Міністерство оборони Естонії — Вікіпедія

Міністерство оборони Естонії
(Міноборони Естонії)
ест. Kaitseministeerium

Будівля міністерства оборони Естонії
Загальна інформація
Країна Естонія Естонія
Дата створення 1918 рік
Попередні відомства Міноборони Естонської РСР
Керівництво діяльністю здійснює Президент Естонії
Керівне відомство Уряд Естонії
Штаб-квартира Таллінн, вулиця Сакала[et],1
59°25′57″ пн. ш. 24°45′02″ сх. д. / 59.432694° пн. ш. 24.750722° сх. д. / 59.432694; 24.750722
Відповідальний міністр Ханно Певкур
Ключовий документ Положення «Про Міністерство оборони Естонії»
kaitseministeerium.ee
Мапа
Ця стаття є частиною серії статей про
державний лад і устрій
Естонії
Категорія КатегоріяІнші країни

Міністе́рство оборо́ни Есто́нії, Міноборони Естонії (ест. Kaitseministeerium) — центральний орган виконавчої влади і військового управління в Естонії, у сфері управління якого перебувають Сили оборони Естонії, які включають Збройні сили Естонії та Кайтселійт, а також інші органи і департаменти[1].[⇨]

Міноборони країни є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної політики у сфері оборони. Місія міністерства полягає в захисті державного суверенітету та гарантіях захисту держави від зовнішніх загроз.

Міністерство було відтворено в 1992 році, після відновлення незалежності Естонії. В 1994 році Естонія приєдналася до програми НАТО «Партнерство заради миру», яка стала першим кроком до вступу в організацію, того року Росія остаточно вивела всі свої війська з території Естонії, а вже 29 березня 2004 року Естонія була прийнята до НАТО.

Збройні сили Естонії комплектуються відповідно до Закону про загальний військовий обов'язок. Юнаки від 18 до 28 років, які не мають звільнення, а також які є громадянами Естонії, зобов'язані проходити 8 або 11-місячну (окремі фахівці) службу.[⇨]

З 18 липня 2022 року відомство очолює Ханно Певкур.[⇨]

Історія[ред. | ред. код]

Див. також: Історія Естонії

Революція[ред. | ред. код]

Під час Лютневої революції, до 15 березня 1917 року, органи державної влади Російської імперії, що розташовувалися у Ревелі (Таллінні), припинили своє існування, а вже з квітня 1917 року, в російській армії стали формуватися естонські національні військові частини під командуванням майбутнього естонського генерала Йохана Лайдонера. До кінця року в руках естонців перебувало 4 піхотні полки, резервний батальйон, інженерна рота й артилерійська бригада. Паралельно свою агітацію в містах та розквартированих в Естонії частинах російської армії вели більшовики. У жовтні-листопаді 1917 року в Естонії йшла боротьба між більшовиками, що утворили Військово-революційний комітет Естляндської губернії та Земською тимчасовою радою[2][3][4].

18-20 лютого 1918 року війська 8-ї німецької армії та Північного армійського корпусу почали наступ у бік Ревеля. Наступ призвів до великого замішання і хаосу в більшовицьких відомствах і військових частинах, що згодом призвело до краху більшовицької влади на території Естонії. Поряд з цим, естонські національно налаштовані сили скористались вторгненням Німеччини, аби домогтися створення незалежної Естонської держави, а їх національні підрозділи, що входили до складу російської армії, відмовилися захищати радянський режим і, всупереч спробам роззброєння з боку більшовиків, перейшли на бік Німеччини[5][6].

Військове міністерство 1918—1940[ред. | ред. код]

24 лютого 1918 року Комітет порятунку Естонії сформував Тимчасовий уряд й саморозпустився. До уряду ввійшов перший військовий міністр Андрес Ларка[7]. Однак, на наступний день після цього 25 лютого 1918 року Естонія опинилася під німецькою окупацією. Тимчасовий уряд Естонії відновив свою діяльність після листопадової революції в Німеччині 11 листопада 1918 року. 19 листопада німецька адміністрація передала владу в країні тимчасовому уряду. 23 квітня 1919 року відбулося засідання естонських установчих зборів, у ході якого прийнято рішення про розпуск тимчасового уряду, проведення виборів і створення першого уряду Республіки Естонія. 8 травня 1919 року новообраним парламентом сформований новий уряд. 26 березня 1920 року Отто Штрандман призначений новим військовим міністром, до цього його функції виконував Костянтин Пятс. У той же день штаб головнокомандувача армією припинив своє існування як незалежний інститут і повноваження головнокомандувача були передані військовому міністру. У 1929 році військове міністерство було перейменоване в Міністерство оборони. А в 1934 році після державного перевороту, вчиненого Костянтином Пятсом, функції інституту головнокомандувача були відновлені, після чого роль міністерства оборони була помітно знижена[8]. У 1937 році Міністерство оборони знову перейменували у військове міністерство. У 1938 році воно складалося з адміністрації військового забезпечення, управління військової охорони здоров'я, вищого військового суду і військової магістратури[9]. Військове міністерство було ліквідоване 1940 року після окупації Естонії Радянським Союзом, а його функції перейшли до наркомату оборони СРСР. Створена маріонеткова структура «Міністерство оборони Естонської РСР», реальні функції якої виконувало Міністерство оборони СРСР[10].

Міністерство оборони з часів незалежності[ред. | ред. код]

Після відновлення незалежності Естонії від радянської окупації Міністерство оборони було відтворено Верховною Радою Естонії у квітні 1992 року. Юрі Улуотс став першим міністром оборони нещодавно відновленої республіки. У країні залишилися приблизно 10 тисяч радянських офіцерів та військових пенсіонерів а також члени їх сімей[11]. 3 вересня 1991 року Верховна Рада Республіки відновила Збройні сили, а 13 квітня 1994 року — штаби ВПС і ВМС. У перші роки, новостворене міністерство оборони займалося їх матеріальним забезпеченням, а також відбудовою інфраструктури[10].

Шлях до НАТО[ред. | ред. код]

Відразу після відновлення незалежності в 1991 році Естонія взяла участь в Римському саміті НАТО, під час якого була заснована Рада північноатлантичної кооперації (англ. North Atlantic Cooperation Council, NACC), активним членом якої стала Республіка[12].

У березні 1992 генеральний секретар НАТО Манфред Вернер вперше відвідав Естонію, а в листопаді президент Естонської Республіки Леннарт Мері вирушив до головної штаб-квартири НАТО в Брюсселі, Бельгія[13].

В 1994 році була утворена програма НАТО «Партнерство заради миру», основною метою якої передбачалася допомога державам-партнерам в перетворенні їх військового контингенту, і вже 3 лютого того ж року до новоствореної програми долучилася й Естонія. 31 серпня того ж року між президентами Естонії та Росії, Леннартом Мері та Борисом Єльциним, були підписані Липневі угоди[et], згідно з якими Росія остаточно вивела всі свої війська з території Естонії, що поклало кінець 55-річному безперервному розміщенню іноземних військ на території Республіки[14].

Індивідуальне співробітництво по лінії Естонія-НАТО розпочалося в червні 1995 року.

Затим в 1996 році Республіка починає підготовку до переговорів про приєднання у форматі 16 + 1[13], а вже в травні того ж року парламентом Рійгікогу був затверджений курс на вступ Естонії до альянсу і нові принципи державної оборони, вслід за якими розпочався процес офіційних переговорів щодо вступу і проведення внутрішніх реформ з метою приведення законодавства під стандарти країн-членів НАТО — програма отримала назву «Інтенсивний діалог з питань приєднання» (англ. Intensified Dialogue on the Questions of Membership)[15].

Вже через рік, в червні 1997 року представники Балтійських країн звернулися з закликом до керівництва НАТО з проханням визначити вимоги до країн-кандидатів і продовжити процес добровільного приєднання нових членів[16]. В травні ж Рада північноатлантичної кооперації (англ. North Atlantic Cooperation Council, NACC) була замінена на Раду євроатлантичного партнерства (англ. Euro-Atlantic Partnership Council, EAPC), до якого долучається й Естонія[17].

На саміті НАТО 1999 року, що відбувся в Вашингтоні, США, Естонська Республіка була офіційно визнана однією з можливих кандидатів у члени Альянсу, а вже в листопаді 2002, на Празькому саміті Естонії, Болгарії, Литві, Латвії, Румунії, Словаччини та Словенії передали офіційне запрошення про приєднання до НАТО. 26 березня 2003 року держави-члени НАТО підписали в Брюсселі протоколи до договору про приєднання Естонії, Болгарії, Литви, Латвії, Румунії, Словаччини та Словенії до Північноатлантичного договору, який був ратифікований 85 голосами ЗА Рійгікогу 10 березня 2004 року, а 29 березня Естонія разом з низкою інших держав вступила до Північноатлантичного Альянсу і вже 2 квітня того ж року в Брюсселі відбулася урочиста церемонія прийняття семи нових членів до НАТО[18]. До Європейського Союзу ж держава приєдналася 1 травня 2004 року[19].

В 2010 році була затверджена Стратегія національної оборони Естонії, а в 2014 році був прийнятий комплексний план розвитку національної оборони на 2013—2022 роки, за яким послідував план розвитку національної оборони на 2017—2026 роки[20].

У червні 2016 року, через загрозу потенційної російської агресії, лідери 28 країн-членів НАТО на зустрічі в верхах у Варшаві, Польща, вирішили розгорнути бойові групи Північноатлантичного альянсу в Естонії, Латвії, Литві та Польщі через зміну середовища безпеки, основною ціллю цих дій є демонстрація солідарності та зміцнення незалежної обороноздатності[21].

Бюджет[ред. | ред. код]

Порівняння оборонних бюджетів балтійських країн 1998—2019 (у млн. Євро)[22]

Бюджет Міністерства оборони Естонії в 2021 році збільшився до 645.5 млн євро, що складає 2.29 % від прогнозованого ВВП. З них близько 10 мільйонів піде на утримання розміщених на території союзників, а також близько 20 млн складуть додаткові інвестиції в національну оборону[23].

Фінансування оборонного відомства здійснюється за допомогою його поділу на державні програми:

  • Незалежна військова обороноздатність — основна частина бюджетних витрат; метою програми є запобігання нападу і гарантія можливості захисту Естонської Республіки; складається з дев'яти підпунктів реалізації.
  • Участь в колективній обороні — метою програми є ефективна і безпечна колективна оборона НАТО, а також її функціонування; включає участь у військових операціях і членство в міжнародних організаціях, а також регулює перебування союзних сил на території.
  • Розвідка та раннє попередження.
  • Розвиток і підтримка оборонної політики — метою програми є координування напрямку політики уряду з підтримки обороноздатності, зокрема забезпечення громадської підтримки та ресурсів для створення і підтримки військового потенціалу.

З 2012 року з метою постійного підтримання стійкості розвитку оборони Естонії встановлений мінімальний розмір оборонного бюджету, який становить 2 % від ВВП держави, а в 2015 році цей показник вперше був перевищений

З 2014 року витрати на оборону складаються з двох частин: перша передбачає створення і підтримку незалежного оборонного потенціалу, друга — виділення додаткових коштів у зв'язку зі збільшенням присутності контингенту НАТО в Естонії. Але з 2018 року до цих витрат був доданий третій компонент — програма інвестицій в оборону, яка спрямована на досягнення запланованого розвитку критичних можливостей якнайшвидше.

Закупівлі[ред. | ред. код]

Всі закупівлі[24] на потреби військових органів і самого міністерства оборони здійснюються через Державний інвестиційний центр, який почав працювати з 1 січня 2017 року[25] і функціонує на основі Закону про державні закупівлі[26].

Міжнародна співпраця[ред. | ред. код]

Естонія підтримує двосторонні відносини у сфері оборони та військового співробітництва приблизно з 35 країнами Європи, Північної Америки та Азії. Військові аташе Естонії призначені до Фінляндії, Франції, Грузії, Німеччини, Польщі, Росії, Швеції, Великої Британії та США[27][28].

Мапа участі Естонії в міжнародних військових операціях на 2021 рік

Сфери співпраці зі стратегічними партнерами включають активну координацію позицій оборонної політики та співробітництво у таких галузях, як операції, навчання, військова освіта і закупівлі.

Естонська Республіка бере участь у багатьох міжнародних організаціях та договорах. З 2004 року є членом НАТО, і її безпека гарантується принципом колективного захисту, згідно з яким напад на одну державу-член означає напад на весь альянс[29]. З того ж року Естонія є членом Європейського Союзу, і як член Союзу, вона пов'язана з Європейським економічним і правовим простором, спільною європейською зовнішньою політикою та політикою безпеки й оборони, які підвищують безпеку як у регіоні Балтійського моря, так і в Європі й світі в цілому[30].

Крім того, Естонія бере участь у договорі Балтійського оборонного співробітництва, основною функцією якого є охорона повітряних кордонів регіону[31]. А також республіка бере участь у кількох міжнародних угодах про контроль над озброєннями й виконує інші міжнародні зобов'язання щодо контролю над ними. Контроль здійснюється згідно з керівними принципами Організації Об'єднаних Націй (ООН) та Організації з безпеки й співробітництва в Європі (ОБСЄ)[27].

Участь в операціях[ред. | ред. код]

Естонська Республіка активно бере участь у військових операціях закордоном з моменту участі в місії Сил охорони ООН (UNPROFOR) в Хорватії в 1995 році, для цього використовуються окремі представництва збройних сил, а першим бойовим досвідом естонських військових стало Вторгнення коаліційних сил до Іраку в 2003 році[32]. Рішення про участь у міжнародній військовій операції приймає естонський парламент Рійгікогу[33][34].

Естонські військові були і залишаються залученими у наступних операціях:

Будівля[ред. | ред. код]

Будівля міністерства оборони Естонії в будинку № 1 на вулиці Сакала[et] спочатку будувалася для місця зборів офіцерів, де до цього були дерев'яні одноповерхові й двоповерхові житлові будинки. В 1936 році Міністерство оборони придбало ділянки з цими будинками за 172 000 крон й в 1939 році за проєктом архітектора Едгара Куусіка[et] почалося будівництво.

Після радянської окупації в 1940 році уряд Йоганнеса Барбаруса гроші зібрані для будівництва колони перемоги у війні за незалежність Естонії освоїв на будівництво даного будинку.

Архітектор не дожив до завершення будівництва і був знайдений мертвим у своєму будинку в 1944 році. Будинок був остаточно добудований лише в 1947 році з урахуванням змін, зроблених самим Куусіком. Багатий екстер'єр був перетворений в радянський, а замість національних символів (букетів з військовими знаками) на даху будівлі була встановлена ​​радянська зірка.

Могутній еклектизм, який як архітектурний стиль будівлі вибрав Куусік, був вкрай близький до сталінського ампіру. Однак з точки зору військової архітектури — ця будівля вважалася напрочуд веселою.

За радянських часів в будівлі розташовувався т.з «будинок політосвіти»

Після відновлення незалежності Естонії в 1991 році будівля деякий час перебувала в оренді різних неурядових компаній, і лише в 1995 році Міністерство оборони переїхало в цю будівлю.

В 1997 році постановою міністра культури будівлю оголошено пам'яткою культурної спадщини й занесено до реєстру пам'яток культури[35][36].

Структура[ред. | ред. код]

Структура апарату Міністерства оборони Естонії на 2020 рік

Міністерство оборони координує свою діяльність з усіма власними підрозділами та департаментами на етапі прийняття рішень, а основне керівництво відомством здійснює Міністр оборони і канцлер. [⇨]

У сфері управління міністерства оборони знаходяться:[37]

  • Сили оборони Естонії
    • Армія оборони
    • Союз оборони
  • Служба зовнішньої розвідки
  • Агентство оборонних ресурсів
  • Державний центр оборонних інвестицій
  • Рада з питань оборонних ресурсів
  • Рада з питань зовнішньої розвідки
  • Міністерство координує свою діяльність збройними силами й іншими органами, що знаходяться в складі міністерства оборони протягом усього процесу прийняття рішень
  • Міністерство оборони розділене на зони відповідальності трьох заступників міністра
  • Заступник міністра з питань оборонної політики — відповідає за розробку концепції майбутньої національної оборони Естонії
  • Заступник міністра з питань оборонного планування — відповідає за визначення можливостей і бюджету, необхідних для реалізації військової доктрини
  • Заступник міністра з адміністративних питань — відповідає за підтримку всіх процесів, які відбуваються в міністерстві.

До апарату міністерства входять:

  • Департамент з аудиту та розвитку
  • Департамент стратегічних комунікацій
  • Департамент (відділ) кадрів
  • Департамент планування політики
  • Департамент оборонного планування
  • Департамент кіберполітики
  • Департамент НАТО та ЄС
  • Департамент оборонного планування
  • Юридичний департамент
  • Департамент міжнародного співробітництва
  • Департамент служби оборони
  • Департамент безпеки та адміністрування
  • Департамент оборонних інвестицій
  • Департамент діловодства

Додаткові структури у веденні міністерства:

  • Музей визвольної війни
  • Центр реабілітації Селі

Навчальні заклади:

  • Вищі курси національної оборони
  • Академія Сил оборони
  • Балтійський оборонний коледж

Збройні сили (Армія оборони)[ред. | ред. код]

Емблема ЗС Естонії

Збройні сили або Армія оборони Естонії (ест. Eesti Kaitsevägi) — основні військові сили Естонської Республіки, встановлюють мету і принципи політики безпеки, а також визначають напрямок військової політики. Включають сухопутні, повітряні і морські сили. Разом з Союзом оборони Естонії Армія оборони входить до складу об'єднаних Сил оборони Естонії. Армія оборони Естонії побудована на принципі загальної (колективної) оборони, в її завдання входить збереження суверенітету Естонії, захист її території, територіальних вод і повітряного простору, невіддільної й неподільної цілісності, конституційного порядку та громадської безпеки[38].

Функціонування Армії оборони Естонії ведеться на принципах цивільного контролю і пов'язане з демократичною організацією держави. Демократично обрані й призначені виконавчі органи приймають рішення про використання Армії оборони та визначають відповідні цілі, виділяють необхідні ресурси й контролюють досягнення цілей. Здійснення принципів цивільного контролю гарантується законодавством і покладено на парламент Рійгікогу, президента Республіки та уряд Республіки. У воєнний час Армією оборони керує головнокомандувач (голова Генштабу[en]), а очолює оборону держави Президент Республіки. Під його головуванням діє Державна рада оборони в складі голови парламенту[et], прем'єр-міністра, командувача Армією оборони[et], міністра оборони, міністра внутрішніх справ[et] і міністра закордонних справ, а також інших посадових осіб, які встановлюються законом про державну оборону[39].

Призов[ред. | ред. код]

Обов'язкова військова служба була введена в Естонії в кінці 1991 року, відразу після відновлення незалежності і створення нової армії. Відповідно до Конституції Естонської Республіки всі фізично і психічно здорові громадян чоловічої статі мають проходити обов'язкову службу в Силах оборони, а терміни початку строкової служби та чисельний розподіл військовослужбовців по різних місцях несення служби визначається указом міністра оборони Естонії[40]. Збройні сили Естонії комплектуються відповідно до Закону про військову службу та військовий обов'язок[41][42]. Юнаки від 18 до 28 років, які не мають звільнення, а також які є громадянами Естонії, зобов'язані проходити 8 або 11-місячну, в залежності від освіти і посади, що надається Силами оборони призовнику, службу[43], але військовозобов'язаними є всі чоловіки у віці від 17 до 60 років[44]. Призов на строкову службу проводиться за територіальним принципом, а основною метою призову є навчання резервних воєнізованих частин, необхідних для захисту територіальної цілісності та незалежності Естонії і подальшого відбору серед них професійних військовослужбовців[45].

Емблема союзу оборони Естонії

Кайтселійт (Союз/ліга оборони)[ред. | ред. код]

Докладніше: Кайтселійт

Кайтселійт або Союз оборони (ест. Eesti Kaitsevägi) — уніфіковане добровольче воєнізоване формування Естонської Республіки, є допоміжним органом, в завдання якого входить збереження незалежності і суверенітету Естонії, а також пропагування цих цілей серед населення. Організація розділена на 4 округи територіальної оборони, які складаються з 15 регіональних підрозділів Сил оборони, званих малєвами, зони відповідальності яких в основному збігаються з межами повітів Естонії. Лігу оборони Естонії очолює командувач Союзом оборони, який безпосередньо підпорядковується командувачу Силами оборони і штабу Ліги оборони[46].

Служба зовнішньої розвідки[ред. | ред. код]

Служба зовнішньої розвідки (ест. Välisluureamet) — основна розвідувальна служба Естонської Республіки. Її головна функція полягає в зборі, аналізі та поданні інформації про загрози зовнішньої безпеки Естонії, а також діяльності інших країн і їх інтересів та передає цю інформацію президенту, прем'єр-міністру, міністру оборони й генеральному штабу, а також міністру внутрішніх справ й міністру закордонних справ. Службу очолює генеральний директор Служби зовнішньої розвідки, а нагляд за ним здійснюють Комітет з нагляду за органами безпеки парламенту Рійгікогу, Міністерство оборони, канцлер юстиції та Державне контрольно-ревізійне управління Естонії[en][47].

Агентство оборонних ресурсів[ред. | ред. код]

Агентство оборонних ресурсів (ест. Kaitseressursside Amet) — орган реалізації підтримки обороноздатності збройних сил Естонської Республіки за допомогою обліку, оцінки та відбору людських і матеріальних ресурсів: набору військовослужбовців Сил оборони й надання огляду наявних у штаті мобілізаційних ресурсів[48].

Центр оборонних інвестицій[ред. | ред. код]

Центр оборонних інвестицій (ест. Riigi Kaitseinvesteeringute Keskus) — державне агентство Естонської Республіки, що займається військовими закупівлями та нерухомим майном. Його основна функція полягає в підтримці розвитку національного потенціалу за допомогою професійно організованих закупівель, розвитку інфраструктури, адміністративної діяльності та інвестицій. Центр проводить закупівлі для Міністерства оборони, Сил оборони та інших військових державних установ[49].

Освіта[ред. | ред. код]

Важливою частиною доктрини, військового розвитку і національного захисту Естонської Республіки є військово-патріотична освіта. Освіта в цих галузях закладає основу для розуміння принципів національної оборони Естонії, формує громадянську свідомість і готовність захищати державу в разі потреби. Відповідною освітньою та просвітницькою роботою займаються діючі військовослужбовці, офіцери запасу і чиновники Міністерства оборони[50].

Крім безпосередньо просвітницької діяльності, навчальні заклади також отримують додаткове фінансування на проведення ознайомлювальних поїздок і придбання навчальних посібників[51].

Навчання принципам національної оборони викладалося в естонських школах та інших навчальних закладах ще до Другої світової війни, а перші класи військового навчання і підготовки з'явилися жовтні 1927 року. За часів радянської окупації подібні уроки були замінені на аналогічні «соціалістичні», і освіта в галузі національної оборони почала повертатися в місцеві навчальні заклади лише в 1990 році, після відновлення незалежності.

Вищі курси національної оборони[ред. | ред. код]

Вищі курси національної оборони (ест. Kõrgemad riigikaitsekursused) — курси для представників громадськості, політиків, військовослужбовців, діячів культури та інших громадян Естонії з метою підвищення співробітництва і соціальної згуртованості держави в області захисту національної безпеки[52]. Заклад знаходиться в місті Роост, в повіті Ляенемаа. Курси проходять два рази на рік — навесні і восени. Тривалість презентацій зазвичай становить 30-40 хвилин, після чого слід 10-15-хвилинна сесія питань і відповідей і невелику перерву[53].

Академія Сил оборони[ред. | ред. код]

Академія Сил оборони (ест. Kaitseväe Akadeemia) — центр підготовки офіцерів Збройних сил Естонії. Складається з базового курсу підготовки — програми першого рівня з трирічним періодом навчання, курсу підвищення кваліфікації — другого рівня підготовки офіцерів з дворічним періодом навчання, Курсу старших штабних офіцерів — третього рівня підготовки з річним періодом навчання, а також курсу вищого офіцерського складу — четвертого рівня підготовки, який проводиться спільно з представниками вищого офіцерського складу в освітніх закладах союзників за кордоном[54]. На базі академії був також створений музей[55] та бібліотека[56], і, зокрема, проводяться регулярні екскурсії для іноземних туристів[57]. Заклад знаходиться в місті Тарту, в Юріївському повіті.

Балтійський оборонний коледж[ред. | ред. код]

Балтійський оборонний коледж (ест. Balti Kaitsekolledž) — провідний багатонаціональний військовий коледж, заснований трьома країнами Балтії 25 лютого 1999 року. Заклад знаходиться в місті Тарту, в Юріївському повіті. Служить центром стратегічних і операційних досліджень і надає професійне військову освіту офіцерам середньої та вищої ланки[58].

Військові звання Естонії[ред. | ред. код]

Військові звання Естонської армії встановлені і регламентуються Законом про військові знаки розрізнення[59]. Нинішня естонська система знаків розрізнення є прямим нащадком різних інших світових систем, що використовувалися в минулому в Естонських силах оборони. Деякі з рангів сходять своєю назвою до періоду світових воєн, але більшість рангів естонської армії були в більшості випадків встановлені з часів Естонської війни за незалежність 1920-х років[60].

Керівництво[ред. | ред. код]

Керівництво міністерства оборони Естонії складається з центрального керівництва і заступників міністра[61]

Центральне керівництво[ред. | ред. код]

Заступники[ред. | ред. код]

  • Заступник міністра з питань оборонної політики та міжнародного співробітництва — Каді Сільде;
  • Заступник міністра з планування національної оборони та планування оборонних інвестицій — Тійна Удеберг;
  • Заступник міністра з питань координування, оборонної готовності та інвестицій — Мілис Ойдсалу[et];
  • Заступник міністра з юридичних питань, безпеки та інформаційних технологій — Маргус Метт.
Чинний міністр оборони Естонії — Ханно Певкур
Перший міністр оборони Естонії — Андрес Ларка

Список міністрів оборони з часів відновлення незалежності[ред. | ред. код]

Ім'я На посаді Партія
Уло Улуотс[et] 18 червня —21 жовтня 1992 Народний фронт
Хайн Ребас[et] 21 жовтня 1992 —5 серпня 1993 Партія національної незалежності[et]
Юрі Луїк 23 серпня 1993 —8 листопада 1994 Ісамаалійт
Індрек Каннік[et] 7 січня 1994 —23 травня 1995 Ісамаалійт
Енн Тапп[et] 28 червня 1994 —17 квітня 1995 Ісамаалійт
Андрус Йовель[et] 17 квітня 1995 —25 березня 1999 Коаліційна партія
Юрі Луїк (2-й раз) 25 березня 1999 —28 січня 2002 Ісамаалійт
Свен Міксер 28 січня 2002 —10 квітня 2003 Центристська партія
Маргус Гансон[et] 10 квітня 2003 —22 листопада 2004 Партія реформ
Яак Йоерюут 22 листопада 2004 —8 жовтня 2005 Партія реформ
Юрген Лігі[et] 10 жовтня 2005 —5 квітня 2007 Партія реформ
Яак Аавіксоо[et] 5 квітня 2007 —6 квітня 2011 Вітчизна
Март Лаар 6 квітня 2011 —14 травня 2012 Вітчизна
Урмас Рейнсалу 14 травня 2012 —26 березня 2014 Вітчизна
Свен Міксер (2-й раз) 26 березня 2014 —14 вересня 2015 Соціал-демократична партія
Ганнес Хансо[et] 14 вересня 2015 —23 листопада 2016 Соціал-демократична партія
Маргус Цахна 23 листопада 2016 —12 червня 2017 Вітчизна
Юрі Луїк (3-й раз) 12 червня —26 січня 2021 Вітчизна
Калле Лаанет 26 січня 2021—18 липня 2022 Партія реформ
Ханно Певкур з 18 липня 2022 Партія реформ

Функції керівництва[ред. | ред. код]

Міністр оборони[ред. | ред. код]

Міністр оборони є членом уряду Естонії, який керує організацією національної оборони країни. Він організовує роботу міністерства оборони і приймає рішення з питань, що належать до сфери діяльності міністерства. Крім того, міністр звітує перед урядом про діяльність міністерства оборони і вносить пропозиції щодо розв'язання питань, що стосуються сфери діяльності міністерства[62].

Міністр оборони призначає керівників урядових агентств, що входять в сферу управління міністерства, а також заступників міністра оборони та керівників департаментів, а також командувачів збройними силами і пропонує уряду призначати і знімати з посади командувача Армією оборони[et] і головнокомандувача Генерального штабу[en].

Міністр оборони надає уряду пропозиції щодо бюджету міністерства, і при необхідності — додаткового бюджету. Він приймає рішення про використання бюджетних ресурсів та контролює виконання бюджету. На підставі державного бюджету міністр також погоджує бюджети державних органів, які належать до сфери управління міністерства[63].

Міністр оборони приймає рішення про формування державних установ, що знаходяться у віданні міністерства, і затверджує їх статут, структуру та організацію роботи.

Канцлер[ред. | ред. код]

Канцлер юстиції керує роботою структурних підрозділів міністерства та координує діяльність державних органів у сфері управління міністерства оборони Естонії, а також координує процес досягнення стратегічних цілей[61].

Доктрина[ред. | ред. код]

Базові рамки організації національної оборони визначені Законом про національну оборону[64]. Найбільш важливими документами, що стосуються політики безпеки Естонії, є Концепція національної безпеки Естонії, Стратегія національної оборони, План розвитку національної оборони, План дій про військовий захист та План з надзвичайних ситуацій[65]. Також існують додаткові правила, що регулюють підтримку ветеранів та участі держави в оборонній промисловості[66].

Оборонна політика Естонії спрямована на запобігання військових загроз і гарантування того, що в разі потреби Естонія зможе успішно захистити себе. Основа оборонної політики Естонії — надійне стримування. Оборонна політика направляє планування, координацію і здійснення національної оборони[67].

Оборонна політика включає:

  • Підготовка до військової оборони Естонії і колективну оборону НАТО;
  • Міжнародне оборонне співробітництво;
  • Участь в міжнародних військових операціях;
  • Політика оборонної допомоги;
  • Надання екстреної допомоги цивільним структурам і виконання інших завдань мирного часу.

Згідно з комплексним підходом до національної оборони, вона розділена на шість основних взаємопов'язаних областей діяльності, які мають певні обов'язки[20].

Концепція національної безпеки[ред. | ред. код]

Концепція національної безпеки Естонії встановлює цілі й принципи політики безпеки Естонії, а також описує середовище безпеки та визначає напрямок національної політики Естонії. Мета концепції — захист існування Естонської держави і її народу. Політика безпеки Естонії заснована на широкій концепції безпеки, яка передбачає участь всіх верств суспільства, а також інтеграцію з НАТО і ЄС. Вона переглядається урядом Естонії відповідно до змін в середовищі безпеки.[68]

Стратегія національної безпеки[ред. | ред. код]

Стратегія національної безпеки Естонії ґрунтується на Концепції національної безпеки Естонії та служить основою для детального розвитку та планів дій. Документ підлягає перегляду кожні чотири роки[69].

План дій військової оборони[ред. | ред. код]

У плані дій військової оборони Естонії викладаються заходи з реалізацій Плану розвитку військової оборони з урахуванням заходів, заснованих на організаційній доцільності і забезпечених ресурсами, які відповідають вимогам для планів розвитку, встановлених Законом про державний бюджет[70].

План дій по військовій обороні встановлюється міністром оборони терміном на чотири роки і щорічно переглядається.

Національний план військової оборони[ред. | ред. код]

Оперативний план військової національної оборони Естонії описує виконання військових завдань національної оборони з наявним військовим потенціалом відповідно до цілей, поставлених в стратегії національної оборони[71].

Оперативний план оборонних заходів встановлюється командувачем Армією оборони[et] за погодженням з міністром оборони терміном на один рік.

Завдання та функції[ред. | ред. код]

Загальні[ред. | ред. код]

  • Розробка генерального плану національної оборони Естонії.
  • Організація міжнародного співробітництва.
  • Підготовка й організація мобілізації та армійського призову.
  • Організація, облік і підготовка резерву збройних сил Естонії.
  • Фінансування й оснащення збройних сил і союзу оборони Естонії.
  • Розвиток і поліпшення оборонної промисловості.
  • Контроль за діяльністю збройних сил і союзу оборони Естонії.
  • Підготовка проєктів відповідного законодавства.

Основні рамки організації національної оборони визначаються Законом Республіки Естонія про національну оборону[37].

Існують також додаткові законодавчі акти, що регулюють надання підтримки ветеранам і участі держави в оборонній промисловості.

Обов'язки Президента Республіки[ред. | ред. код]

Функції парламенту Рійгікогу[ред. | ред. код]

  • Рійгікогу за пропозицією Президента республіки Естонія оголошує надзвичайний стан, воєнний стан, мобілізацію, демобілізацію і схвалює зміну ступеня військової готовності[72].
  • За пропозицією уряду республіки Рійгікогу затверджує основи політики безпеки, яка є основним документом для планування цілей, принципів і напрямків безпеки Естонії й національної оборони.
  • Рійгікогу затверджує державний бюджет, в тому числі бюджет Міністерства оборони.
  • Рійгікогу приймає рішення про участь сил оборони в міжнародних військових операціях.
  • Комітет національної оборони Рійгікогу розглядає законопроєкти, що стосуються національної безпеки й національної оборони, а пленарне зібрання Рійгікогу приймає їх. Комітет національної оборони має право висловлювати думки про інші основні національні оборонні плани та кандидатури командувача збройними силами.

Функції уряду республіки[ред. | ред. код]

  • Уряд республіки Естонія координує та спрямовує національну оборонну діяльність, включаючи плани з реалізації широкого підходу до національної оборони[72].
  • За пропозицією міністра оборони уряд затверджує стратегію національної оборони й план розвитку національної оборони, які є іншими важливими планами національної оборони після основ політики безпеки.
  • Уряд призначає і звільняє з посади командувача збройними силами.
  • У разі загрози державі уряд республіки приймає рішення про зміну рівня військової готовності за пропозицією міністра оборони, але воно також має бути схвалено Рійгікогу.
  • Уряд Республіки містить комітет з державної безпеки, що складається з шести міністрів, який аналізує й оцінює ситуацію з безпекою в країні.

Завдання міністерства оборони[ред. | ред. код]

  • Міністерство оборони відповідає за організацію військової оборони країни й за підтримку громадянського сектора військової оборони[72].
  • Міністерство готує законопроєкти, що стосуються національної безпеки й національної оборони.
  • Міністр оборони вносить пропозиції уряду республіки про призначення і зняття з посади командувача збройними силами.

Завдання збройних сил і союзу оборони[ред. | ред. код]

  • Збройні сили є державним органом, основним завданням якого є військовий захист держави й участь в колективній самообороні[72].
  • Командування збройними силами здійснює керівництво оборони як в мирний, так і у воєнний час.
  • Союз оборони є добровільною юридичною особою публічного права, одною з основних завдань якого є підготовка військового потенціалу країни. Союз оборони очолює командувач союзом оборони й міністр оборони Республіки Естонія.

Завдання закону про національну оборону[ред. | ред. код]

  • Закон про національну оборону встановлює правову основу для ефективного реагування на загрози, які загрожують країні, за потреби[64].
  • Закон є основою для реалізації системи національної оборони, яка витікає з «Стратегії національної оборони», згідно з якою системи управління в мирний і воєнний час схожі, а також для реалізації принципу «широкого розуміння» національної оборони. Згідно з законом, національна військова оборона, сфера управління всіх міністерств, участь суспільства в національній обороні, а також захист населення держави інтегровані в національну оборону.

Інциденти[ред. | ред. код]

11 серпня 2011 року близько 15:00 години за місцевим часом (EEST) вірменином Кареном Драмбяном[et], що мав громадяство Республіки, було здійснено напад на будівлю міністерства оборони Естонії, при цьому він зазначив, що не планує стріляти в беззбройних людей[73]. На момент нападу міністра оборони Марта Лаара не було в будівлі відомства[74]. Озброєний пістолетом і пакетами з вибухівкою він увірвався в будівлю, де захопив двох заручників з частин Кайтселійту, зі служби безпеки відомства, яких він утримував протягом декількох годин[75]. За даними прокуратури нападник також застосував вибухівку і димову шашку. В ході нападу він використовував близько 10-15 вибухонебезпечних пакетів і не більше 100 патронів[76]. Крім справжніх упаковок з вибухівкою, у нього були також і саморобні імітації[77]. Через закриття воріт безпеки Драмбян не міг пройти за межі вестибюля, кімнати охорони і одного з крил коридору першого поверху. Наступні дві години він провів один в приміщенні відділу кадрів, де також відбулася перестрілка з поліцією, в ході якої він був застрелений отримавши кілька кульових поранень[78]. Ніхто окрім Драмбяна серйозно не постраждав, поліцейські-учасники штурму отримали лише незначні травми.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Tutvustus ja struktuur | Kaitseministeerium. kaitseministeerium.ee (ест.). Архів оригіналу за 5 травня 2021. Процитовано 5 травня 2021. 
  2. Estonica.org - Земский совет. www.estonica.org (рос.). Архів оригіналу за 7 червень 2015. Процитовано 19 грудень 2020.  {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
  3. Estonica.org - Губернский комиссар. www.estonica.org (рос.). Архів оригіналу за 7 червень 2015. Процитовано 19 грудень 2020.  {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
  4. Estonica.org - Эстонские национальные воинские части в российской армии (1917 – 1918). www.estonica.org (рос.). Архів оригіналу за 17 березень 2015. Процитовано 19 грудень 2020.  {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
  5. Eesti riigi sündimise lugu. EV100 (ест.). Архів оригіналу за 29 грудень 2020. Процитовано 19 грудень 2020.  {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
  6. World War I | The Estonian War Museum — General Laidoner Museum. esm.ee (англ.). Архів оригіналу за 27 квітня 2014. Процитовано 19 грудень 2020. 
  7. Ajalugu. Kaitsevägi (ест.). Архів оригіналу за 3 травня 2021. Процитовано 3 травня 2021. 
  8. Estonica.org - Годы авторитарного режима. www.estonica.org (рос.). Архів оригіналу за 3 квітня 2022. Процитовано 3 травня 2021. 
  9. Riigi Teataja 24 märts 1938 — DIGAR Eesti artiklid. dea.digar.ee (ест.). Архів оригіналу за 3 травня 2021. Процитовано 3 травня 2021. 
  10. а б Kaitseministeeriumi ajalugu | Kaitseministeerium. www.kaitseministeerium.ee (ест.). Архів оригіналу за 29 грудень 2020. Процитовано 17 травень 2020.  {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
  11. Larousse, Éditions. Estonie en estonien Eesti République d'Estonie - LAROUSSE. www.larousse.fr (фр.). Архів оригіналу за 26 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  12. Estonica.org - Эстония и НАТО. www.estonica.org (рос.). Архів оригіналу за 3 квітня 2022. Процитовано 11 травня 2021. 
  13. а б 7 Invitees - Estonia. www.nato.int. Архів оригіналу за 15 червня 2021. Процитовано 11 травня 2021. 
  14. Jeltsin tundis end tsaarina, kuid näitas ka sõbrana. Maailm (ест.). 24 квітня 2007. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  15. Путь Эстонии в НАТО. kaitsen.ee (рос.). Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 11 травня 2021. 
  16. Интеграция Латвии, Литвы и Эстонии в НАТО. http://history.by (рос.). Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 5 листопада 2021. 
  17. СПРАВОЧНИК НАТО. www.nato.in (рос.). Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 5 листопада 2021. 
  18. EATA - Eesti NATO Ühing. EATA - Eesti NATO Ühing (ест.). Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 11 травня 2021. 
  19. EATA - Eesti NATO Ühing. EATA - Eesti NATO Ühing (ест.). Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  20. а б Laiapindne riigikaitse | Kaitseministeerium. kaitseministeerium.ee (ест.). Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 27 квітня 2021. 
  21. Liitlasväed Eestis | Kaitseministeerium. kaitseministeerium.ee (ест.). Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 27 квітня 2021. 
  22. Kaitsekulu. Eesti riigikaitseline areng (ест.). Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  23. Kaitse-eelarve | Kaitseministeerium. kaitseministeerium.ee (ест.). Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  24. Riigihangete register. riigihanked.riik.ee (ест.). Архів оригіналу за 9 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  25. kaitse-dev1. Hanked > Kaitseinvesteeringud. Kaitseinvesteeringud (ест.). Архів оригіналу за 16 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  26. Riigihangete seadus – Riigi Teataja. www.riigiteataja.ee. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  27. а б International Cooperation | Kaitseministeerium. kaitseministeerium.ee (англ.). Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021. 
  28. Eesti kaitseatašeed välisriikides | Kaitseministeerium. www.kaitseministeerium.ee (ест.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 27 квітня 2021. 
  29. NATO. Коллективна оборона – стаття 5. NATO (укр.). Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021. 
  30. Rahvusvaheline koostöö | Kaitseministeerium. kaitseministeerium.ee (ест.). Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 27 квітня 2021. 
  31. Balti kaitsekoostöö | Kaitseministeerium. www.kaitseministeerium.ee (ест.). Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021. 
  32. Operations abroad. Estonian Defence Forces (англ.). Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021. 
  33. Operatsioonid. Kaitsevägi (ест.). Архів оригіналу за 29 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021. 
  34. Kaitsepoliitika | Kaitseministeerium. kaitseministeerium.ee (ест.). Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 3 травня 2021. 
  35. Kaitseministeeriumi hoone | Kaitseministeerium. www.kaitseministeerium.ee (ест.). Архів оригіналу за 29 грудень 2020. Процитовано 18 травень 2020.  {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
  36. 8809 Poliitharidusmaja, 1940—1947 // Muinsuskaitseamet (register.muinas.ee). Архів оригіналу за 13 січня 2021. Процитовано 1 січня 2021. 
  37. а б Ministry of Defence | Kaitseministeerium. www.kaitseministeerium.ee (англ.). Архів оригіналу за 29 грудень 2020. Процитовано 17 травень 2020.  {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
  38. Estonian Defence Forces. Estonian Defence Forces (англ.). Архів оригіналу за 20 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021. 
  39. Alusdokumendid ja õigusaktid | Kaitseministeerium. www.kaitseministeerium.ee (ест.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021. 
  40. Срочная служба в Эстонии / Призыв. www.kaitsen.ee (рос.). Архів оригіналу за 1 листопада 2020. Процитовано 11 травня 2021. 
  41. Military Service Act – Riigi Teataja. www.riigiteataja.ee (англ.). Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 11 травня 2021. 
  42. EESTI VABARIIGI ÜLEMNÕUKOGU XII KOOSSEISU. www.riigikogu.ee (ест.). Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 5 листопада 2021. 
  43. Conscript service. Estonian Defence Forces (амер.). Архів оригіналу за 1 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  44. Eesti riigi infoportaal | Eesti.ee. www.eesti.ee (ест.). Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 11 травня 2021. 
  45. Ajateenistus. Kaitsevägi (ест.). Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 11 травня 2021. 
  46. Estonian Defence League. www.kaitseliit.ee (англ.). Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021. 
  47. Estonian Foreign Intelligence Service. www.valisluureamet.ee (англ.). Архів оригіналу за 7 березня 2021. Процитовано 27-04-2021. 
  48. About us. Defence Resources Agency (англ.). Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021. 
  49. Centre for Defence Investment | Kaitseministeerium. kaitseministeerium.ee (англ.). Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 27-04-2021. 
  50. Riigikaitseõpetus | Kaitseministeerium. kaitseministeerium.ee (ест.). Архів оригіналу за 3 травня 2021. Процитовано 3 травня 2021. 
  51. Toetused riigikaitseõpetusele. Kaitseressursside amet (ест.). Архів оригіналу за 3 травня 2021. Процитовано 3 травня 2021. 
  52. Esileht. Kõrgemad riigikaitsekursused (ест.). Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  53. Korraldus. Kõrgemad riigikaitsekursused (ест.). Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  54. Education – Estonian Military Academy (амер.). Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  55. Muuseum – Kaitseväe Akadeemia (ест.). Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  56. Raamatukogu – Kaitseväe Akadeemia (ест.). Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  57. Matkegrupp – Kaitseväe Akadeemia (ест.). Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  58. Baltic Defence College - History. www.baltdefcol.org (англ.). Архів оригіналу за 15 квітня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  59. Sõjaväelise auastme eraldusmärgid – Riigi Teataja. www.riigiteataja.ee. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  60. Sümboolika. Kaitsevägi (ест.). Архів оригіналу за 7 травня 2021. Процитовано 6 травня 2021. 
  61. а б Ministeeriumi juhtkond | Kaitseministeerium. www.kaitseministeerium.ee (ест.). Архів оригіналу за 29 грудень 2020. Процитовано 29 грудень 2020.  {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
  62. Kalle Laanet | Eesti Vabariigi Valitsus. www.valitsus.ee. Архів оригіналу за 22 квітня 2021. Процитовано 29 квітня 2021. 
  63. Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою :6 не вказано текст
  64. а б National Defence Act – Riigi Teataja. www.riigiteataja.ee (англ.). Архів оригіналу за 17 січня 2021. Процитовано 28 квітня 2021. 
  65. Basic National Defence Documents | Kaitseministeerium. www.kaitseministeerium.ee (англ.). Архів оригіналу за 30 квітня 2021. Процитовано 28 квітня 2021. 
  66. Eesti julgeolekupoliitika alused. www.kaitseministeerium.ee (ест.). Архів оригіналу за 28 квітня 2021. Процитовано 28-04-2021. 
  67. Kaitsepoliitika | Kaitseministeerium. kaitseministeerium.ee (ест.). Архів оригіналу за 27 квітня 2021. Процитовано 27 квітня 2021. 
  68. National security concept of Estonia (англ.). kaitseministeerium.ee.  {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
  69. National Defence Strategy Estonia. www.kaitseministeerium.ee (англ.). Архів оригіналу за 17 квітня 2021. Процитовано 28-04-2021. 
  70. KV 2026. kaitseministeerium.ee (ест.). Архів оригіналу за 17 серпня 2021. Процитовано 3 травня 2021. 
  71. Sõjalise kaitse strateegilise kava kehtestamine – Riigi Teataja. www.riigiteataja.ee (ест.). Архів оригіналу за 3 травня 2021. Процитовано 3 травня 2021. 
  72. а б в г д Juhtimine ja ülesehitus | Kaitseministeerium. www.kaitseministeerium.ee (ест.). Архів оригіналу за 29 грудень 2020. Процитовано 18 травень 2020.  {{cite web}}: Недійсний |url-status=no (довідка)
  73. Kaitseministeeriumi ründaja oli Karen Drambjan. Postimees (ест.). 11 серпня 2011. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 11 травня 2021. 
  74. Kaitseminister Mart Laar ei viibinud intsidendi ajal hoones. Delfi (ест.). Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 11 травня 2021. 
  75. Kaitseministeeriumis tulistanud Karen Drambjan sai surma. Postimees (ест.). 11 серпня 2011. Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 11 травня 2021. 
  76. ERR (11 серпня 2011). Defense Ministry Shooter Was Member of United Left. ERR (англ.). Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 11 травня 2021. 
  77. Kaitseministeeriumis tulistanud mees oli politseile tuttav. Postimees (ест.). 11 серпня 2011. Архів оригіналу за 12 травня 2021. Процитовано 11 травня 2021. 
  78. Kapo algatas kaitseministeeriumi tulistamises eeluurimise kolme episoodi alusel. Delfi. Архів оригіналу за 11 травня 2021. Процитовано 11 травня 2021. 

Посилання[ред. | ред. код]