Михаїл Р. Стурдза — Вікіпедія

Михаїл Р. Стурдза
рум. Mihail R. Sturdza
Михаїл Р. Стурдза
Михаїл Р. Стурдза
Прапор
Прапор
Міністр закордонних справ Румунії
14 вересня 1940 — 17 січня 1941
Попередник: Михаїл Манойлеску
Спадкоємець: Йон Антонеску
 
Народження: 28 серпня 1886(1886-08-28)
Тиргу-Окна, Бакеу, Румунське королівство
Смерть: 5 лютого 1980(1980-02-05) (93 роки)
Мадрид, Іспанія
Країна: Румунія Румунія
Освіта: Ясський університет
Ступінь: доктор праваd
Партія: Залізна Гвардія

Михаїл Р. Стурдза (рум. Mihail R. Sturdza; 28 серпня 1886, Тиргу-Окна — 5 лютого 1980, Мадрид) — румунський шляхтич і дипломат. Він був нащадком багатої і впливової сім'ї Стурдза, румунських поміщиків і політиків.

Біографія[ред. | ред. код]

Був членом Залізної гвардії, міністром закордонних справ Румунії під час так званої націонал-легіонерської держави, після зречення короля Кароля II.

Після кількох дипломатичних посад (наприклад, у Відні, Будапешті і у Вашингтоні, як тимчасовий повірений у справах) Стурдза був в 1929 призначений міністром повпреда в Латвії, Естонії та Фінляндії, в Ризі. На цій посаді він виступав у 1932 представником Румунії в переговорах з Радянською Росією про угоду ненападу. Переговори закінчилися провалом.

В 1938 був послом Румунії в Данії. Нібито брав участь у вбивстві прем'єр-міністра Румунії Арманда Келінеску 21 вересня 1939.

Як міністр закордонних справ Стурдза разом з німецьким міністром закордонних справ Йоахімом фон Ріббентропом були присутні при підписанні 23 листопада 1940 Троїстого пакту з нацистською Німеччиною між Адольфом Гітлером і румунським главою уряду генералом Йоном Антонеску.

Після поразки Залізної гвардії в січні 1940 Стурдза послідував за лідером партії Хорієм Сімою у вигнання; спочатку в Софію (Болгарія), а потім в Німеччину та Данію. Стурдза став знову міністром закордонних справ в румунському пронацистському уряді з 10 грудня 1944 до кінця Другої світової війни.

Після Другої світової війни Стурдза виїхав в Данію, де залишався до 1947. Після цього він знайшов притулок у Іспанії, а потім в США, де підтримував міцні зв'язки з іншими членами Залізної Гвардії в вигнанні. Він написав кілька публікацій про історію рідної країни в міжнародних справах. У наступні роки брав участь в правих організацій. У 1968 опублікував мемуари. Помер 5 лютого 1980 в Мадриді.

Син Стурдзи, лейтенант Іліє Влад Стурдза, був одружений з донькою генерала Ґеорґе Аврамеску, який був заарештований НКВС та вбитий у березні 1945 г. Разом з генералом були заарештовані його родичи та знайомі, серед яких була і його дочка Фелічія, дружина лейтенанта Стурдзи, разом з 11-місячним сином. Вона покінчила життя самогубством, а сина передали родичам[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Архівована копія. Архів оригіналу за 4 грудня 2017. Процитовано 3 грудня 2017.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)

Джерела[ред. | ред. код]

  • Dennis Deletant, Hitler's Forgotten Ally: Ion Antonescu and His Regime, Romania, 1940—1944, Palgrave Macmillan, London, 2006.
  • Nicolae Ciobanu, «Armand Călinescu: Jertfă pentru liniştea şi independenţa ţării. „Omul de oţel“ împotriva Gărzii de Fier» («Armand Călinescu: A Sacrifice for the Country's Peace and Security. The „Man of Steel“ versus the Iron Guard»), in Dosarele Istoriei, 6/IV (1999)
  • Petru Ignat, Gheorghe Matei, «Asasinarea lui Armand Călinescu» («Armand Călinescu's Assassination»), in Magazin Istoric, October 1967
  • Mihail R. Sturdza, 'The Suicide of Europe', memoirs of Prince Michel Sturdza, former Foreign Minister of Rumania. Western Islands Publishers, Boston, Los Angeles, 1968.
  • Zad Rust, 'Teddy Bare The Real Story of Chappaquiddick'. Western Islands Publishers, Boston, Los Angeles, 1971.