Мирнівка (річка) — Вікіпедія

Мирнівка
45°37′12″ пн. ш. 34°13′48″ сх. д. / 45.62000000002777256° пн. ш. 34.23000000002777199° сх. д. / 45.62000000002777256; 34.23000000002777199
Витік Вишняківка (Красногвардійський район)
• координати 45°37′12″ пн. ш. 34°13′48″ сх. д. / 45.62000000002777256° пн. ш. 34.23000000002777199° сх. д. / 45.62000000002777256; 34.23000000002777199
висота, м 17
Гирло Сиваш
• координати 45°48′07″ пн. ш. 34°31′04″ сх. д. / 45.802000000027774718° пн. ш. 34.518000000027775798° сх. д. / 45.802000000027774718; 34.518000000027775798
Країни: Україна Україна
  Автономна Республіка Крим
Регіон Республіка Крим
Автономна Республіка Крим
Довжина 15 км
Площа басейну: 270 км²
Притоки: Степова
Мапа
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Мирнівка — річка в північній частині степового Криму, довжиною 15 кілометрів з площею басейну 270 км²[1]. Витік Мирнівки знаходиться в районі села Вишняківка Красногвардійського району, на висоті 18 м[2], протікає по території Джанкойського району в північно-східному напрямку. На північній околиці Джанкою приймає справа єдину значну притоку — річку Степову, впадає, приблизно за 3 км на північ від села Митюрине[3], в сумісний заболочений лиман-солончак Сивашу, утворюючи своєрідний естуарій (Керлеутська заплава[2]) з річкою Побєдна (лагунно-заливний тип без вираженої гирлової ділянки[4]). Річка, практично, на всьому протязі каналізована, створено кілька водосховищ[5][6], у схемі Північно-Кримського каналу носить назву ГК-4 (гідроколлектор № 4), по якому скидається в Сиваш до 60 млн м³ води на рік[7].

За доступними джерелами, раніше маловодна балки — нинішня річка — назви не мала і водотоком не була: згідно «Списку населених місць Таврійської губернії за відомостями 1864 року», існування в балці сучасної річки селища Отар та Джоргун розташовувалися при колодязях [8]. Лише після перейменування села Джургун в Мирновку, в 1860-х роках[9], назва закріпилася і за балкою. Початок водотоку знаходився, приблизно, за 1,2 км на північний захід від Мирнівки[10], стік сильно залежав від наявності або відсутності опадів: максимум — 45,3 м³/с, був зафіксований в 1939 році. Після відкриття в 1966 році Північно-Кримського каналу кількість водотоків (в основному, скидного типу) сильно зросла і тепер навіть визначити місце витоку проблематично — мережа невеликих каналів тягнеться на південь в околиці села Калініне Красногвардійського району[11].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Річки. Джанкойське управління водного господарства. Архів оригіналу за 3 вересня 2019. Процитовано 12 вересня 2013.
  2. а б Современные ландшафти Криму й суміжних акваторій. Стор. 230. Е. А. Позаченюк. Архів оригіналу за 2 березня 2014. Процитовано 2 березня 2014.
  3. Устя на картах. Архів оригіналу за 23 грудня 2015. Процитовано 23 грудня 2015.
  4. 09-09-21.pdf Р.Я. Міньковська. Типізація морських гирл річок України (PDF). Морський гідрофізичний інститут НАН України, Севастополь. Процитовано 14 вересня 2013.[недоступне посилання з липня 2019]
  5. Ставки - Ярковській сільська рада. Рескомводгосп АРК. Процитовано 14 вересня 2013.[недоступне посилання з квітня 2019]
  6. -selskiy-sovet-4 Ставки - Ізумрудновскій сільська рада. Рескомводгосп АРК. Процитовано 14 вересня 2013.[недоступне посилання з липня 2019]
  7. -post_3914.html Схили річок. Кримський блог. Процитовано 14 вересня 2013.
  8. Гржибовська, 1999.
  9. Трехверстовая карта Криму ВТД 1865—1876. Лист XXXII-13-a. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 23 грудня 2015.
  10. Карта Криму Генштабу Червоної армії 1941. Архів оригіналу за 23 грудня 2015. Процитовано 23 грудня 2015.
  11. Вікімапія. Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 23 грудня 2015.