Міхрі-хатун — Вікіпедія

Міхрі-хатун (тур. Mihrî Hatun; бл. 1456, Амасья — бл. 1514, Амасья) — турецька поетеса, «османська Сапфо» (як висловився сходознавець Гаммер-Пургшталь).

Життєпис[ред. | ред. код]

Міхрі-хатун була дочкою кадія Амасьї, що захоплювався складанням віршів. Більшу частину життя Міхрі провела в рідному місті. Входила до літературного гуртка при дворі Ахмета, сина султана Баязида ІІ. Була молодшою сучасницею іншої турецької поетеси, Зейнеб-хатун. На поезію Міхрі вплинула творчість Іси Неджаті. Міхрі-хатун писала «назіра» (поетичні відповіді) на його вірші, чим викликала невдоволення Неджаті. Той вважав, що жінка не може рівнятися з чоловіком у поезії. Можливо, невдоволення Неджаті пояснювалося й тим, що він отримував від султана менше подарунків, ніж Міхрі.

Окрім турецької мови, Міхрі-хатун володіла арабською та перською. Її вірші показують гарну літературну освіту, в той же час вирізняються свіжістю і простотою. У її дивані особливе місце займають газелі, їх понад двісті. Основні теми лірики — любов, свобода почуття. В своїй «Поемі покаяння» Міхрі нібито ставить під сумнів божественну справедливість і мудрість та виступає проти поширеного на той час уявлення про неповноцінність жінки.

Багато її віршів є автобіографічними. Поетеса присвячувала їх об'єктам своєї прихильності, наприклад, судді Абдуррахману Муйїдзаде та Іскандеру Челебі, сину Сінан-паші, але усі відносини були платонічними. Як засвідчують її сучасники, Міхрі була прекрасною жінкою, мала палку натуру, але залишилась незаміжньою, очевидно, з власної волі.

Похована в Амасьї, на кладовищі при духовній школі дервішів свого предка Баби Ільяса, легендарного суфія середини XIII століття.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

• Боролина И. В. Турецкая литература : [арх. 18 листопада 2015] // История всемирной литературы: В 9 томах. — М. : Наука, 1985. — Т. III. — С. 571—572.