Неоп'ятидесятництво — Вікіпедія

Неохаризматичний рух або неоп'ятидесятництво[1][2] — частково християнська фундаменталістська[3][4] течія в християнстві, пов'язана з євангельськими, п'ятидесятницькими та харизматичними течіями, яка наголошує на дарах Святого Духа. «Третя хвиля» (прізвисько руху) почалася в США на початку 1980-х років. Численні церкви були створені по всьому світу. Хрещення Святим Духом і дев'ять дарів Святого Духа займають центральне місце в русі. Принципи євангельського харизматичного руху були сприйняті неохаризматичним рухом з більшою широтою і з деякими додатковими богословськими аспектами, такими як духовна війна, слово віри й структурне оновлення.

Історія[ред. | ред. код]

Неохаризматичний рух, який отримав назву «третя хвиля», бере свій початок на початку 1980-х років[5]. Більшість учасників руху були американцями. Пітер Вагнер, теоретик Руху церковного зростання і місіонер в Болівії, представив принцип духовної війни проти демонів[6], зокрема у своїй книзі «Духовна сила і зростання церкви»[7]. Джон Вімбер, засновник Асоціації виноградних церков у 1982 році, висунув принцип чудесного зцілення як елемент християнського життя. Джордж Отіс-молодший зробив внесок у «духовне картографування» — підхід, який передбачає позначення на карті місць, з яких потрібно вигнати демонів[8]. Рух «силового євангелізму» розвинули Кеннет Е. Хейгін та Юел Кеньон. Згідно з опублікованим у 2011 році дослідженням Pew Research Center, присвяченим харизматиці, яке об'єднує всі течії харизматичного християнства, тобто незалежних євангелістів, католиків, православних і протестантів, у світі налічується 304 мільйони харизматиків.

Відмінні ознаки[ред. | ред. код]

Течія переймає принципи євангельського харизматичного руху, а саме важливість хрещення Святим Духом і місце дарів Святого Духа[9][10]. Термін «позаконфесійний» частіше використовується церквами цієї течії, ніж термін «неохаризматичний»[11]. Ще однією характеристикою є широке використання електронних засобів комунікації, таких як Інтернет, для трансляції повідомлень і богослужінь в потоковому режимі або на загальнодоступних телевізійних каналах[12]. Деякі з них мають власні радіо- чи телевізійні канали[13]. У деяких церквах особлива увага приділяється фізичним проявам, таким як падіння на землю, стогін і крики під час богослужінь[14].

На думку Себастьєна Фата[en], є три основні відмінні риси, які можуть бути взаємозаперечними або поєднуватися, через радикальні або помірковані позиції[15]:

  • Духовна війна. Боротьба з демонами відіграє важливу роль у вченні та молитві. Іноді організовуються масові екзорцизми, щоб вигнати територіальних або історичних демонів (у родоводі).
  • Слово віри («силовий євангелізм»). Елементи помазання і позитивної сповіді повинні принести «знаки й чудеса». Божественне зцілення і процвітання є прикладами цього.
  • Структурне оновлення. Сюди відносяться різні богослов'я, які є досить неоднорідними, але всі вони мають на меті оновлення структур церкви, включаючи перерозподіл і переосмислення служінь («новоапостольська реформа»). Інші наполягають на принципі духовних покриттів («Дисципліна»).

Цей рух також називають неоп'ятидесятництвом[16].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Eggenberger, Oswald (1 січня 2003). Kirchen, Sekten, Religionen: religiöse Gemeinschaften, weltanschauliche Gruppierungen und Psycho-Organisationen im deutschen Sprachraum : ein Handbuch (нім.). Theologischer Verlag Zürich. ISBN 978-3-290-17215-2.
  2. ↑ Haustein, Jörg; Maltese, Giovanni (16 липня 2014). Handbuch pfingstliche und charismatische Theologie (нім.). Vandenhoeck & Ruprecht. ISBN 978-3-525-52201-1.
  3. ↑ Sherman, Dean (1991). Geistliche Kampfführung – Wie Christen siegreich leben. Wuppertal.
  4. ↑ MacDonald, William (1975). Achte auf den Unterschied. Dillenburg. с. 54.
  5. ↑ Erwin Fahlbusch,, Geoffrey William Bromiley,. The Encyclopedia of Christianity. USA: Eerdmans Publishing. с. 142.
  6. ↑ Fer, Yannick. La théologie du "combat spirituel": Globalisation, autochtonie et politique en milieu pentecôtiste/charismatique.
  7. ↑ Spiritual Power and Church Growth, Altamonte Springs, Fl. Strang Communications. USA. 1986.
  8. ↑ John Weaver, The New Apostolic Reformation: History of a Modern Charismatic Movement. USA: McFarland & Company. 2016. с. 87.
  9. ↑ Jan Milic Lochman, John Mbiti, Jaroslav Pelikan, Erwin Fahlbusch, Geoffrey William Bromiley, (2008). The Encyclodedia of Christianity. USA: Eerdmans Publishing. с. 445—446.
  10. ↑ Jan Milic Lochman, John Mbiti, Jaroslav Pelikan,, Erwin Fahlbusch, Geoffrey William Bromiley, (2008). The Encyclodedia of Christianity. USA: Eerdmans Publishing. с. 445—446.
  11. ↑ Anderson, Allan (2013). An Introduction to Pentecostalism: Global Charismatic Christianity. Cambridge University Press: UK. с. 66.
  12. ↑ Gertrud Hüwelmeier, Kristine Krause,, Traveling Spirits (2009). Migrants, Markets and Mobilities, Routledge, Abingdon-on-Thames. с. 85.
  13. ↑ Dejean, Frédéric (10 грудня 2008). L’évangélisme et le Pentecôtisme :. Géographie et cultures (фр.). № 68. с. 43—61. doi:10.4000/gc.832. ISSN 1165-0354. Процитовано 27 травня 2023.
  14. ↑ Aubourg, Valérie (1 травня 2012). Néo-pentecôtisme à l’île de La Réunion : la revanche du Sud. Territoire en mouvement Revue de géographie et aménagement. Territory in movement Journal of geography and planning (фр.). № 13. с. 70—83. doi:10.4000/tem.1593. ISSN 1954-4863. Процитовано 27 травня 2023.
  15. ↑ Jean-Paul Willaime, Sébastien Fath (2011). Labor et Fides, Genève (ред.). La nouvelle France protestante: essor et recomposition au XXIe siècle. с. 142—143.
  16. ↑ Les pentecôtistes. La Croix (fr-FR) . 24 червня 2017. ISSN 0242-6056. Процитовано 27 травня 2023.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Неоп%27ятидесятництво&oldid=40354947