Мітіко Какутані — Вікіпедія

Мітіко Какутані
Народилася 9 січня 1955(1955-01-09) (69 років)
Нью-Гейвен, Коннектикут, США
Країна  США
Діяльність журналістка, літературний критик
Галузь журналістика[1] і літературна критика[1]
Alma mater Єльський університет
Знання мов англійська[1]
Заклад Нью-Йорк таймс[2]
Батько Shizuo Kakutanid

Мітіко Какутані (Michiko Kakutani,角谷美智子, нар. 9 січня 1955 року) — американська літературна критикиня, журналістка та письменниця. Колишня голова відділу літературної критики газети «Нью-Йорк таймс». Лауреатка Пулітцерівської премії за критику[en][3][4]. Письменник з журналу Vanity Fair у статті, що підсумовує її кар'єру книжкової оглядачки, назвав її «найвпливовішою книжковою критикинею в англомовному світі» і написав, що Джордж Сондерс, Мері Карр[en], Девід Фостер Воллес, Джонатан Франзен, Ієн Мак'юен, Мартін Аміс та Зеді Сміт завдячують їй успіхом у своїй кар'єрі[5].

Біографія[ред. | ред. код]

Народилася 9 січня 1955 року в сім'ї американців японського походження. Єдина дитина математика Єльського університету Сідзуо Какутані[en] та його дружини Кейко Утіди. 1976 року здобула ступінь бакалавра Єльського університету, де навчалася під керівництвом письменника Джона Герсі[en][6]. Закінчивши університет, спочатку працювала репортеркою газети «Вашинґтон Пост», а потім, з 1977 до 1979 року, в журналі «Тайм», де раніше працював Герсі. 1979 року почала працювати репортеркою в «Нью-Йорк Таймз»[6].

Кар'єра[ред. | ред. код]

З 1983 до 2017 року Мітіко Какутані працювала літературною критикинею в «Нью-Йорк Таймз», після чого вийшла на пенсію[6].

Її жорсткі відгуки про деяких видатних письменників привертали значну увагу, часто її критикували у відповідь. За словами Кіри Кокрейн з «Ґардіан», такі контратаки, можливо, сприяли репутації Какутані як зовсім «безстрашної»[7].

Наприклад, 2006 року Какутані назвала книгу Джонатана Франзена «Зона дискомфорту[en]» «одіозним автопортретом митця як молодого бельбаса». Як повідомляють, Франзен згодом назвав Какутані «найтупішою особою в Нью-Йорку»[7][5]. Іншим прикладом стала її негативна рецензія 2012 року на роман Нассіма Ніколаса Талеба «Антикрихкість». 2018 року Талеб заявив у своїй книзі «Шкура у грі[en]»[8]:

Не ризикуючи власною шкурою, рецензенти на зразок Мічіко Какутані з Нью-Йорк Таймз (уже на пенсії) або Девіда Рансімена, який пише для Ґардіан, можуть нескінченно робити своє, — і ніхто не дізнається, що рецензент фантазує або забагато випив (переконаний, що у випадку Какутані було як перше, так і друге).

Її також знають за оглядами персонажів фільмів або книг, зокрема, Браяна Ґріффіна[en][9], Остіна Паверса[10], Голдена Колфілда[11], Еллі Вудз з «Блондинки в законі»[12] і персонажки Голлі Голайтлі з роману «Сніданок у Тіффані» Трумена Капоте[13].

Салман Рушді назвав її «дивною жінкою, що, здається, відчуває потребу то хвалити, то лупити»[14]. У червні 2005 письменник Норман Мейлер в інтерв'ю журналові Rolling Stone критикував Какутані як «жінку-камікадзе», що «зневажає білих чоловіків-письменників і навмисно виносить ваші огляди за два тижні до публікації. Вона халтурить, щоб нашкодити продажам і збентежити автора». Мейлер також сказав, що Какутані «жахає» редакторів New York Times і вони «не можуть звільнити її», тому що вона «ознака часу», «азіатка-феміністка»[15]. В останні роки особливо суворі огляди книг відомих авторів (наприклад, «Іствікські вдови[en]» Джона Апдайка)[16], що їх писала Какутані, виходили разом із зазвичай м'якими або позитивними оглядами тих же книг іншими оглядачами «Таймз»[17].

19 липня 2007 року The New York Times опублікувала розповідь Какутані перед випуском книги «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Опис подальших суперечок, зокрема й критичні коментарі деяких шанувальників поттеріани, можна знайти у відкритому блозі редактора «Таймз»[18].

Колишній одногрупник з Єлю, Колін Макенро[en], спародіював Какутані у своєму нарисі «Я — Мітіко Какутані»[19].

Какутані заявила, що 27 липня 2017 року вона звільнилася з посади голови відділу літературної критики газети «Таймз»[5][20].

У липні 2018 року Какутані опублікувавала книгу «Смерть правди: Записки про фальш в епоху Трампа», в якій критикує адміністрацію Дональда Трампа[21].

В культурі[ред. | ред. код]

  • Вигадану розповідь про життя Какутані під назвою «Мічико Какутані і смуток світу» опублікували в онлайн та паперовому журналі Essays & Fictions.
  • Її згадано в епізоді серіалу HBO «Секс і місто». У «Критичному стані» (5 сезон, епізод 6) Керрі Бредшоу видає книгу, яку рецензує Какутані. Різні персонажі вважають ім'я критикині «занадто важким для вимови», в тому числі Міранда Гоббс, яка каже відому фразу: «Тільки не кажіть її ім'я знову — це зведе мене з розуму»[22].
  • Про неї згадується в епізоді серіалу ОС, за огляд роману за мотивами сварки персонажки Тейлор Таунсенд з її коханцем-французом: "Так Мітіко Какутані називає це сексуальною епічною поемою, я думаю, що це перебільшення».
  • У романі Джона Апдайка «Bech is Back» 1981 року особистість Какутані зображена в вигаданому персонажі — авторі Генрі Бечі.
  • У скетчі «Saturday Night Live» шоу «The Dakota Fanning Show» Фаннінг посилається на огляд Какутані роману Томаса Пінчона як жарт, що Фаннінг поводиться не за своїми роками.
  • Мітіко Какутані романі Роберта Гелбрейта (псевдонім Джоан Ролінґ) «Шовкопряд».

Праці[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Czech National Authority Database
  2. ↑ http://www.nytco.com/michiko-kakutani-is-retiring/
  3. ↑ Paulson, Steve (2005-07-03). «Michiko Kakutani: You know when you've been Kakutanied».The Independent. Retrieved on 2009-04-22.
  4. ↑ Cochrane, Kira (2008-05-01). «Don't mess with Michiko Kakutani» [Архівовано 16 листопада 2011 у Wayback Machine.].guardian.co.uk. Retrieved on 2009-04-22
  5. ↑ а б в Pompeo, Joe (2017). Michiko Kakutani, the Legendary Book Critic and the Most Feared Woman in Publishing, Is Stepping Down from The New York Times. The Hive (англ.). Архів оригіналу за 25 лютого 2018. Процитовано 21 березня 2018.
  6. ↑ а б в г 1998 Pulitzer Prizes - CRITICISM - Biography. Архів оригіналу за 4 липня 2007. Процитовано 9 липня 2007..
  7. ↑ а б Cochrane, Kira (30 квітня 2008). Don't mess with Michiko Kakutani. the Guardian (англ.). Архів оригіналу за 21 березня 2018. Процитовано 21 березня 2018.
  8. ↑ Нассім Талеб (2019). Шкура у грі. Переклад з англійської: Артем Замоцний. Наш Формат. ISBN 978-617-7730-37-7. Архів оригіналу за 16 лютого 2020. Процитовано 16.02.2020. {{cite book}}: Недійсний |nopp=n (довідка)
  9. ↑ Kakutani, Michiko (6 грудня 2010). Marilyn, Dostoyevsky and Me, Her Pup. The New York Times. Процитовано 6 грудня 2010.
  10. ↑ Kakutani, Michiko (23 липня 2002). Hipoisie and Chic-oisie And London Had the Mojo. The New York Times. Архів оригіналу за 3 лютого 2009. Процитовано 9 липня 2007.
  11. ↑ Kakutani, Michiko (23 серпня 2005). Who's Afraid of Holden Caulfield?. The New York Times. Архів оригіналу за 14 травня 2014. Процитовано 9 липня 2007.
  12. ↑ Kakutani, Michiko (19 червня 2005). Digging For Gold In Stilettos And Silk. The New York Times. Процитовано 9 липня 2007.
  13. ↑ Kakutani, Michiko (24 жовтня 2005). Tru, Dear, There's Only One Holly. Moi. The New York Times. Архів оригіналу за 14 травня 2014. Процитовано 9 липня 2007.
  14. ↑ Marcus, James. "Rock of Ages". Архів оригіналу за 6 липня 2012. Процитовано 8 липня 2007.
  15. ↑ Brinkley, Douglas.  // Rolling Stone : magazine. — 2005. — P. 84—85, 88, 90, 92, 94—95, 162, 166..
  16. ↑ Kakutani, Michiko (20 жовтня 2008). Old Black Magic Is Old, and So Are These Witches. The New York Times. Архів оригіналу за 15 лютого 2020. Процитовано 12 травня 2010.
  17. ↑ Tanenhaus, Sam (26 жовтня 2008). Mr. Wizard. The New York Times. Архів оригіналу за 15 лютого 2020. Процитовано 12 травня 2010.
  18. ↑ Hoyt, Clark (19 липня 2007). Did The Times Betray Harry Potter Fans?. The New York Times. Архів оригіналу за 8 серпня 2007. Процитовано 12 травня 2010.
  19. ↑ McEnroe, Colin (1999-01). I Am Michiko Kakutani. McSweeney's. Архів оригіналу за 6 липня 2012. Процитовано 9 липня 2007.
  20. ↑ «Michiko Kakutani Is Retiring» [Архівовано 1 серпня 2018 у Wayback Machine.], Press Run, NYT, July 27, 2017.
  21. ↑ Zack, Jessica (17 липня 2018). Book critic Michiko Kakutani takes on Trump in ‘The Death of Truth’. San Francisco Chronicle. Архів оригіналу за 4 серпня 2020. Процитовано 19 липня 2018.
  22. ↑ Waters, Juliet (13 жовтня 2005). Candace Bushnell moves from chick lit to fem lit with Lipstick Jungle. Montreal Mirror. Архів оригіналу за 6 липня 2012. Процитовано 9 липня 2007.

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мітіко_Какутані&oldid=41983936