдуко й О. Антоновій — учасникам XXVI Олімпійських ігор, Р. Щуренку — учасникові XXVII Олімпійських ігор.

З 2015 року місто представляє професійний футбольний клуб Нікополь який виступає у Чемпіонат України з футболу: друга ліга.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

У Нікополі взято на державний облік і під охорону 68 пам'яток, у тому числі історії й культури — 44, монументального мистецтва — 3, архітектури й містобудування місцевого значення — 20.

Релігійні споруди[ред. | ред. код]

• Свято-Покровський храм ПЦУ (вул. Пилипа Орлика, 6);
• Храм Пресвятої Трійці ПЦУ (вул. Володимира Ємця, 23);
• Храм Святого Іоанна Дамаскіна ПЦУ (вул. Лапінська, 47-А, район ЛДЦ);
• Храм Святого Петра Калнишевського ПЦУ (вул. Кармелюка, 4);
• Спасо-Преображенський кафедральний собор (вул. Преображенська, 1);
• Церква Різдва Пресвятої Богородиці в Сулицькому (1827 р.) (вул. Різдвяна, 68) охороняється державою як пам'ятка національного значення;
• Хрестовоздвиженський храм (вул. Героїв Маріуполя, 39);
• Свято-Знаменський храм (вул. Шевченка, 6);
• Свято-Миколаївський храм (вул. Довгалівська, 242);
• Храм ікони Божої Матері "Усіх скорботних Радість" (вул. Електрометалургів, 17-Б);
• Храм Святого Іоанна Хрестителя (вул. Княжа, 100);
• Трьох-Святительський храм (вул. Електрометалургів, 53/1);
• Храм "Лікарка" (просп. Трубників, 50-А);
• Каплиця святого Антонія з Падуї РКЦ (вул. Кобзарів, 6);
• Каплиця Святих Петра та Февронії (просп. Трубників);
• Центральна церква ЄХБ "Дім молитви" (вул. Чумацька, 2);
• Зал Царства Свідків Єгови (вул. Світла, 2/2);
• Зал Царства Свідків Єгови (вул. Микитинська, 15);
• Духовний центр Адвентистів сьомого дня (вул. Отаманська, 6-А).

• 
  Церква Різдва Богородиці в Сулицькому
• 
  Спасо-Преображенська церква

Міста-побратими[ред. | ред. код]

Зімніча, Румунія

Котор, Чорногорія

Ллойдмінстер, Канада

Толідо, США

Чіатура, Грузія

Коллінг, Данія

Перт, Велика Британія

Галерея[ред. | ред. код]

• 
  Погруддя Тарасу Шевченку
• 
  Пам'ятник Богдану Хмельницькому

Панорама Нікопольського заводу феросплавів

Панорама південної частини міста (2008)

Відомі люди[ред. | ред. код]

• Беляєв Андрій Левонтійович (1982—2021) — головний сержант Збройних Сил України, учасник російсько-української війни.
• Бережний Геннадій Анатолійович (1968—2014) — прапорщик Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Берестенко Ігор Петрович (1990—2014) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Біжко Анатолій Вікторович (1995—2017) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Вакуленко Олександр Іванович (1967—2015) — майор Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Гайдук Микола Миколайович (1974—2017) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Герасимов Віктор Володимирович — поет-пісняр, заслужений діяч мистецтв України.
• Ал Гудман (1890—1972) — диригент, автор пісень, композитор, музичний режисер, аранжійник та піаніст.
• Дальський Володимир Михайлович (1912—1998) — український радянський актор театру і кіно.
• Дідик Сергій Іванович — учасник Другої світової війни, громадський діяч, заслужений працівник культури УРСР (1966).
• Жирнов Віктор Анатолійович (1968—2015) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Заєць Авакум Корнійович (1898—1986) — український священик, протоієрей, фундатор УАПЦ на Нікопольщині.
• Кондаурова Поліна Володимирівна (* 1988) — українська гімнастка (художня гімнастика), член національної збірної України в 2004—2008 роках, майстер спорту міжнародного класу, чемпіонка Всесвітньої Універсіади 2007, переможниця й призер міжнародних турнірів.
• Кузнецов Антон Олександрович (1987—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Кулібаба Руслан Миколайович (1982—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Логвиненко Василь Васильович (1978—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Мішалов Володимир Дем'янович (*1959) — український медик, педагог, професор.
• Мульміна Анастасія Костянтинівна — українська гімнастка, чемпіонка Універсіади.
• Нещеретов Самсон Олександрович — підполковник ветеринарної служби Армії УНР^[29].
• Остапенко Владислав Станіславович (1963—2015) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Остроушко Денис Валерійович (1989—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Пузиков Олександр Юрійович (1986—2019) — старшина Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Сова Сергій Олександрович (1986—2022) — український спортсмен, старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, який загинув під час російського вторгнення в Україну. Герой України (2022, посмертно).
• Ткаченко Володимир Васильович — службовець, заслужений машинобудівник України.
• Терно Валентин Семенович — лікар, письменник, києвознавець, педагог.
• Троценко Максим Миколайович (1985—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Тулевітрів-Лисенко Василь (*1886 — точна дата невідома) — український поет, гуморист, драматург, фейлетоніст. Справжнє ім'я та прізвище — Василь Данилович Лисенко.
• Усов Віктор Михайлович (1916—1941) — Герой Радянського Союзу, лейтенант-прикордонник, начальник 3-ї прикордонної застави 86-го Августовського прикордонного загону Білоруського прикордонного округу військ НКВС СРСР.
• Фоменок Станіслав Федорович (*1941) — заслужений художник УРСР.
• Ціватий Вячеслав Григорович — ректор Дипломатичної академії України (2012—2017).
• Піскунов Олександр Володимирович (*1991) — український актор театру та кіно.
• Шалагіна Ольга (* 1983) — чемпіонка та призерка світу зі скелелазіння, переможниця етапів Кубку світу. Заслужений майстер спорту України.

Почесні громадяни міста[ред. | ред. код]

• Ануфрієва Лідія Олексіївна — вчителька, визволитель м. Нікополя;
• Бабкін Владислав Станіславович (1997—2022) — старший солдат Збройних Сил України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.
• Богуш Павло Михайлович — вчитель, історик-краєзнавець;
• Бредихін Володимир Дмитрович — Заслужений тренер з легкої атлетики. Виховав Антоніну Настобурко (срібний призер Кубка світу та Європи, бронзовий призер чемпіонату Європи в спринті), Олега Степаненка (півфіналіст Олімпіади 1968 з бігу на 110 м)^[30], Григорія Тарана (рекордсмен світу з бігу на 3000 м з перешкодами)^[31] та ін.;
• Величко Борис Федорович — Герой Соціалістичної Праці, директор НЗФ (1987—1995);
• Воловик Володимир Іванович — Заслужений тренер України;
• Ганчев Іван Дмитрович — двічі Герой Соціалістичної Праці, бригадир тресту «Нікопольбуд»;
• Гонтаренко Анатолій Федорович — Перший секретар міськкому партії у 1985—1990 рр.;
• Грязев Петро Іванович — Герой Соціалістичної Праці, працівник НПТЗ;
• Єрьомін Борис Миколайович (1913—2005) — Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант авіації, визволитель м. Нікополя;
• Зав'ялов Микола Іванович — Герой Радянського Союзу, генерал-майор, визволитель міста Нікополь;
• Зданович Гаврило Станіславович — Герой Радянського Союзу, генерал-майор, визволитель міста Нікополь;
• Ігнатенко Олексій Миколайович — голова правління ВАТ «Нікопольський завод трубопровідної арматури», Заслужений машинобудівник України;
• Костенко Ілля Іванович — Заслужений вчитель УРСР, визволитель м. Нікополя;
• Куценко Іван Степанович — Герой Соціалістичної Праці, старший майстер цеху № 2 НПТЗ;
• Лелюшенко Дмитро Данилович — Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант авіації, визволитель м. Нікополя^[32];
• Майстренко Федір Михайлович — директор НПТЗ (1944—1947);
• Марущак Анатолій Якович — протоієрей, настоятель Спасо-Преображенського собору, духівник Криворізько-Нікопольської єпархії УПЦ;
• Надьожкін Герасим Мартим'янович — Герой Радянського Союзу, визволитель м. Нікополя;
• Поцелуєв Іван Миколайович — Герой Радянського Союзу, визволитель м. Нікополя;
• Савицьких Євген Якович — двічі Герой Радянського Союзу, Маршал авіації;
• Свечкарьов Олександр Іванович — Герой Радянського Союзу, визволитель м. Нікополя;
• Судець Володимир Олександрович — Герой Радянського Союзу, Маршал авіації, визволитель м. Нікополя;
• Таран Павло Андрійович — двічі Герой Радянського Союзу, генерал-лейтенант авіації;
• Тихонов Микола Олександрович — двічі Герой Соціалістичної Праці, депутат ВР СРСР по Нікопольському округу, голова Ради Міністрів СРСР у 1980—1985 рр.;
• Чуйков Василь Іванович — двічі Герой Радянського Союзу, Маршал Радянського Союзу, визволитель м. Нікополя;
• Шпуняков Сергій Павлович — Герой Радянського Союзу, полковник авіації у відставці, визволитель м. Нікополя.
• Продан Марк Дмитрович^[ru] — художник, іконописець, письменник.

Див. також[ред. | ред. код]

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Дніпропетровська область)

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• О. Г. Бажан. Нікополь [Архівовано 11 жовтня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 402. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Історія міст і сіл Української РСР. Том 4. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1971. С. — 435—455
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Нариси про Нікополь. — Громадсько-політичне видання. Дніпропетровськ. Вид. «Пороги», 2005. — 115 с. Головний редактор — В. П. Глядченко. Тираж 700 прим.

Посилання та література[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Нікополь

• Микитин Ріг // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 974. — 1000 екз.
• Никопіль // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1139. — 1000 екз.
• Меморіальні дошки і пам'ятні знаки, присвячені Шевченку // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 151-161.
• Сайт Дніпропетровської обласної державної адміністрації
• Портал міста Нікополя [Архівовано 17 червня 2008 у Wayback Machine.] (рос.)
• Нікополь — сайт міста [Архівовано 2 травня 2007 у Wayback Machine.]
• Медико-диагностическая лаборатория «DIAVITA» [Архівовано 5 грудня 2013 у Wayback Machine.]
• Нікополь — Інформаційно-пізнавальний портал | Дніпропетровська область у складі УРСР [Архівовано 16 липня 2020 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Дніпропетровська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 959 с.)
• Погода в місті Нікополь [Архівовано 27 січня 2018 у Wayback Machine.]

Статті та теми пов'язані з містом п о р Кодацька паланка Паланкове місто Нові Кодаки Інші поселення Кодак (сучасні Старі Кодаки) • Нова Січ • Біленьке • Бородаївка • Волоські хутори • Городище • Григорівка • Грязного (хутір) • Домоткань • Заборівка • Звонець • Кам'янка • Карнаухівка • Кемликівка • Кічкас • Комісарівка • Лиса Гора • Лихівка • Лосівка • Луговські Хутори • Лукашівка • Медовець • Микитине • Мирове • Михайлівка • Михайлівка • Мишурин Ріг • Набоківка • Письмечівка • Половиця • Романкове • Саксагань • Тарасівка • Таромське • Томаківка • Тритузне • Чумаки п о р Міста та селища Дніпропетровської області Міста Апостолове · Верхівцеве · Верхньодніпровськ · Вільногірськ · Дніпро · Жовті Води · Зеленодольськ · Кам'янське · Кривий Ріг · Марганець · Нікополь · Новомосковськ · Павлоград · Перещепине · Першотравенськ · Підгородне · Покров · П'ятихатки · Синельникове · Тернівка Селища Авіаторське · Аули · Божедарівка · Васильківка · Вишневе · Гвардійське · Гірницьке · Губиниха · Демурине · Дніпровське · Залізничне · Іларіонове · Карнаухівка · Кринички · Курилівка · Лихівка · Магдалинівка · Мар'ївка · Межова · Меліоративне · Миколаївка · Новомиколаївка · Новопокровка · Обухівка · Петриківка · Петропавлівка · Письменне · Покровське · Просяна · Радушне · Роздори · Сад · Славгород · Слобожанське · Солоне · Софіївка · Томаківка · Христофорівка · Царичанка · Чаплине · Червоногригорівка · Черкаське · Чортомлик · Широке · Юр'ївка п о р 50 найбільших міст України за населенням Київ Харків Одеса Дніпро Донецьк¹ Львів Запоріжжя Кривий Ріг Миколаїв Маріуполь¹ Луганськ¹ Вінниця Севастополь¹ Макіївка¹ Сімферополь¹ Чернігів Полтава Херсон Хмельницький Черкаси Чернівці Житомир Суми Рівне Горлівка¹ Івано-Франківськ Кам'янське Тернопіль Кропивницький Луцьк Кременчук Біла Церква Мелітополь¹ Краматорськ Керч¹ Ужгород Бровари Євпаторія¹ Бердянськ¹ Алчевськ¹ Нікополь Слов'янськ Павлоград Сєвєродонецьк¹ Кам'янець-Подільський Лисичанськ¹ Мукачево Конотоп Умань Хрустальний¹ ¹ — міста, розташовані на тимчасово окупованих територіях Примітка: дані наведено за Статистичним збірником «Чисельність наявного населення України на 1 січня 2022 року» п о р Адміністративний устрій Дніпропетровської області Дніпровський район Дніпровська · Китайгородська · Любимівська · Ляшківська · Миколаївська · Могилівська · Новоолександрівська · Новопокровська · Обухівська · Петриківська · Підгородненська · Святовасилівська · Слобожанська · Солонянська · Сурсько-Литовська · Царичанська · Чумаківська Кам'янський район Божедарівська · Верхівцівська · Верхньодніпровська · Вишнівська · Вільногірська · Жовтоводська · Затишнянська · Кам'янська · Криничанська · Лихівська · П'ятихатська · Саксаганська Криворізький район Апостолівська · Вакулівська · Глеюватська · Гречаноподівська · Грушівська · Девладівська · Зеленодольська · Карпівська · Криворізька · Лозуватська · Нивотрудівська · Новолатівська · Новопільська · Софіївська · Широківська Нікопольський район Марганецька · Мирівська · Нікопольська · Першотравневська · Покровська міська · Покровська сільська · Томаківська · Червоногригорівська Новомосковський район Губиниська · Личківська · Магдалинівська · Новомосковська · Перещепинська · Піщанська · Черкаська · Чернеччинська Павлоградський район Богданівська · Вербківська · Межиріцька · Павлоградська · Тернівська · Троїцька · Юр'ївська Синельниківський район Брагинівська · Васильківська · Великомихайлівська · Дубовиківська · Зайцівська · Іларіонівська · Маломихайлівська · Межівська · Миколаївська · Новопавлівська · Першотравенська · Петропавлівська · Покровська · Раївська · Роздорська · Синельниківська · Славгородська · Слов'янська · Українська п о р Міста і селища над Дніпром (від джерела до гирла)  Росія Бочарово¹ • Верхньодніпровський • Дорогобуж • Смоленськ  Білорусь Дубровно • Орша • Копись • Шклов • Могильов • Бихів • Рогачов • Жлобин • Стрешин • Речиця • Лоєв • Комарин²  Україна Радуль • Любеч • Вишгород • Київ • Козин • Українка • Ржищів • Канів • Черкаси • Градизьк • Світловодськ • Кременчук • Горішні Плавні • Верхньодніпровськ • Кам'янське • Дніпро • Запоріжжя • Василівка • Дніпрорудне • Марганець • Енергодар • Нікополь • Кам'янка-Дніпровська • Нововоронцовка • Велика Лепетиха • Горностаївка • Берислав • Каховка • Таврійськ • Нова Каховка • Козацьке • Дніпряни • Олешки • Антонівка • Херсон • Гола Пристань • Очаків³ 1. Бочарово — село біля витоку ріки. 2. Комарин розташований нижче Любеча: від Лоєва до гирла р.Прип'ять Дніпро тече по кордону. 3. Очаків — порт на Дніпровському лимані. п о р Історичні населені місця Дніпропетровської області Дніпро • Кам'янське • Кривий Ріг • Нікополь • Новомосковськ • Павлоград п о р Місцевості Нікополя Довгалівка • Лапинка • Лиса Гора (Новопавлівка) • Сулицьке

Географія та географічні карти archINFORM · GeoNames · INaturalist · OpenStreetMap · UN/LOCODE · Who's on First Словники та енциклопедії Большая российская энциклопедия · Енциклопедія України в Інтернеті · Encyclopædia Britannica · Encyclopædia Britannica · Internetowa encyklopedia PWN Нормативний контроль FAST: 1262574 · Freebase: /m/068ztz · GND: 4706099-2 · J9U: 987007530808305171 · LCCN: n92075223 · NCF: ncf12017887 · SUDOC: 192357557 · VIAF: 144391989