Наяда (супутник) — Вікіпедія

**Наяда**
Наяда або Таласа (роздільна здатність знімку не дозволяє встановити), знімок Вояджер-2. Фотографія розмита через велику відстань і високу швидкість апарату, тому супутник виглядає «видовженим».
Дані про відкриття
Дата відкриття	вересень 1989
Першовідкривачі	Р. Терріл / «Вояджер-2»
Орбітальні характеристики
	Епоха: 1989-08-18
Велика піввісь	48 227 ± 1 км
Ексцентриситет	0,000362 ± 0,000301
Період обертання	0,294396 доби
Нахил орбіти	4,7455 ± 0,0317° (до площини Лапласа)
Супутник	Нептуна
Фізичні характеристики
Розміри	96×60×52 км
Середній радіус	33 ± 3 км
Маса	~2,0× 1017 кг (оцінка)
Середня густина	~1,3 г/см3 (предбачається)
Альбедо	0,072

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Наяда (значення).

Наяда (англ. Naiad, дав.-гр. Ναϊάς) — внутрішній супутник планети Нептун. Назва утворена від наяд — німф джерел та струмків із грецької міфології. Також позначається як Нептун III^[4].

Історія відкриття[ред. | ред. код]

Наяда була відкрита у вересні 1989 року за знімками, зробленими апаратом «Вояджер-2»^[5]. Про відкриття було оголошено 29 вересня 1989 року, а текст повідомляє про 25 зображення, отримані протягом 11 днів, таким чином, відкриття відбулося незадовго до 18 вересня. Супутник отримав тимчасове позначення S/1989 N 6^[6]. Власна назва була надана 16 вересня 1991 року^[7].

Характеристики[ред. | ред. код]

Наяда має неправильну (несферичну) форму. Жодних слідів геологічної активності не виявлено. Імовірно, Наяда, як й інші супутники на орбітах нижче Тритона, сформувалася з уламків деяких супутників Нептуна, що зруйнувалися у результаті зіткнень, викликаних збуреннями від Тритона після його захоплення Нептуном на початкову орбіту з високим ексцентриситетом^[8].

Наяда обертається нижче синхронної навколонептунової орбіти, внаслідок чого орбіта цього супутника поступово знижується через впливи припливних сил. Відстань орбіти від верхньої межі хмарного шару приблизно 23 500 км. З часом вона може бути поглинена Нептуном або зруйнується через припливне розтягування та утворити кільце при досягненні межі Роша.

Після «Вояджера-2» система Нептуна довгий час досліджувалася наземними обсерваторіями та космічним телескопом «Габбл». У липні 2002 — жовтні 2003 року проводилися спостереження з Обсерваторії ім. В. М. Кека із застосуванням адаптивної оптики, і легко були виявлені чотири великі внутрішні супутники Нептуна. Таласа була виявлена після обробки зображень, а Наяду виявити не вдалося^[9]. Телескоп «Габбл» здатен виявляти всі відомі супутники. Незважаючи на це, з його допомогою також вдалося отримати знімки п'яти внутрішніх супутників, окрім Наяди. Вважають, що в ефемеридах Наяди містяться суттєві похибки^[10].

У 2013 році супутник був знайдений на знімках телескопа Габбл та спочатку вважався новою планетою^[5]. Орбіта місяця не зрозумілим чином змінилася, що створило труднощі для її виявлення^[5].

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Satellites of the Giant Planets. Архів оригіналу за 16 березня 2012. Процитовано 7 серпня 2008.
↑ ^а ^б ^в ^г R. A. Jacobson and W. M. Owen Jr. (2004). The orbits of the inner Neptunian satellites from Voyager, Earthbased, and Hubble Space Telescope observations. Astronomical Journal. 128: 1412. doi:10.1086/423037.
↑ ^а ^б ^в E. Karkoschka (2003). Sizes, shapes, and albedos of the inner satellites of Neptune. Icarus. 162: 400. doi:10.1016/S0019-1035(03)00002-2.
↑ Planet and Satellite Names and Discoverers. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology. 21 липня 2006. Архів оригіналу за 14 липня 2007. Процитовано 7 серпня 2006.
↑ ^а ^б ^в Астрономи випадково побачили прихований "місяць" Нептуна на знімках «Габбла» (рос.).
↑ IAU Circular No. 4867. 29 вересня 1989. Процитовано 7 серпня 2008. {{cite web}}: Вказано більш, ніж один |deadlink= та |deadurl= (довідка); Недійсний |deadurl=404 (довідка)^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
↑ IAU Circular No. 5347. 16 вересня 1991. Процитовано 10 квітня 2007. {{cite web}}: Вказано більш, ніж один |deadlink= та |deadurl= (довідка); Недійсний |deadurl=404 (довідка)
↑ D. Banfield and N. Murray (1992). A dynamical history of the inner neptunian satellites. Icarus. 99: 390. doi:10.1016/0019-1035(92)90155-Z.
↑ Marchis, F.; Urata, R.; de Pater, I.; Gibbard, S.; Hammel, H. B.; Berthier, J. (May, 2004). Neptunian Satellites observed with Keck AO system. American Astronomical Society, DDA meeting #35, #07.08; Bulletin of the American Astronomical Society, Vol. 36. с. 860. Процитовано 5 серпня 2006.
↑ Showalter, M. R.; Lissauer, J. J.; de Pater, I. (August, 2005). The Rings of Neptune and Uranus in the Hubble Space Telescope. American Astronomical Society, DPS meeting #37, #66.09; Bulletin of the American Astronomical Society, Vol. 37. с. 772. Процитовано 5 серпня 2006.

Посилання[ред. | ред. код]

Naiad Profile by NASA's Solar System Exploration

[Freire-1] Satellites of the Giant Planets. Архів оригіналу за 16 березня 2012. Процитовано 7 серпня 2008.

[Jacobson04-2] а ^б ^в ^г R. A. Jacobson and W. M. Owen Jr. (2004). The orbits of the inner Neptunian satellites from Voyager, Earthbased, and Hubble Space Telescope observations. Astronomical Journal. 128: 1412. doi:10.1086/423037.

[Karkoschka-3] а ^б ^в E. Karkoschka (2003). Sizes, shapes, and albedos of the inner satellites of Neptune. Icarus. 162: 400. doi:10.1016/S0019-1035(03)00002-2.

[Gazetteer-4] Planet and Satellite Names and Discoverers. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology. 21 липня 2006. Архів оригіналу за 14 липня 2007. Процитовано 7 серпня 2006.

[ria.ru-5] а ^б ^в Астрономи випадково побачили прихований "місяць" Нептуна на знімках «Габбла» (рос.).

[iauc4867-6] IAU Circular No. 4867. 29 вересня 1989. Процитовано 7 серпня 2008. {{cite web}}: Вказано більш, ніж один |deadlink= та |deadurl= (довідка); Недійсний |deadurl=404 (довідка)^{[недоступне посилання з квітня 2019]}

[iauc5347-7] IAU Circular No. 5347. 16 вересня 1991. Процитовано 10 квітня 2007. {{cite web}}: Вказано більш, ніж один |deadlink= та |deadurl= (довідка); Недійсний |deadurl=404 (довідка)

[BanfieldMurray-8] D. Banfield and N. Murray (1992). A dynamical history of the inner neptunian satellites. Icarus. 99: 390. doi:10.1016/0019-1035(92)90155-Z.

[9] Marchis, F.; Urata, R.; de Pater, I.; Gibbard, S.; Hammel, H. B.; Berthier, J. (May, 2004). Neptunian Satellites observed with Keck AO system. American Astronomical Society, DDA meeting #35, #07.08; Bulletin of the American Astronomical Society, Vol. 36. с. 860. Процитовано 5 серпня 2006.

[10] Showalter, M. R.; Lissauer, J. J.; de Pater, I. (August, 2005). The Rings of Neptune and Uranus in the Hubble Space Telescope. American Astronomical Society, DPS meeting #37, #66.09; Bulletin of the American Astronomical Society, Vol. 37. с. 772. Процитовано 5 серпня 2006.

[1]

[2]

[3]

[4]

[5]

[6]

[7]

[8]

[9]

[10]

Наяда або Таласа (роздільна здатність знімку не дозволяє встановити), знімок Вояджер-2. Фотографія розмита через велику відстань і високу швидкість апарату, тому супутник виглядає «видовженим».
Дані про відкриття
Дата відкриття	вересень 1989
Першовідкривачі	Р. Терріл / «Вояджер-2»^[1]
Орбітальні характеристики
Епоха: 1989-08-18
Велика піввісь	48 227 ± 1 км^[2]
Ексцентриситет	0,000362 ± 0,000301^[2]
Період обертання	0,294396 доби^[2]
Нахил орбіти	4,7455 ± 0,0317° (до площини Лапласа)^[2]
Супутник	Нептуна
Фізичні характеристики
Розміри	96×60×52 км^[3]
Середній радіус	33 ± 3 км^[3]
Маса	~2,0× 10¹⁷ кг (оцінка)
Середня густина	~1,3 г/см³ (предбачається)
Альбедо	0,072^[3]