Микільська Слобідка — Вікіпедія

Микільська слобідка Київ
Микільська слобідка
Загальна інформація
50°27′05″ пн. ш. 30°35′36″ сх. д. / 50.451556° пн. ш. 30.593417° сх. д. / 50.451556; 30.593417Координати: 50°27′05″ пн. ш. 30°35′36″ сх. д. / 50.451556° пн. ш. 30.593417° сх. д. / 50.451556; 30.593417
Країна	Україна
Район	Дніпровський
Адмінодиниця	Київ
Транспорт
Метрополітен	«Лівобережна»
Залізнична інфраструктура	Київ-Дніпровський, з. п. Лівобережна
Карта
Микільська слобідка Микільська слобідка (Київ)
Микільська Слобідка у Вікісховищі

Микі́льська Слобі́дка — історична місцевість на лівому березі Києва.

Розташована між сучасними вулицями Євгена Маланюка і Каховською, пік розвитку території припав на першу половину XX століття^[1].

Історія[ред. | ред. код]

На території Микільської Слобідки розташовувалося поселення неоліту Дніпро-Донецької культури.

Територія Микільської Слобідки згадується з XV ст. як «земля напівкнязівська». З 1508 року — власність Пустинно-Микільського монастиря (звідси — її назва).

За Генеральним описом Лівобережної України 1765—1769 років, як село Микільське, зазначено у списку населених пунктів Гоголівської сотні^[2]. За описом Київського намісництва 1781 року, зазначена вже як слобідка Микільська тієї ж сотні. На той час у слобідці була 31 хата. За описом 1787 року в ній проживало 128 «казенних людей»^[3].

З XVII століття у поселенні існували декілька Миколаївських церков, останню з яких, дерев'яну на мурованому фундаменті із дзвіницею, у районі нинішньої школи № 128 (вулиця Раїси Окіпної, № 6), збудували 1880 року. 25 квітня 1910 року в ній вінчалися^[4] студент-поет Микола Гумільов та Анна Горенко — майбутня поетеса Анна Ахматова. Церкву закрили в грудні 1935 року та невдовзі знищили.

З XVIII століття — робітниче поселення (переважно робітників заводу «Арсенал»).

У XIX столітті на території слобідки існував заїзд, де подорожні на диліжансах могли перепочити перед переправою до Києва.

У 2-й половині XIX століття на Слобідці Бродський заснував дитячий притулок для єврейських хлопчиків, який поліція закрила 1898 року^[5].

З 1903 року — адміністративний центр Микільсько-Слобідської волості Остерського повіту Чернігівської губернії.

1906 року від Микільської слобідки в бік Києва було збудовано Русанівський міст (1906), зруйнований у Німецько-радянську війну. У 1912 році до поселення почав курсувати бензомоторний трамвай із Києва, згодом селище було сполучене трамваєм із Дарницею і містом Бровари.

Поселення складалося з трьох кутків — Пожарище, За кладовищем, Дачна.

У 1920-х роках у селі діяла дослідна станція кабінету антропології та етнології ім. Ф. Вовка^[6].

З 1923 року — у межах Києва.

Під час Другої світової війни навесні 1943 року Микільська Слобідка була спалена німецькими військами^[7]. Надалі багато будівель, включно з 2—3-поверховими, не відновлювалися^[8].

У 1960-х роках на території слобідки планувався проєкт лівобережного громадського центру. Проєкт змінювався багато разів. Реалізовані частини цього проєкту включають готель «Турист», лівобережний поштамт, Театр драми і комедії^[9].

У 1970–1980-ті роки більшу частину Микільської Слобідки знесено (вона простягалася до Русанівського каналу), на її місці збудовано житловий масив Лівобережний. Водночас багато старих хат зберігалися в центральній частині Микільської слобідки, прилеглій до Броварського проспекту. Вони були знесені лише на початку 1990-х^[8].

У 1984 році (за іншими даними у 1986 році) розпочалося будівництво адмінбудівлі за адресою вулиця Луначарського (тепер Шептицького), 2. Будівля призначалася для Держкомітету з матеріально-технічного постачання УРСР. Але після отримання Україною незалежності будівництво зупинилося^[10]. С 1999 року перебувало у власності «Нафтогаз України». Планувалося розмістити там головний офіс компанії. У 2018 році за розпорядженням кабінету міністрів будівлю була безкоштовно передано в управління національної поліції. У ньому планується облаштувати службові приміщення поліції^[11]. Станом на листопад 2022 будівництво не продовжується.

Примітні установи[ред. | ред. код]

• Міжнародний виставковий центр
• Патріарший собор Воскресіння Христового УГКЦ — головний собор УГКЦ в Україні та місце розташування Київської архієпархії УГКЦ
• Готель «Турист»
• Лівобережний поштамт і музей поштового зв'язку^[12][13]
• Київський академічний театр драми і комедії

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Освіта та культура[ред. | ред. код]

Заклади дошкільної освіти[ред. | ред. код]

• Заклад дошкільної освіти № 691 «Джерельце»
• Заклад дошкільної освіти № 566 «Іскорка»
• Заклад дошкільної освіти № 616
• Дитячий садочок «Країна Дитинства»
• Заклад дошкільної освіти № 628

Середня та спеціальна освіта[ред. | ред. код]

• Школа № 65 з поглибленим вивченням іноземних мов
• Український колеж імені В. О. Сухомлинського № 272
  • На базі колежу діє соціальна спортивна школа Фонду Реал Мадрид^[14]
• Школа джазового та естрадного мистецтв

Театральні заклади[ред. | ред. код]

• Київський академічний театр драми і комедії
• Театральна майстерня «Театр маріонеток»

Бібліотеки[ред. | ред. код]

• Центральна районна бібліотека імені Павла Тичини

Релігійні установи[ред. | ред. код]

• Патріарший собор Воскресіння Христового УГКЦ
• Євангельська Християнська Церква Agape Church^[15]

Місця відпочинку[ред. | ред. код]

На микільській Слобідці розташована «Зона здоров'я» — зелена паркова зона відпочинку біля річки Дніпро. На території «Зони здоров'я» розташовані:

• Муніципальний пляж «Веселка»
• Скейт-парк^[16]
• Баскетбольний майданчик

Видатні мешканці Микільської Слобідки[ред. | ред. код]

• Медведенко Станіслав Юрійович

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

• Веб-енциклопедія Києва.
• Фотоспомин. Київ, якого немає: Анотований альбом світлин 1977–1988 років / автор світлин В. Галайба; автори-упорядники: М. Виноградова та ін. — К. : Головкиївархітектура; НДІТІАМ, 2000. — 408 с. : іл. — ISBN 966-7452-27-1.

Це незавершена стаття про Київ. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.