French
DeutschНельговський Василь Олексійович — Вікіпедія
| Василь Олексійович Нельговський | |
|---|---|
 Підполковник Генерал-хорунжий (5.10.1920) | |
| Загальна інформація | |
| Народження | 1873 |
| Смерть | 1924 імовірно — Каліш[1] |
| Громадянство | .svg){kind=small} УНР |
| Військова служба | |
| Приналежність | УНР |
| Війни / битви | |
| Командування | |
| помічник начальника 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР. | |
| Нагороди та відзнаки | |
 | |
Василь Олексійович Нельговський (1873[1] — 1924?[1]) — генерал-хорунжий Армії УНР.
Життєпис[ред. | ред. код]
Станом на 1 січня 1910 року — підпоручик, молодший офіцер 9-ї роти 47-го піхотного Українського полку (Вінниця), у складі якого брав участь у Першій світовій війні, нагороджений Георгіївською зброєю (10 листопада 1915, за бій 14 січня 1915) та орденом Святого Георгія IV ступеня (20 листопада 1915, за бій 9 березня 1915).[2] Останнє звання в російській армії — підполковник.
З 1918 року — на українській військовій службі. Був Харківським губернським комендантом.[3]
1919 року — начальник штабу 12-ї Київської дивізії Армії УНР у званні полковника.[4]
Учасник Першого Зимового походу — командир Збірної бригади Київської дивізії. У 1920 році — помічник начальника 4-ї Київської стрілецької дивізії Армії УНР.
У 1921 році — командир окремої партизанської групи (60 бійців), яка у ніч проти 20 вересня 1921 року під час Другого зимового походу перетнула радянський кордон та успішно партизанила на Поліссі до кінця листопада 1921 року. Після отримання відомостей про розгром повстанської армії Юрія Тютюнника група повернулася до Польщі.
У 1923 році відмовився від пропозиції Ю. Тютюнника долучитися до компрометації Головного Отамана.[1]
Подальша доля невідома. Імовірно, помер у Каліші (1924 року).[1]
Цікаві факти[ред. | ред. код]
«Середнього зросту, ставний, у чорному костюмі, френч відкритий, біла сорочка з краваткою, шатен, голений, вуса англійські, очі темно-сірі, ніс прямий, вираз обличчя симпатичний», — таким у 1921 році описував Василя Нельговського у своєму звіті агент ЧК Сергій Даниленко.[5]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д Юрій Тютюнник: від «Двійки» до ҐПУ. Документи і матеріали / Упоряд.: В. Ф. Верстюк, В. В. Скальський, Я. М. Файзулін. НАН України. Інститут історії України. — Київ: Дух і літера, 2011. — С. 295—296. — ISBN 978-966-378-207-2.
- ↑ Нельговский Василий Алексеевич / Георгиевские кавалеры (рос.)
- ↑ Листи Костя Мацієвича до Симона Петлюри (1920—1923). — Суми, 2009. — С. 110.
- ↑ Михайло Ковальчук, Олександр Вовк Підполковник армії УНР, генерал-хорунжий УПА Леонід Ступницький: сторінки біографії // Військово-історичний альманах. Центральний музей Збройних Сил України. — число 1 (18). — 2009. — С. 1—38.
- ↑ Коваль Р. За волю і честь: невигадані історії і вояцькі біографії / Роман Коваль. — Київ: Діокор, 2005. — 91 c.
Посилання[ред. | ред. код]
- Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
- Отмарштейн Ю. До історії повстанчого рейду ген. хор. Ю. Тютюнника в листопаді 1921 р. // Літопис Червоної Калини. — Львів, 1930. — Ч. 6. — С. 12—20.
- Ващенко П. До рейду 1921 року // За Державність. — Каліш, 1932. — Ч. 3. — С. 135—139.
- Філоненко Є. Волинські повстанці в крівавих днях 1920—1924 років // За Державність. — Варшава, 1938. — Ч. 8. — С. 215—235.
- Тютюнник Ю. З поляками проти Вкраїни. — Харків: Державне видавництво України імені Г. І. Петровського, 1924. — С. 76.
- Омелянович-Павленко М. Спогади командарма (1917—1920): Документально-художнє видання / Упоряд.: М. Ковальчук. — Київ: Темпора, 2007. — С. 586.
- Верига Василь Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Стікс, 2011. — 192 с. — ISBN 5-7707-7031-7.