Миколаєнко Іван Сидорович — Вікіпедія

Іван Сидорович Миколаєнко
Народження	24 червня 1895; Маріупольський повіт
Смерть	2 листопада 1974 (79 років); США
Поховання	Цвинтар святого Андрія
Країна	УНР
Приналежність	Армія УНР
Звання	Штабскапітан; ; Підполковник
Командування	ад'ютант командувача Запорізької групи.
Війни / битви	Перша Світова війна; Українсько-радянська війна; Перший Зимовий похід

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Миколаєнко .

Іва́н Си́дорович Микола́єнко (*24 червня 1895 — †2 листопада 1974) — український військовий діяч, підполковник Армії УНР.

Народився у Маріупольському повіті Катеринославської губернії в сім'ї службовця.

Закінчив Катеринославське реальне училище (1913), навчався у Катеринославському гірничому інституті, закінчив Чугуївське військове училище (1915). З липня 1915 р. перебував на фронті Першої світової війни: молодший офіцер 133-го піхотного Сімферопольського полку.

У 1917 після закінчення Оранієнбаумської офіцерської школи стрільців був начальником кулеметних курсів при 22-й запасній бригаді в місті Тульчин. Останнє звання у російській армії — штабс-капітан.

Восени того року взяв участь в організації Вільного козацтва на Катеринославщині. З жовтня 1917 р. — командир сотні у Катеринославському Гайдамацькому Курені військ Центральної Ради.

У січні 1918 р. брав участь у вуличних боях у Катеринославі проти більшовиків. З весни того року — на українській військовій службі. У 1918 р. закінчив Інструкторську школу старшин у Києві.

Влітку 1918-го був призначений старшиною 11-ї пішої кадрової дивізії (Лубни) 6-го Полтавського корпусу. Там керував усіма кулеметними командами. У жовтні 1918 р. став ад'ютантом отамана Катеринославського козачого коша Михайла Омеляновича-Павленка. Ще за місяць, у листопаді, став командиром Катеринославської сотні.

На чолі своєї бойової частини навесні-влітку 1919-го як командир куреня увійшов до Катеринославського полку Січових стрільців отамана Романа Самокиша. У березні-квітні 1919 р. хворів на тиф. Згодом служив старшиною 2-го (згодом — 20-го) Запорізького полку ім. гетьмана І. Мазепи Дієвої армії УНР.

З липня 1919 р. — командир куреня військової жандармерії — сотні охорони при Штабі Головного Отамана. З вересня 1919 р. — лектор з кулеметної справи Житомирської спільної юнацької школи, ад'ютант командувача Запорізької групи Армії УНР.

З 06.12.1919 р. — ад'ютант командувача Дієвої армії УНР М. Омеляновича-Павленка. На цій посаді брав участь у Першому Зимовому поході та у боях другої половини 1920 року.

З 1921 перебував на інтернуванні та еміграції у польських таборах. На еміграції жив у Варшаві. З 1950 р. оселився у США. Помер та похований у Баунд-Бруці.

Джерела[ред. | ред. код]

Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга I. — К. : Темпора, 2007. — ISBN 966-8201-26-4.
Тинченко Я. Ю. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга II. — К. : Темпора, 2011. — 355 с. — ISBN 978-617-569-041-3.
Довідник з історії України / за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — ISBN 966-504-439-7.
Використано матеріали статті Миколаєнко Іван Сидорович на ruthenos.org.ua [Архівовано 29 червня 2009 у Wayback Machine.]
ЦДАВОУ — Ф. 1075. — Оп. 2. — Спр. 653. — С. 34-55;
Тризуб. — Нью-Йорк. — 1975. — Ч. 78. — С. 23-24;
Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002;
І. Д. Арешт отамана Божка та розброєння бунчукового куреня Запорозької Січі//«Тризуб». — Нью-Йорк. — 1967. — Ч. 45. — С. 9—11;
Некролог//«Вісті Комбатанта». — Нью-Йорк. — 'і972. — Ч. 5/6. — С. 115–116.

Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.