Мосійчук Ігор Володимирович — Вікіпедія

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Мосійчук.
Мосійчук Ігор Володимирович
Псевдо Дзвін
Народився 5 травня 1972(1972-05-05) (51 рік)
Лубни
Громадянство Україна Україна
Національність українець
Місце проживання Васильків
Діяльність журналіст, політв'язень, громадський діяч, політик
Відомий завдяки Голова Прес-служби СНА
Alma mater середня освіта[1]
Членство Верховна Рада України VIII скликання
Посада народний депутат України
Партія УНА-УНСО (1994–1998)
СНПУ (1998–2004)
Патріот України (2004–2010)
СНА (2010–2014)
Радикальна партія (2014-2019)
Конфесія православний
У шлюбі з Карпенко Владлена Леонідівна
Діти син Святослав
донька Христина

І́гор Володи́мирович Мосійчу́к (нар. 5 травня 1972, Лубни, Полтавська область) — український політик, корупціонер[2][3], журналіст, головний редактор газети «Вечірній Васильків», фігурант справи «васильківських терористів», колишній народний депутат України VIII скликання від Радикальної партії. Є фігурантом трьох антикорупційних розслідувань[4].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1972 р. в Лубнах на Полтавщині. Закінчив місцеву середню школу № 1. У 2017 році здобуває вищу освіту, закінчивши Львівський університет бізнесу і права. Отримав диплом магістра видавничої справи.[5]

1990 року, під час служби в армії СРСР на Далекому Сході, створив гурток української націоналістичної молоді. 1991 на знак підтримки Акту проголошення незалежності України вибив собі на руці татуювання у вигляді Тризуба, за що отримав кілька діб гауптвахти.

Громадсько-політична діяльність у Лубнах[ред. | ред. код]

Восени 1993 року разом з Олегом Гаврильченком відновив видання першої україномовної газети «Хлібороб», яка виходила у Лубнах за часів Російської імперії. Одночасно досліджував життя і діяльність засновників цієї газети, братів Миколи та Володимира Шеметів і основоположника ідеології українського націоналізму Миколи Міхновського. Допомогу у справі відродження «Хлібороба» надавали українські журналісти та політики Слава Стецько, Олесь Вахній, Роман Коваль, Наталка Чангулі, Олекса Починок.

Разом з Олесем Вахнієм сприяв українізації лубенських бібліотек, до яких безкоштовно передавалися українські книги в обмін на радянські. Організовував зустрічі громадськості Полтавщини з визначними українцями з діаспори: донькою гетьмана Павла Скоропадського — Оленою Скоропадською-Отт, онуком провідника ОУН Степана Бандери (також Степаном Бандерою), тематичні вечори пам'яті Миколи Міхновського, Симона Петлюри, Дмитра Донцова. Був учасником очищення Лубен від символіки та пам'ятників доби комуністичного тоталітаризму.

Активіст УНА-УНСО[ред. | ред. код]

1994 року вступив до лав УНА-УНСО. 18 липня 1995 року, під час похорону Патріарха Володимира, брав активну участь у бійці між «унсовцями» та бійцями спецпідрозділу «Беркут», які перешкоджали похованню. Через декілька днів разом із двома іншими членами організації внаслідок провокації затриманий правоохоронцями на станції Гребінки. До січня 1996 року перебував на нелегальному становищі. Згодом був помічником-консультантом народного депутата України Юрія Тими, активно співпрацював із радянськими дисидентами Анатолієм Лупиносом та Петром Хмаруком.

У січні 1996 року Ігоря Мосійчука заарештували у Полтаві. За сфабрикованим вироком він отримав рік позбавлення волі, але після втручання відомих політиків за півроку звільнений. Проживаючи в Полтаві, разом з чільними діячами УНА-УНСО Андрієм Гринем та Валерієм Пальчиком редагував газети «Наше слово» та «Наш край», організовував одну з останніх прижиттєвих виставок заслуженого художника України Данила Нарбута.

Активіст СНПУ[ред. | ред. код]

З початком занепаду УНА-УНСО у 1998 році вступив до СНПУ. Наприкінці 2000 року разом із нинішнім міським головою Лубен Василем Коряком видавав газету «Тихий жах», яка у різкій формі критикувала діяльність тодішнього Президента та його представників на місцях.

В часі парламентських виборів 2002 року, як довірена особа кандидата в народні депутати України В'ячеслава Білоуса, намагався протистояти обранню до Верховної Ради особистого ставленика Леоніда Кучми — президента «Укрнафти» Олега Салміна. Незабаром на Білоуса та Мосійчука було здійснено замах у формі зумисно підлаштованої автомобільної аварії[6].

У 2002–2005 роках мешкав у Києві. Співпрацював з очолюваною В'ячеславом Білоусом Спілкою офіцерів України. Брав участь у акціях протесту проти режиму Леоніда Кучми.

У 2004 році, після ІХ-у з'їзду СНПУ (який перетворив партію на Всеукраїнське об'єднання «Свобода», змінив символіку та програму), виходить з партійних лав.

Активіст СНА[ред. | ред. код]

У 2010 році бере участь в заснуванні Соціал-Національної Асамблеї. З 2011 року обіймає посаду члена Виконавчого комітету СНА та призначається Головою Пресслужби СНА. Бере участь у підготовці реєстрації соціал-націоналістичної політичної партії[7]. Після створення при активній участі Соціал-Національної Асамблеї добровольчого батальйону МВС України «Азов», став заступником командира батальйону по зв'язках з громадськістю[8].

Громадсько-політична діяльність у Василькові[ред. | ред. код]

З 2005 року Ігор Мосійчук постійно мешкає у Василькові. На початку 2006 року виступив з ініціативою відновлення газети «Вечірній Васильків», посаду головного редактора якої з того часу обіймає. Мосійчук розпочав журналістські розслідування, які набули широкого резонансу в місті. В газеті надрукували статтю про діяльність Васильківської нафтобази, де фігурували кілька депутатів міської ради. Після цього журналіст був жорстоко побитий; йому погрожували через телефон.[джерело?] Мосійчук продовжував публікувати матеріали, що критикували діяльність місцевої влади, яка в свою чергу почала чинити тиск і перешкоди в роботі журналістів. Тоді Ігор Мосійчук звернувся за допомогою до громади, а також розмістив в соціальних мережах лист-звернення до Генерального прокурора та Голови СБУ.[9][неавторитетне джерело] З того часу Ігор Мосійчук знайомиться з керівництвом ВМГО «Патріот України», яке виступило на його підтримку. У 2009 році Мосійчук вступав у конфлікт з вірменською діаспорою Василькова[10].

У 2010 році виступає ініціатором започаткування Соціал-Національної Асамблеї, і стає членом керівництва цієї структури.

На виборах 2010 року разом із ще одним соціал-націоналістом — Сергієм Бевзом був обраний депутатом до Васильківської міської ради. Став головою постійної депутатської комісії Васильківської міської Ради з регламенту і співпраці з правоохоронними органами. У міськраді виступив проти незаконного відчуження у приватну власність земель Васильківщини.

За твердженням політолога Антона Шеховцова, Мосійчук був «правою рукою» Сергія Іващенка, який у 2010 році з допомогою членів СНА сфальсифікував вибори і став мером Василькова від Партії регіонів[11], якому допомагав в земельник та бюджетних оборудках. В період з 2006 по 2011 рік Мосійчук на замовлення мера Василькова Сергія Іващенка організував ряд підпалів та нападів на незгодних з політикою корумпованого мера активістів. Їхня злочинна діяльність активно прикривалася тодішнім очільком місцевої міліції Валентином Куцем, якого через це звільнили з лав правоохоронних органів. Нині Куць працює звичайним водієм в КП "ККП м.Василькова".

Окремі дослідники[12], вважають, що, попри явно сфальсифікований характер справи так званих васильківських терористів, не можна однозначно оцінювати політичну та громадську діяльність Мосійчука у Василькові. За часи офіційного та неофіційного правління в місті мера-«регіонала» С. Г. Іващенка[13][14][15], Васильків прославився на всю Україну низкою земельних, квартирних, корупційних, виборчих та терористичних скандалів[16][17]. На думку Шеховцова, Мосійчук, який в ті часи входив до керівництва васильківської організації «Патріот України», відіграв суперечливу роль під час міських виборів у Василькові у 2010 році, фактично підтримавши Іващенка[18][19]. Сам Мосійчук будь-які зв'язки з Іващенком категорично заперечує.

У травні 2013 року Мосійчук безуспішно балотувався на пост мера Василькова[20].

Увʼязнення[ред. | ред. код]

З серпня 2011 року в Україні розпочалася низка арештів активістів організованого соціал-націоналістичного руху. Наприкінці серпня 2011 року у Києві та Василькові були заарештовані старшини місцевих осередків Організації «Патріот України» (Сергій Бевз, Володимир Шпара, Олексій Чернега) та активісти СНА Ігор Мосійчук і Віталій Зателепа[21]. Їм інкримінували підготовку теракту. Почалася справа так званих «васильківських терористів», яка набула всеукраїнського резонансу. Дані дії СБУ та МВС організований соціал-націоналістичних рух розцінив як політичні репресії[22][23][24][25]. У зв'язку з чим у різних містах країни проходили акції протесту проти політичних репресій щодо українських націоналістів, зокрема у Києві[26], Харкові[27], Львові[28], Донецьку[29], Житомирі[30], Івано-Франківську[31] тощо. Комітет визволення політв'язнів виступив на захист так званих «васильківських терористів»[32].

З серпня 2011 по лютий 2014 Ігор Мосійчук, разом з іншими «васильківськими терористами» (Сергієм Бевзом та Володимиром Шпарою) утримувався у Лук'янівській в'язниці.

Перебуваючи за ґратами, 2 червня 2013 року Мосійчук взяв участь у дострокових виборах васильківського міського голови. Його кандидатуру висунула опозиційна політична партія «За Україну» при підтримці Спілки офіцерів України, товариства «Меморіал» та інших громадських організацій. Довіреною особою Мосійчука став Герой України, колишній радянський політв'язень Левко Лук'яненко; Мосійчука також підтримав сотник УПА Мирослав Симчич-Кривоніс. Керівником виборчого штабу став Ігор Криворучко. Передвиборчу агітацію проводили члени ВМГО «Патріот України» та Соціал-Національної Асамблеї, які закрили незаконний гральний заклад у Василькові та організували марш через місто «… із запаленими фаєрами, під гаслами „Заберіть казино, поверніть Мосійчука“ і „Свободу патріотам!“»[33]

У січні 2014 року отримав шість років ув'язнення, амністований у лютому після перемоги Євромайдану[34]. Через рік, 13 лютого 2015 року Колегія суддів Апеляційного суду Київської області зняла з Ігоря Мосійчука та його побратимів обвинувачення у тероризмі; справа проти них була закрита за відсутністю складу злочину[35].

Громадсько-політична діяльність після звільнення[ред. | ред. код]

24 лютого 2014 року в ефірі 112 каналу заявив, що якщо влада не здатна покарати спроби порушити територіальну цілісність України, то «Правий сектор» організує «поїзд дружби» та поїде в Крим, як це робила у 1990-х роках УНА-УНСО[36]. Політолог Андреас Умланд вказував на те, що цю заяву успішно використала російська пропаганда[37].

Влітку 2014-го року Мосійчук позиціонував себе як речника добровольчого підрозділу «Азов». Тоді бійці відхрестилися від політика і запевнили, що відношення до їхньої діяльності той не має[38].

Депутат Київради[ред. | ред. код]

У травні 2014 року обраний депутатом Київради від «Радикальної партії Олега Ляшка», став головою постійної комісії з питань дотримання законності, правопорядку та боротьби з корупцією. 4 вересня на сесії Київради виступив за зняття з обговорення земельних питань, які не були, на його думку, обґрунтовані; відбулася сутичка з мером Кличком[39].

Народний депутат[ред. | ред. код]

Мосійчук у Верховній Раді

На позачергових виборах народних депутатів України 26 жовтня 2014 року балотувався до Верховної Ради від «Радикальної партії Олега Ляшка» по загальнодержавному багатомандатному округу, № 9 у партійному списку[40]. Обраний народним депутатом ВРУ VIII скл.[41]

Громадське телебачення провело розслідування джерел фінансування «Радикальної партії Олега Ляшка» під час передвиборчих змагань у 2014 р. Серед спонсорів Радикальної партії був названий і Ігор Мосійчук. Після того, як журналісти запитали, звідки з'явилися кошти у колишнього політв'язня в часи президента Януковича, Мосійчук відповів, що в той час, коли він знаходився за ґратами, його дружина керувала рекламним бізнесом, що приносив «мільйон доларів прибутку в рік»[42].

Заступник голови Дніпропетровської ОДА Борис Філатов звинуватив Мосійчука у розповсюдженні в соціальних мережах інформації, яка призвела до втрат у батальйонах «Азов» та «Шахтарськ». Він написав на адресу Ляшка та Мосійчука. Мосійчук у відповідь заявив, що просто передрукував інформацію[43].

Позбавлення депутатської недоторканності та арешт[ред. | ред. код]

У Верховній Раді України, 2015

17 вересня 2015 року Генеральна прокуратура України оприлюднила кілька епізодів відео, на якому зафіксована передача хабаря депутату Верховної Ради Ігорю Мосійчуку (Радикальна партія Олега Ляшка). Відео було продемонстроване під час засідання парламенту з подачі генпрокурора Віктора Шокіна. На відео показано кілька епізодів і зустрічей з невідомою людиною, який попросив Мосійчука вирішити деякі питання. Мосійчук озвучив суми, які потрібно заплатити за необхідні депутатські запити та звернення. Зокрема за запит — 10-15 тис. доларів, за звернення — 3-5 тис. доларів.[44]

Того ж дня Верховна Рада України схвалила притягнення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт народного депутата парламенту від фракції Радикальної партії Олега Ляшка Ігоря Мосійчука. За відповідне рішення проголосували 262 депутати при мінімально необхідних 226[45]. Того ж дня, 17 вересня, співробітники правоохоронних органів затримали депутата Верховної Ради Ігоря Мосійчука. Після того, як парламент схвалив залучення до кримінальної відповідальності, затримання та арешт Мосійчука, фракція РП зібралася на засідання в приміщенні парламенту. Через 30 хвилин до кабінету, де воно проходило, підійшли близько двох десятків співробітників Державної охорони під керівництвом керівника Держохорони Валерія Гелетея. Голова фракції РП Олег Ляшко перешкоджав затриманню Мосійчука в будівлі Ради. Після 10-хвилинного спору, правоохоронці та Гелетей зайшли в кабінет і провівши затримання, у супроводі правоохоронців Мосійчук був виведений з парламенту[46]. Одночасно із затриманням співробітники Служби безпеки України провели обшук автомобіля Ігоря Мосійчука. Під час обшуку багажного відділення автомобіля, співробітники СБУ виявили картину, грошові купюри та патрони до невідомої зброї. Крім того, правоохоронці затримали 2 осіб, що знаходилися в момент прибуття СБУ біля машини Мосійчука. Самі затримані відмовилися коментувати що відбувається, один з них заявив, що чекав Мосійчука[47].

Генеральна Прокуратура України підозрює народного депутата Ігоря Мосійчука в скоєнні злочинів, передбачених п'ятьма статтями Кримінального кодексу України, а саме: скоєння кримінальних злочинів, передбачених ч. 4 ст. 368 (Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди), ч. 2, 3 ст. 296 (хуліганство), ч. 1, 2 ст. 350 (погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує суспільний обов'язок), ч. 1 ст. 376 (втручання в діяльність судових органів), ч. 1, 2 ст. 377 (погроза або насильство щодо судді, народного засідателя чи присяжного) Кримінального кодексу України[48].

18 вересня Печерський районний суд Києва заарештував депутата Верховної Ради України Ігоря Мосійчука до 15 листопада. Згідно з рішенням суду не передбачається можливість внесення застави. Сам Мосійчук заявив, що починає голодування і з моменту арешту буде пити лише воду[49].

8 жовтня Ігор Мосійчук госпіталізований із зали Апеляційного суду Києва[50]. 13 жовтня лікар медслужби СБУ заявив про виявлення у Мосійчука лише остеохондрозу і ожиріння 3 ступеня, що дозволяє утримувати його під вартою[51]. У той же день Апеляційний суд Києва відхилив апеляцію захисту і залишив без змін рішення суду першої інстанції про арешт Ігоря Мосійчука[52].

22 жовтня Генеральна прокуратура України завершила досудове розслідування проти Ігоря Мосійчука за підозрою в отриманні хабаря у розмірі 450 тис. гривень. Також Мосійчук підозрюється в численних хуліганських діях. Йому та його адвокатам надано матеріали для ознайомлення[53]. 2 листопада 2015 Мосійчук заявив про застосування правоохоронцями до нього катувань для отримання зізнання[54][55][56].

17 листопада Вищий адміністративний суд України визнав незаконною постанову Верховної Ради про зняття депутатської недоторканності та арешті народного депутата Ігоря Мосійчука[57]. 10 березня 2016 року Вищий спеціалізований суд України визнав незаконним затримання депутата Верховної Ради України Ігоря Мосійчука в будівлі парламенту у вересні 2015 року[58]. 15 березня Верховний Суд України зупинив провадження у справі розгляду конституційність зняття Верховною Радою України недоторканності з депутата Верховної Ради України Ігоря Мосійчука[59] і перенаправив на розгляд до Конституційного суду України. 20 травня 2016 року Генеральна прокуратура України відкликала клопотання про арешт Ігоря Мосійчука[60].

Замах 25 жовтня 2017 року[ред. | ред. код]

25 жовтня 2017 року на Мосійчука було скоєно замах у вигляді потужного вибуху поблизу телеканалу Еспресо TV. Він був важко поранений і його доставлено до лікарні. Охоронець депутата загинув від осколкових поранень, ще один поранений помер у лікарні[61]. Також постраждало три особи[62][63][64].

Ввечері 24 грудня 2018 року Мосійчук побився з політологом Семченком в ефірі каналу NewsOne[65].

Діяльність під час президентських та парламентських виборів 2019 року[ред. | ред. код]

У лютому 2019 року стало відомо що Пояснювальну записку до проекту постанови народного депутата від «Радикальної партії» Ігоря Мосійчука щодо привласнення Уляною Супрун повноважень міністра готували на комп’ютері нардепа від Опоблоку Олександра Долженкова[66]. Того ж року Мосійчук вступив у конфлікт із Уляною Супрун та поширював неправдиву інформацію про «400 000 доз американської вакцини від кору непридатної для використання»[67][68]. Наприкінці травня 2019 року Ігор Мосійчук прийшов на прямий ефір телеканала ZIK, ймовірно, в нетверезому стані[69].

У липні 2019 заступився за прихильників вже забороненої «Партії Шарія». Тоді Мосійчук звинуватив російського блогера та юриста Марка Фейгіна у нібито закликах до фізичної розправи над особами, які підтримують Анатолія Шарія і його політичну силу. Також у телеграм-каналі Мосійчука періодично зʼявлялися репости публікацій прокремлівських пабліків, накшталт «Резидента», за якими стоїть військова розвідка РФ[70].

В грудні 2019 слідчий комітет РФ відкрив кримінальне провадження щодо нападу на київське посольство РФ в березні 2016 року, серед звинувачених був Мосійчук[71].

Під час пандемії[ред. | ред. код]

Ігор Мосійчук регулярно відвідував ефіри телеканалів ZIK (після його придбання Тарасом Козаком) та NewsOne. Під час пандемії коронавірусної хвороби Мосійчук регулярно поширював проросійську пропаганду, звинувачував українську владу у зовнішньому управлінні а також Джорджа Сороса[72]. У березні 2020 року Мосійчук поширив неправдиву інформацію про те, що українські лікарні нібито відмовляють у допомозі пацієнтам старшим за 60 років[70]. Того ж року у травні російські ЗМІ посилалися на Мосійчука де він нібито опублікував документи які доводили що в Україні існують біолабораторії США[73]. На телеканалі ZIK брав участь в тому числі у марафоні «Реванш соросятні», який у грудні 2020 року Незалежна медійна рада описала як такий що несе мову ворожнечі щодо організацій, які отримують підтримку від західних донорів, а сам контент розпалює ксенофобію та антисемітизм[74].

Діяльність під час повномасштабного російського вторгення[ред. | ред. код]

За даними з відкритих джерел, Мосійчук разом з Сергієм Іващенком, (мером Василькова та членом Партії регіонів у 2006-2012 роках, який тривалий час переховувався від слідства закордоном), нині проживають в Польщі[2][4].

Під час повномасштабного російського вторгнення в Україну Мосійчук регулярно поширював російську пропаганду у своїх соцмережах та на інших ефірах, зокрема закликаючи припинити мобілізацію[75]. У січні 2023 року Мосійчук розповів у своєму TikTok, що росіяни влучили по військових заводах на території України, та зазначив їхні назви та локацію[76]. Згідно інформації опублікованій у Texty.org.ua 27 листопада 2023 року, Мосійчук допомагав проросійському політику та журналісту Олександру Дубінському поширювати дезінформацію[77].

2 березня 2024 року Мосійчук звинуватив військових в тому, що вони нібито збили шахед над містом, а не на підльоті і є причетними до загибелі 12 осіб[78]. 28 березня Центр протидії дезінформації спільно з Кібердепартаментом СБУ виявили мережу поширення ворожої дезінформації в соцмережі «ТікТок» та оприлюднили для громадськості перелік шкідливих каналів, серед яких був канал Мосійчука[79].

Див. також[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Мосійчук Ігор Володимирович

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ http://genshtab.info/%D0%9C%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%B9%D1%87%D1%83%D0%BA,_%D0%98%D0%B3%D0%BE%D1%80%D1%8C_%D0%92%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
  2. ↑ а б Мосійчук вимагав хабаря за депутатський запит і лобіювання комерційних інтересів | Каталог ФАР | ЧЕСНО. far.chesno.org. Процитовано 29 березня 2024.
  3. ↑ ГПУ: Мосійчук визнав свою провину в отриманні хабарів. Українська правда (укр.). Процитовано 29 березня 2024.
  4. ↑ а б Мосійчук Ігор Володимирович — Біографія, Балотування, Фракції, Політична Агітація | ПолітХаб. www.chesno.org (укр.). Процитовано 29 березня 2024.
  5. ↑ Мосийчук Игорь Владимирович. bp.ubr.ua. Архів оригіналу за 31 серпня 2018. Процитовано 17 серпня 2020.
  6. ↑ Про аварію, в яку потрапив кандидат в депутати В'ячеслав Білоус. Архів оригіналу за 12 лютого 2011. Процитовано 20 червня 2009.
  7. ↑ СНА: Книга ув'язнених, поранених і загиблих соціал-націоналістів [Архівовано 4 березня 2012 у Wayback Machine.](укр.)
  8. ↑ ПРО ЧЕСТЬ, ОЛІГАРХІВ ТА НАЦІОНАЛЬНУ ГІДНІСТЬ. Архів оригіналу за 3 серпня 2014. Процитовано 2 серпня 2014.
  9. ↑ «В Україні знову переслідують журналістів». Мій акт громадянської підтримки. Архів оригіналу за 14 лютого 2015. Процитовано 14 лютого 2015.
  10. ↑ Текст скарги Мєхака Алєксаняна [Архівовано 9 серпня 2009 у Wayback Machine.](укр.)
  11. ↑ Андреас Умланд. Українські добровольчі батальйони і полк «Азов» [Архівовано 12 січня 2019 у Wayback Machine.] // Критика. 2016, 11–12 (217—218).
  12. ↑ Anton Shekhovtsov: Profile [Архівовано 16 грудня 2014 у Wayback Machine.] (англ.)
  13. ↑ Иващенко, Сергей Григорьевич [Архівовано 13 травня 2021 у Wayback Machine.] Личное дело // Генштабъ genshtab
  14. ↑ Сбежавший в заморье экс-мэр Василькова Иващенко все еще владеет памятником времен Киевской Руси под Киевом [Архівовано 9 лютого 2019 у Wayback Machine.] // kievvlast «КиевВласть» (KV), 1 ноября 2016 г. 11:23
  15. ↑ Іващенку в Еміратах дали 1 рік? [Архівовано 9 лютого 2019 у Wayback Machine.] // 17.01.2017
  16. ↑ Мафіозний Васильків. Або хто і для чого добиває місто [Архівовано 3 листопада 2014 у Wayback Machine.], Інформаційний Бюлетень № 77 Громадської Організації «Рідне Місто», 22 лютого 2013
  17. ↑ У Василькові не реєструють «невигідних» кандидатів [Архівовано 3 листопада 2014 у Wayback Machine.], Радіо «Свобода», 8 жовтня 2014
  18. ↑ «Васильковские террористы», они же бандиты и неонацисты [Архівовано 16 грудня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  19. ↑ Организацию «Патріот України» крышует генерал-лейтенант СБУ Анатолий Присяжнюк. ВИДЕО, КОПИИ ДОКУМЕНТОВ. Архів оригіналу за 3 листопада 2014. Процитовано 7 грудня 2014.
  20. ↑ «Васильківського терориста» — в мери Василькова!. Архів оригіналу за 20 жовтня 2013. Процитовано 20 жовтня 2013.
  21. ↑ СБУ знову затримала васильківських «терористів»
  22. ↑ Заява Головного Проводу СНА [Архівовано 13 травня 2012 у Wayback Machine.](укр.)
  23. ↑ Однодумці «васильківських терористів» звинувачують СБУ
  24. ↑ Вибухівку «васильківським терористам» міг підкинути екс-майор Мельниченко. Архів оригіналу за 15 січня 2014. Процитовано 24 лютого 2012.
  25. ↑ Працівник СБУ зізнався, що справу «васильківських терористів» сфабрикували. Архів оригіналу за 17 січня 2012. Процитовано 24 лютого 2012.
  26. ↑ CNA пікетує Адміністрацію Президента [Архівовано 13 травня 2012 у Wayback Machine.](укр.)
  27. ↑ Харків. Відео з вимогами звільнити побратимів [Архівовано 13 травня 2012 у Wayback Machine.](укр.)
  28. ↑ Львів вимагає звільнити патріотів-політв'язнів! [Архівовано 13 травня 2012 у Wayback Machine.](укр.)
  29. ↑ Донбас проти політичних репресій! [Архівовано 13 травня 2012 у Wayback Machine.](укр.)
  30. ↑ У Житомирі протестували проти репресій [Архівовано 13 травня 2012 у Wayback Machine.](укр.)
  31. ↑ Івано-Франківськ: свободу політв'язням [Архівовано 13 травня 2012 у Wayback Machine.](укр.)
  32. ↑ Комітет визволення політв'язнів заступився за «васильківських терористів» [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (укр.)
  33. ↑ Політв'язень Ігор Мосійчук: «Якщо я переможу на виборах, васильківці спроможуться відбити у Банкової свого міського голову». Архів оригіналу за 3 листопада 2014. Процитовано 3 листопада 2014.
  34. ↑ Суд приступив до розгляду справи «васильківських терористів». Архів оригіналу за 2 серпня 2014. Процитовано 2 серпня 2014.
  35. ↑ Суд закрив справу проти «васильківських терористів» [Архівовано 13 січня 2015 у Wayback Machine.], Espreso.TV, 13 січня 2015
  36. ↑ «Правый сектор» сформирует «поезд дружбы» и не допустит раскола Украины, — Мосийчук. Архів оригіналу за 27 червня 2018. Процитовано 11 січня 2019.
  37. ↑ Андреас Умланд. Українські добровольчі батальйони і полк «Азов» [Архівовано 13 листопада 2018 у Wayback Machine.] // Критика. 2016, 11–12 (217—218).
  38. ↑ Мосійчук, Олешко та інші корисні ідіоти: хто провокує "Майдан-3" та допомагає Кремлю. Інформатор UA (укр.). 7 березня 2024. Процитовано 29 березня 2024.
  39. ↑ «Ляшковец» Мосийчук попробовал напасть на Кличко на заседании Киевсовета (добавлены фото и видео) [Архівовано 3 листопада 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
  40. ↑ Відомості про кандидата в народні депутати України: Мосійчук Ігор Володимирович. Архів оригіналу за 6 березня 2019. Процитовано 22 квітня 2019.
  41. ↑ Народний депутат України VIII скликання Мосійчук Ігор Володимирович. Архів оригіналу за 22 грудня 2015. Процитовано 14 лютого 2015.
  42. ↑ «Радикальні блазні»: Ляшко і його команда. Розслідування Любомира Ференса для «Слідства. Інфо». [Архівовано 3 листопада 2014 у Wayback Machine.], Громадське ТБ, 21 жовтня 2014
  43. ↑ Заступник батальйону «Азов», який розповідав про «успіхи» бійців у «Фейсбуці», участь у штурмі Донецька не брав. Архів оригіналу за 14 лютого 2015. Процитовано 14 лютого 2015.
  44. ↑ Тарантіно відпочиває. За лаштунками арешту радикала Мосійчука. Українська правда (укр.). Архів оригіналу за 6 серпня 2020. Процитовано 3 серпня 2020.
  45. ↑ Рада схвалила притягнення до відповідальності і арешт депутата Мосійчука (відео, фото). ukranews.com. Українські новини. 17 вересня 2015. Архів оригіналу за 6 жовтня 2015.
  46. ↑ Правоохоронці затримали депутата Ради Мосійчука. ukranews.com. Українські новини. 17 вересня 2015. Архів оригіналу за 17 вересня 2015.
  47. ↑ СБУ обшукала автомобіль депутата Мосійчука. ukranews.com. Українські новини. 17 вересня 2015. Архів оригіналу за 29 вересня 2015.
  48. ↑ Проти Мосійчука заведено справу за п'ятьма статтями КК. ukranews.com. Українські новини. 17 вересня 2015. Архів оригіналу за 30 вересня 2015.
  49. ↑ Мосійчука заарештовано до 15 листопада. ukranews.com. Українські новини. 18 вересня 2015. Архів оригіналу за 6 жовтня 2015.
  50. ↑ Мосійчука вивели із залу суду лікарі (фото). ukranews.com. Українські новини. 8 жовтня 2015. Архів оригіналу за 4 березня 2016.
  51. ↑ Медслужба СБУ вважає, що Мосійчука можна утримувати під вартою. ukranews.com. Українські новини. 13 жовтня 2015. Архів оригіналу за 20 жовтня 2015.
  52. ↑ Апеляційний суд відмовився скасувати арешт депутата Ради Мосійчука. ukranews.com. Українські новини. 13 жовтня 2015. Архів оригіналу за 20 жовтня 2015.
  53. ↑ Генпрокуратура завершила розслідування проти депутата Ради Мосійчука за підозрою в хабарництві. ukranews.com. Українські новини. 23 жовтня 2015. Архів оригіналу за 24 жовтня 2015.
  54. ↑ Мосійчук заявляє, що його катували. ukranews.com. Українські новини. 2 листопада 2015. Архів оригіналу за 3 листопада 2015.
  55. ↑ Ігор Мосійчук заявляє, що зізнання його змусили дати фактично під загрозою смерті // youtube, 2 лист. 2015 р.
  56. ↑ ОФІЦІЙНА ЗАЯВА ЩОДО ВІДЕО, ОПРИЛЮДНЕНОГО ГПУ // Публікація прес-служби Ігоря Мосійчука, facebook, 23 ч. 2 лист. 2015
  57. ↑ ВАСУ признал незаконным и отменил постановление Рады о снятии неприкосновенности и аресте нардепа Мосийчука [Архівовано 18 листопада 2015 у Wayback Machine.] Інтерфакс-Україна, 17 листопада 2915
  58. ↑ Затримання "радикала" Мосійчука визнали незаконним. ukranews.com. [Українські новини]. 10 березня 2016. Архів оригіналу за 14 березня 2016.
  59. ↑ Питання про законність зняття недоторканності з Мосійчука перенаправили в КС. ukranews.com. [Українські новини]. 15 березня 2016. Архів оригіналу за 21 березня 2016.
  60. ↑ Генпрокуратура відкликала клопотання про арешт Мосійчука. ukranews.com. [Українські новини]. 20 травня 2016. Архів оригіналу за 21 травня 2016.
  61. ↑ Стало відомим ім'я другого загиблого від вибуху поруч із Мосійчуком. Архів оригіналу за 26 жовтня 2017. Процитовано 26 жовтня 2017.
  62. ↑ У Києві стався потужний вибух. Поранений депутат Мосійчук /Укрінформ, 25.10.2017/. Архів оригіналу за 26 жовтня 2017. Процитовано 25 жовтня 2017.
  63. ↑ На Ігоря Мосійчука скоїли замах. Архів оригіналу за 26 жовтня 2017. Процитовано 25 жовтня 2017.
  64. ↑ В результаті замаху на Мосійчука постраждали чотири особи. Архів оригіналу за 26 жовтня 2017. Процитовано 25 жовтня 2017.
  65. ↑ Мосійчук побився з політологом Семченком в ефірі NewsOne.
  66. ↑ Пояснювальну записку до проекту Мосійчука щодо Супрун готували на комп’ютері нардепа Опоблоку – ЦПК. Українська правда (укр.). Процитовано 29 березня 2024.
  67. ↑ Як політики маніпулюють темою вакцинації - Український тиждень (укр.). 6 лютого 2019. Процитовано 29 березня 2024.
  68. ↑ Мосійчук проти Супрун: у чому суть справи і де подівся суддя. BBC News Україна (укр.). Процитовано 29 березня 2024.
  69. ↑ Глядачі телеканала ZIK запідозрили, що Мосійчук прийшов на ефір п'яним. Гордон | Gordon (укр.). Процитовано 29 березня 2024.
  70. ↑ а б Мосійчук, Олешко та інші корисні ідіоти: хто провокує "Майдан-3" та допомагає Кремлю. Інформатор UA (укр.). 7 березня 2024. Процитовано 29 березня 2024.
  71. ↑ Слідчий комітет РФ завів справу на екс-нардепа Мосійчука. РБК-Украина (рос.). Архів оригіналу за 3 грудня 2019. Процитовано 3 грудня 2019.
  72. ↑ Україна як полігон для Сороса і соросят (uk-UA) , процитовано 29 березня 2024
  73. ↑ https://kp.ua/photo/politics/418961-yhor-mosyichuk-opublykoval-dokumenty-y-utverzhdaet-chto-byolaboratoryy-ssha-v-ukrayne-vse-zhe-est.
  74. ↑ рада, Незалежна медійна (24 грудня 2020). Висновок Незалежної медійної ради щодо марафону «Реванш соросятні» на ZIK. detector.media (укр.). Процитовано 29 березня 2024.
  75. ↑ 👨‍🏫 Из-за парты - НА ВОЙНУ! Мосийчук: нас просто НЕ СТАНЕТ! Откровения Малюка. Мукачево "травит" ТЦК (uk-UA) , процитовано 29 березня 2024
  76. ↑ Мосійчук, Олешко та інші корисні ідіоти: хто провокує "Майдан-3" та допомагає Кремлю. Інформатор UA (укр.). 7 березня 2024. Процитовано 29 березня 2024.
  77. ↑ Друзі Буратіно. Коло знайомств та однодумців Дубінського. texty.org.ua (укр.). 2023. Процитовано 29 березня 2024.
  78. ↑ Мосійчук, Олешко та інші корисні ідіоти: хто провокує "Майдан-3" та допомагає Кремлю. Інформатор UA (укр.). 7 березня 2024. Процитовано 29 березня 2024.
  79. ↑ Поліковська, Юлія (28 березня 2024). ЦПД оприлюднив перелік тікток-каналів, що поширюють ворожу дезінформацію. ms.detector.media (укр.). Процитовано 29 березня 2024.

Посилання[ред. | ред. код]

Зовнішні відеофайли
1. Ігор Мосійчук та Ігор Криворучко про діяльність батальйону «Азов», — Громадське ТБ, 15 травня 2014.
2. Ігор Мосійчук: Наша мета - підняти росіян на боротьбу з Путіним, — Громадське ТБ, 16 липня 2014.
3. Ігор Мосійчук про політичну ситуацію в Україні та столиці, — ТРК Ера, 12 вересня 2014.
4. Мосійчук: Необхідно затягнути зашморг на шиї олігархії і корупції, — 112 канал, 27 грудня 2014.
5. Ігор Мосійчук: Потрібно знищити Кремль, як фактор світової загрози, і виключити Росію з ООН, — ТВІ «Сьогодні про головне», 28 січня 2015.
6 років ПВ
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Мосійчук_Ігор_Володимирович&oldid=42239309