Неоліт на території України — Вікіпедія

Неоліт (новокам'яна доба; «неос» — новий, «літос» — камінь) — епоха зародження і поширення відтворювального господарства (землеробство, скотарство), археологічним критерієм якої є найдавніший глиняний посуд[1]. Знаряддя праці епохи неоліту являють собою завершальну стадію розвитку кам'яних знарядь, зокрема виготовлених за допомогою техніки пиляння, свердління й шліфування. Відтворювальне господарство зародилося близько 10 000 років тому на Близькому Сході.

Неолітизація України відбулася із Балкан через Подунав'я. Сталося це у VII–V тис. до н. е. внаслідок чотирьох потужних хвиль мігрантів — протонеолітичної гребениківської, людності неолітичних культур Кереш (Буго-дністровська культура з кінця VII тис. до н. е.), лінійно-стрічкової кераміки, що прийшла в обхід Карпат, та Трипілля[1].

На півдні України неолітична доба закінчилася в V тис. до н. е. з поширенням виробів із міді в трипільській та маріупольській спільнотах, на півночі неолітичні племена (культура ямково-гребінцевої кераміки) мешкали ще в ІІІ тис. до н. е.[1]

Духовна сфера[ред. | ред. код]

У мистецтві зникають притаманні палеоліту реалістичні зображення, воно набуває рис схематизму та геометризму.

Неолітичні археологічні культури на території України[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Залізняк Л. Л. Археологія України. Навч. посібник. — К.: Либідь, 2005. — с. 90-101.

Джерела[ред. | ред. код]

Залізняк Л. Л. Первісна історія України. — К.: Вища школа, 1999. — с. 88-94

Посилання[ред. | ред. код]