Ногайська орда — Вікіпедія

Ногайська орда
1440 – 1557
Столиця	Сарайчик
Мови	кипчацькі мови
Форма правління	монархія
Історичний період	ренесанс
- Засновано	1440
- Поглинення Московським царством	1557
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ногайська орда

Нога́йська орда́ (Мангитський юрт)  — тюркське державне утворення, що виникло наприкінці XIV — на початку XV століття внаслідок розпаду Золотої Орди. Займала територію від Північного Прикаспію та Приуралля до Ками і від Волги до Іртиша.

Історія[ред. | ред. код]

У 1557 році бей Ногайської Орди визнав себе васалом московського царя Івана Грозного. тому Ногайська Орда розпалась на Велику Ногайську Орду (на схід від Волги) і Казиєву Орду (Малу Ногайську орду; між Кабардою та Азовом; захід Північного Кавказу) та Алтиульську Орду (в басейні річки Емба). У другій половині 16 століття Мала Ногайська орда перекочувала в південно-українські степи, де зустрілась з місцевим жителями, україномовним козацьким населенням степових хуторів і сіл, спробувала їх знищити, але наштовхнулася на відчайдушний опір, що поклало початок кількавіковому конфлікту на цих землях.

У 1620-х роках (кін. XVI — поч. XVII) Мала Ногайська орда розпалась на — Білгородську, Джамбуйлуцьку, Єдичкульську, Кубанську та Єдисанську орди. Ці ногайські орди, бувши васалами Кримського ханства, брали участь у грабіжницьких нападах на українські землі.

Після входження у 1770 році Південної України до складу Російської імперії, ногайців переселили у Приазов'я та в степи між Доном і Кубанню, а згодом — у прикаспійські та бесарабські степи.

У 1782—1783 роках, після російсько-турецької війни, над ногаями було проведено каральну операцію з переселення з Кубані у заволзькі степи під керівництвом Олександра Суворова.

Після Кримської війни 1853—1856 років ногайці з надчорноморських степів переселилися до Османської імперії.

Хронологія[ред. | ред. код]

• 1299 — смерть хана Ногая, ординський правитель за іменем якого ногайці були названі.
• 1406—1419 — Єдигей, засновує ногайську династію
• 1440 — оформлення Ногайської Орди при Нураддіні — сині Єдигея.
• 1496 — сибіро-ногайський похід на Казань.
• 1520 — казахи хана Касима захоплюють Сарайчик — столицю Ногайської Орди.
• 1555 — смута в Орді: на Ембі утворилася окрема Атаульська орда.
• 1556 — голод.
• 1557 — ногайський Ісмаїл-бей визнав себе васалом Івана Грозного. Частина ногаїв мігрують на захід і під керівництвом Казі-мірзи засновують на Кубані Малу Ногайську Орду.

Устрій[ред. | ред. код]

На чолі стояв бій з династії Мангит, що з основною частиною орди кочував переважно на лівобережжі Волги, маючи своєю зимовою ставкою місто Сарайчик. Правим крилом (правобережжя Волги) керував спадкоємць бія — нурадин (назва цього титулу утворився від імені сина Єдигея — Нур-ад Дина). Завдання нурадина полягало в охороні ногайських кочовищ на заході, насамперед від кримських татар. На чолі лівого крила стояв — кейковат (титул утворено від імені сина Єдигея — Кей-Кобада). Він контролював межиріччя Емби та Уралу (Яїку). Чітка градація ногайських рангів — бій, нурадин, кейковат— була запроваджена 1537 року на так званому «з'їзді примирення». Влада бія була обмежена родовою знаттю, яка формувала уяд (кара-дуван).

Взаємодія бійської влади з очільниками родів забезпечувалася з'їздами степової аристократії, на яких вирішувалися зовнішньо- і внутрішньополітичні питання, здійснювався розподіл кочовищ. Родова знать мала титул мурз.

Військо[ред. | ред. код]

Практики утримання постійного війська не існувало. При оголошенні походу, кожен підрозділ ногайців комплектувалися з чоловіків одного племені (елю), мав прапори тощо з зображенням родо-племінних знаків — тамги (загальним було зображення степового вовка, якому ногайці завдячували своїм етнонімом «ногай» — пес), а також осібний бойовий клич. Охорону кордонів у мирний час (передусім стад худоби, що становила головне багатство кочовиків) здійснювали караули. Втім вони діяли не на постійній основі, а створювалися у випадках, коли надходили повідомлення про появу в степу ворогів. Караули споряджалися окремими мурзами з власного улусного населення, згідно з рішеннями з'їздів родової аристократії. В разі виникнення загрози вторгнення ворожої армії, на з'їзді ухвалювалося рішення про спорядження авангардного війська — чардаулу (яртаулу), а згодом здійснювалася загальна або часткова мобілізація. Військо поділялося на сотні, десятки й п'ятірки (табан).

Зброя і обладунки[ред. | ред. код]

Озброєння складав широкий лук (кен ай) та стріли, що мали булатний наконечник (булат ок). Воїн носив стріли у колчані (калшан, калдавир, карамсок), лук — в сагайдаку (садак). Стріли мали кілька різновидів, з різним призначенням, причому для певного виду стріл використовувався певний вид луків. Джерела згадують лук ядринський (складений лук, кибіть якого виготовлялася з рогу буйволу) та лук кримський (цільнодерев'яний); фольклорні дані вказують ще на використання великого кедрового луку. Оперення стріл виготовлялося з пір'я орла. Зброя ближнього бою представлена списами із залізними наконечниками, гаки для скидання з коня ворожого вершника, місяцеподібні топірці, чекани, також різного виду шаблі й криві мечі.

Захисний обладунок складався з шолому (тувилга), різноманітних кольчуг з металевим руків'ям (темір кон, кюбе), наплічників (куявке), щитів, повстяних сорочок, що вдягалися під кольчуги (тегелі, тегелі кобенек), були також панцирі.

Незаможні ногайці користувалися звичайними луками зі стрілами та списами; волосяним арканом, шкіряним поясом для в'язання ясирів і нагайкою (камши).

Відомо, що бій Ісмаїл мав невеликий загін «пищальників», тобто озброєних вогнепальною зброєю.

Див. також[ред. | ред. код]

• Ногаї

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела та література[ред. | ред. код]

• О. А. Бачинська, В. В. Грибовський. Ногайська орда // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 483. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк: Вежа, 2000.
• Рад. енциклопедія історії України. — К., 1971. — т.3.

Посилання[ред. | ред. код]

• Ногайская Орда(рос.)
• Эпиграфика Ногайской степи. Рамазан Керейтов, Светлана Червонная(рос.)
• Заговорили камни времен Ногайской Орды. Г. Хисамиева(рос.)
• Ногайский информационный сервер(рос.)

Словники та енциклопедії Башкирська енциклопедія · Большая российская энциклопедия · Энциклопедия Кругосвет · Encyclopædia Britannica · Internetowa encyklopedia PWN Нормативний контроль Freebase: /m/05_17_ · J9U: 987007557882705171 · LCCN: n86038096 · NKC: ge905548 · VIAF: 146662380

п о р Державні утворення тюркських народів Держави  Азербайджан (Нахічевань) •  Казахстан •  Киргизстан •  Туреччина • Північний Кіпр1 •  Туркменістан •  Узбекистан (Каракалпакстан) Територіальні утворення у складі інших держав  Іран (Зенджан • Південний Азербайджан) •  Монголія (Баян-Улегейський аймак) •  КНР (Сіньцзян-Уйгурський автономний район) •  Молдова (Гагаузія) •  Росія (Алтай • Башкортостан • Дагестан • Кабардино-Балкарія • Карачаєво-Черкесія • Саха • Татарстан • Тива • Хакасія • Чувашія) •  Україна (АР Крим) Історичні держави Аварський каганат •  Ак-Коюнлу • Астраханське ханство •  Алаш-Орда • Біла Орда • Білгородська орда •  Бухарське ханство • Велика Орда • Волзька Булгарія • Джамбуйлуцька орда • Єдисанська орда • Єдичкульська орда •  Золота Орда •  Казанське ханство •  Казахське ханство •  Кара-Коюнлу • Караханідська держава • Карлуцький каганат • Касимовське ханство • Кимацький каганат • Кипчацький каганат • Киргизький каганат •  Кокандське ханство • Кок-Орда • Конійський султанат •  Кримське ханство • Монгольська імперія •  Ногайська орда •  Османська імперія • Огузька держава • Сибірське ханство • Стара Велика Болгарія •  Східний Туркестан •  Тимуридська Імперія • Туркестанська автономія • Тюменське ханство • Тюргеський каганат • Тюркський каганат (Західний • Перший східний • Другий східний) • Узбецьке ханство • Уйгурський каганат •  Хівинське ханство • Хозарський каганат • Чагатайський улус 1 Турецька Республіка Північного Кіпру визнана лише Туреччиною | 2 Неповний суб'єктивний список

п о р Історичні державни, що існували на території сучасного Казахстану Стародавній світ Андроновська культура, Саки VIII — III до н.е. Масагети VIII — III до н.е. Усунь III до н.е. — III Кангюй III до н.е. — IV Сармати VII до н.е. — IV Гуни 370—469 Жужанський каганат 402—552 Ефталіти до 565 Юебань 160—490 Гаоцзюй 480—540 Раннє середньовіччя Тюркський каганат 552—603 Західний тюркський каганат 603—704 Тюргеський каганат 704—756 Карлуцький каганат 756—940 Кангарський союз 659—750 Хозарський каганат 650—969 Кимацький каганат 750—1035 Огузька держава 756—1055 Карлуцьке ханство 960—1224 Караханідська держава 942—1212 Західнокараханідське ханство 1042—1212 Східнокараханідське ханство 1042—1212 Каракитайське ханство 1128—1213 Кипчацький каганат 1030—1219 Хорезмська імперія 1097—1231 Найманське ханство 1210—1218 Пізнє середньовіччя Монгольська імперія 1205—1291 Золота Орда 1224—1242 Чагатайський улус 1224—1346 Уґедейський улус 1224—1242 Золота Орда 1242—1481 Улус Орда-Іхена 1227—1309 Улус Шибана 1227—1280 Біла Орда 1309—1446 Синя Орда 1227—1280 Ханство Абулхаїра 1428—1598 Ногайська орда 1440—1634 Мангістауське ханство 1362—1375 Сигнакський улус 1340—1446 Могулістан 1346—1706 Ташкентська держава 1501—1627 Від ханства до жузів і Букеєвської Орди Казахське ханство 1465—1847 Старший жуз 1715—1822 Середній жуз 1715—1822 Молодший жуз 1715—1731 Букеєвська орда 1801—1872 У складі Російської імперії Алашська автономія 1917—1920 Радянська Росія 1920—1922 Новітня історія Киргизька АРСР 1920—1925 Казахська АРСР 1925—1936 Казахська РСР 1936—1991 Республіка Казахстан з 1991