Неоренесанс — Вікіпедія

	Неоренесанс
Ґрунтується на	Архітектура Відродження
	Неоренесанс у Вікісховищі

Неоренеса́нс — один з історичних стилів середини XIX ст. Розвивався паралельно з неокласицизмом і неоготикою. Він був сумішшю з необароко та тривав недовго.

Широке поле діяльності знайшлося для представників нового стилю в архітектурі залізничних вокзалів.

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Неоренесанс — одна з поширених форм архітектурної еклектики XIX століття, що відтворювала зовнішні архітектурні рішення часів Відродження, особливо італійського чінквеченто. Відмінні риси — тяжіння до симетрії, раціональне членування фасадів. Надавалась перевага прямокутним планам з внутрішніми двориками, широкому використанню таких архітектурних елементів, як-от рустика і пілястри.

Джерела[ред. | ред. код]

Неоренесанс склався до моменту спорудження за проєктом Лео фон Кленце Лейхтенберзького палацу в Мюнхені^[de] (нім. Palais Leuchtenberg, 1816). Англієць Чарльз Баррі, відомий популяризатор неоготики, з 1820-х років також звертався до стилістики італійського Ренесансу (один з найкращих зразків — заміський палац в Клайвдені). Проте у 1830-ті роки споруди в неоренесансній стилістиці мали епізодичний характер.

Переосмислення архітектурної мови італійського Ренесансу як універсальної стильової системи пов'язане з діяльністю німецького архітектора Готфріда Земпера. Його головний твір — Дрезденська опера (1834-1841 рр.), пройнятий впливом бароко набагато менше, ніж опера Гарньє в Парижі. Земперовський стиль набув широкого поширення в Австро-Угорщині. Таким чином у Відні та Будапешті в стилістиці неоренесансу забудовані цілі квартали. Найчастіше йому віддавали перевагу під час зведення музеїв і бібліотек.

В Україні[ред. | ред. код]

Будинок Клуга у Києві на вулиці Саксаганського, 96, відносять до французького неоренесансу.

Зразки неоренесансних споруд[ред. | ред. код]

Будинок Галицького намісництва, Львів
Палац Євгенія Богарне в Мюнхені (Лео фон Кленце, 1816)
Дрезденська картинна галерея (Готфрід Земпер)
Володимирський палац в Санкт-Петербурзі, фасад

Галерея[ред. | ред. код]

Національний театр, Прага (Чехія в складі Австро-Угорщини), 1862 р.
Ведстон Манор, резиденція банкірів Ротшильд в стилістиці французького ренесансу, 1874 р.
Володимирський палац (Санкт-Петербург), фасад в стилістиці флорентійського раннього відродження
Мерія Парижа (Отель де Вілле), західний фасад в стилістиці французького ренесансу, 1880 р.
Вонхаус на Міхаельштрассе, 20, Відень, Австрія.
Галерея Віктора-Еммануїла, Мілан, Італія.
Регіональне бюро в Щецині, Польща

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Kurt Milde: Neorenaissance in der deutschen Architektur des 19. Jahrhunderts. Grundlagen, Wesen und Gültigkeit. Verlag der Kunst, Dresden 1981.
Daniela Biffar: Schmuckstücke der Neorenaissance. Der Bijouterie-Fabrikant Hermann Bauer (1833—1919). Edition Hatje, Ostfildern-Ruit 1996, ISBN 3-7757-0638-0.
Walter Krause (Hrsg.): Neorenaissance. Ansprüche an einen Stil. Verlag der Kunst, Dresden 2001, ISBN 3-929744-03-1.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Неоренесанс