Мілєєв Дмитро Васильович — Вікіпедія

Мілєєв Дмитро Васильович
Народження 1878[1][2]
Смерть 1914[1][2]
Країна Російська імперія
Навчання Вище художнє училище при Російській імператорській академії мистецтв (1906)
Діяльність архітектор, реставратор, археолог
Праця в містах Київ
Реставрація пам'яток храми
Членство Імператорське російське археологічне товариствоd
CMNS: Мілєєв Дмитро Васильович у Вікісховищі

Мілєєв Дмитро Васильович (рос. Милеев Дмитрий Васильевич, нар.22 серпня 1878 — †19 липня 1914 р., Київ) — російський архітектор-реставратор, археолог[3], мистецтвознавець[4]; піонер наукової реставрації пам'яток архітектури в Російській імперії. Член Київського товариства охорони пам'ятників старовини та мистецтва.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в Симбірській губернії[4].

У 1898 році вступив на архітектурне відділення Вищого художнього училища при Імператорській Академії мистецтв, яке закінчив, і 27 березня 1906 р. отримав кваліфікацію спеціаліста як художник-архітектор[3] за проект «Катедральний собор для губернського міста» (рос. Кафедральный собор для губернского города)[5][6].

Від 1908 р. — був співробітником Імператорської Археологічної комісії[4] та членом Російського археологічного товариства. Його замальовки пам'яток старовини розцінюються як блискучі зразки архітектурної графіки[7].

Зробив обміри та фотофіксацію (близько 6000 негативів[7]) безлічі дерев'яних храмів російської Півночі[3], вперше ввів деякі з них в науковий обіг. Оскільки частина пам'яток до теперішнього часу втрачена, скласти уявлення про їх вигляд тепер можна тільки завдяки дослідженням Мілєєва[7].

Під час відвідування царською сім'єю м. Костроми показував Миколі II собор Іпатіївського монастиря[8]. На основі досліджень Мілєєва академік Покришкін П. П. врятував від обвалу дзвіницю Успенської церкви на Бору в м. Архангельську. Разом із Арістовим М. М. спроектував церкву при подвір'ї Калязинського Олександро-Невського монастиря на Мартиновській вулиці (нині вулиця Ольги Берггольц у м. Санкт-Петербург).

У 1913 р. читав лекції курсу «Російське дерев'яне зодчество» у школі Товариства заохочення мистецтв і на жіночих архітектурних курсах у м. Санкт-Петербурзі[4].

В останній рік життя займався розкопками Десятинної церкви в Києві; раптово помер від висипного тифу у віці 35 років[3], під час літніх розкопок у с. Межигір'я Київського повіту Київської губернії[4]. У некрологах передчасна смерть Мілєєва відзначалася як велика втрата для російської художньої культури, бо його наукові праці «мали високе культурне значення, а не були роботами повсякденності, прийнятими з метою створення собі клієнтури»[7].

Праці[ред. | ред. код]

  • (рос.)«Древние полы в Киевском соборе Св. Софии». СПб. 1911 г. Отд. оттиск из «Сборника в честь графа А. А. Бобринского».

Географія діяльності[ред. | ред. код]


Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б LIBRIS
  2. а б NUKAT — 2002.
  3. а б в г Чеботарь Александр Мирчевич, Милеев Дмитрий Васильевич [Архівовано 12 квітня 2016 у Wayback Machine.], сайт «Храмы России» (рос.)
  4. а б в г д е ж Білокінь С. І., Мілєєв Дмитро Васильович [Архівовано 14 квітня 2016 у Wayback Machine.], сайт «Інститут історії України Національної академії наук України»
  5. Дмитрий Васильевич Милеев [Архівовано 10 квітня 2016 у Wayback Machine.], сайт «Артхив» (рос.)
  6. Персоны: Милеев Дмитрий Васильевич [Архівовано 24 квітня 2016 у Wayback Machine.], сайт «АртРу» (рос.)
  7. а б в г Шаповалова Любовь, Поэт родной архитектуры. К столетию кончины архитектора-реставратора Дмитрия Милеева [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], сайт Издательского Дома «Двина» (рос.)
  8. Зонтиков Н. А., Трехсотлетие Дома Романовых В Костроме: страницы истории России [Архівовано 25 березня 2016 у Wayback Machine.] (Приложение к Романовскому альманаху «Кострома глазами императора», г. Кострома, 2012 г.) (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Енциклопедія історії України / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6: Ла-Мі. — 790 с.
  • Грибанова Н., «Втрачене» джерело про археологічні дослідження 1908—1914 рр. // Церква Богородиці Десятинна в Києві: До 1000-ліття освячення. К., 1996.
  • Ёлшин Д. Д., Мелюх Е. А., Ходаковский Е. В., Дмитрий Васильевич Милеев (1878—1914): Архитектурная археология и реставрация в России в начале XX века. СПб.: Дмитрий Буланин, 2015. — ISBN 978-5-86007-799-7. (рос.)
  • РГИА, ф.789. Личное дело, заведенное в Императорской Академии художеств. (рос.)
  • «Милеев Дмитрий Васильевич». Некролог. П. П. Покрышкин. Известия Имп. Археологической комиссии. Вып. 57. СПб., 1915 г.(рос.)
  • Архитектурно-художественный еженедельник. 1915 г. — С.194.(рос.)
  • Памятники архитектуры в дореволюционной России. Очерки истории архитектурной реставрации. Ред. — Щенков А. С. М.: «Терра — Книжный клуб». 2002 г.(рос.)
  • Императорская Археологическая комиссия (1859—1917). Ред.-сост. Мусин А. Е., общая ред. Носов Е. Н. СПб.: «Дмитрий Булавин». 2009 г.(рос.)
  • Каргер М. К., Древний Киев, т. 1—2. М.—Л., 1958—1961 (указатель). (рос.)
  • Д. В. Милеев. «Киевская мысль», 1914, № 199, 22 июля. (рос.)
  • Магула Г., Памяти Д. В. Милеева. «Новое время», 1914, № 13814, 27 августа — 9 сентября. (рос.)
  • Ростиславов А., Д. В. Милеев. «Старые годы», 1915, январь—февраль. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]