Низькорамний трал — Вікіпедія

Низькорамний трал, або трайлер — багатовісний колісний причіп або напівпричіп особливої конструкції, призначений для перевезення автомобільними шляхами (як правило, магістралями) важких і великогабаритних неподільних вантажів^[1][2][3]. Використовується для транспортування спеціальної та військової техніки, зберігаючи її моторесурс і ходову частину, істотно скорочуючи терміни її переміщення на значні відстані і оберігаючи від ушкоджень дорожнє покриття^[2].

Залізничним аналогом трейлера є вагон-транспортер.

Конструкція[ред. | ред. код]

Конструкція тралів, обумовлена ​​специфікою їх застосування, істотно відрізняється від конструкцій причепів більшості інших типів.

Для забезпечення мінімального питомого тиску на дорожнє покриття трали мають велику кількість осей (зазвичай 3-6) і велику кількість коліс на кожній з них (6-8). Рама (шасі) трала розташована низько над поверхнею землі і має ступінчасту форму, на ній розміщується безбортова вантажна платформа з металевим настилом. Для закріплення вантажу на платформі використовуються спеціальні пристосування — бічні регульовані упори, гаки, розтяжки і ланцюги. З метою полегшення вантажно-розвантажувальних робіт деякі трали оснащуються додатковим обладнанням — відкидними містками-трапами, тяговими лебідками тощо, а конструкція окремих з них дозволяє за допомогою гідравлічних приводів опускати на землю всю платформу або один з її кінців^[1][2][3].

Довжина тралів зазвичай досягає 10-12 метрів. Найпоширеніші трали вантажопідйомністю 20-60 т при власній масі 8-14 т і кількості осей, що дорівнює 2-3. Рідше застосовуються великовантажні трали масою до 30 т і вантажопідйомністю 80-90 т. В окремих випадках для перевезення особливо великовагових і великих вантажів (трансформаторів великої потужності, деталей генераторів, турбін гідроелектростанцій тощо) використовуються трали вантажопідйомністю 100 т і більше. Максимальна швидкість пересування, на яку розраховані сучасні трали, становить 45-50 км/год^[1][2][3].

Трали тягнуть потужні тягачі (або, в разі особливо важких вантажів, кілька тягачів, об'єднаних в автопоїзд)^[2].

Класифікція[ред. | ред. код]

Найпоширеніші класифікації низькорамних тралів:

• за вантажопідйомністю:
  • легкі (вантажопідйомність до 20-25 тонн);
  • середні (вантажопідйомність від 20-25 до 40-45 тонн);
  • важкі (вантажопідйомність від 45 до 100-110 тонн).
  • надважкі модулі, платформами (вантажопідйомність понад 100-110 тонн). Використовуються для транспортування неподільних спецвантажів (кораблі, космічні ракети, будівлі тощо).
• за висотою вантажного майданчика (висота завантаження):
  • високорамні (вантажна висота понад 1000 мм);
  • низькорамні (вантажна висота близько 850-950 мм);
  • зі зниженою вантажною платформою (вантажна висота близько 400-700 мм).
• за типом підвіски:
  • пневмо, ресорно-балансувальна (застосовується і на низькорамних, і на високорамних ваговозах);
  • пневматична (в основному застосовується на низькорамних ваговозах і ваговозах зі зниженою вантажною платформою);
  • гідравлічна (застосовується рідко, в основному на надважких причепах-ваговоза-модулях);
  • балансувальна (жорстка безресорна, застосовується рідко, на високорамних ваговозах).
• за кількістю осей: (1-, 2-, 3-, 4-, 5-вісні і т. д.). На високорамних напівпричепах-ваговозах застосовують, як правило, 2 або 3, рідше 4 осі. На низькорамних — від 2 до 7, іноді до 8.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Москва : Советская энциклопедия, 1969—1978.
• «Ташкент» — Ячейка стрелковая / [под общ. ред. А. А. Гречко]. — М. : Военное изд-во М-ва обороны СССР, 1976. — 690 с. — (Советская военная энциклопедия : [в 8 т.] ; 1976—1980, т. 8).
• Политехнический словарь / А. Ю. Ишлинский (гл. ред.) и др. — 3-е изд., перераб. и доп. — Москва : Советская энциклопедия, 1989. — 656 с. — 150000 прим. — ISBN 5-85270-003-7.

Нормативний контроль Freebase: /m/056725n · GND: 1118879570 · GKG: /g/120xzt6z