French
DeutschМетровагонмаш — Вікіпедія
 | |
| Тип | Відкрите акціонерне товариство |
|---|---|
| Форма власності | акціонерне товариство |
| Галузь | Транспортне машинобудування |
| Спеціалізація | залізничний транспорт, метрополітен, спеціалізований автомобільний транспорт, військова техніка |
| Засновано | 1895 (фактично – 1897) |
| Засновник(и) | Сава Мамонтов, Костянтин Арцибушев, Олександр Барі |
| Штаб-квартира | м. Митищі, Московська область,  Росія |
| Територія діяльності | Росія, держави СНД |
| Попередні назви | Митищенський машинобудівний завод (ММЗ) |
| Продукція | рухомий склад залізничного транспорту та метро; самоскиди та спеціалізовані автотранспортні засоби; військова техніка |
| Виторг | 15,333 млрд. руб. (2011) |
| Операційний прибуток (EBIT) | 4 540 736 000 ₽ (2017)[1] |
| Чистий прибуток | 2,225 млрд. руб. (2011) |
| Активи | 41 186 652 000 ₽ (2017)[1] |
| Власний капітал | 20 747 592 000 ₽ (2017)[1] |
| Власник(и) | Трансмашхолдинг |
| Співробітники | 5 061 осіб[2]. |
| Холдингова компанія | ЗАО «Трансмашхолдинг», Росія |
| [1] (старий), [2] (новий)] | |
| Нагороди |    |
 | |
 Метровагонмаш у Вікісховищі | |
.JPG)
ВАТ «Метровагонмаш» (до 1992 року — «Митищенський машинобудівний завод» або ММЗ) — одне із провідних підприємств РФ в галузі транспортного машинобудування.
Підприємство розташоване у м. Митищі (Московська область, РФ), входить до складу російського «Трансмашхолдингу». Генеральний директор — Андрій Анатолійович Андрєєв, який з 2008 року також обіймає посаду генерального директора «Трансмашхолдингу».
Історія[ред. | ред. код]
Митищенський машинобудівний завод був заснований в 1897 році у місті Митищі, Московська губернія, Російська імперія. Його засновниками стали спадковий почесний громадянин Сава Мамонтов, дворянин Костянтин Арцибушев і громадянин Північно-Американських Сполучених Штатів (нині —США), тимчасовий Московської 1-ї гільдії купець, інженер Олександр Барі, які в грудні 1895 року подали до Міністерства фінансів Росії проект «Московського акціонерного товариства вагонобудівного заводу». 2 січня 1896 Комітет міністрів дозволив заснувати означену Компанію, а її Устав був затверджений самим Миколою II.
На заводі передбачалось будівництво залізничного рухомого складу та запасних частин до нього. Першою продукцією заводу стали вагони для Північної залізниці Росії.
У 1903 почалось виробництво трамвайних вагонів. Перед початком Першої світової війни завод отримав замовлення від військового відомства на виробництво польових вагонів і платформ для перевезень військової техніки.
У 1926 вперше в Росії на заводі розпочалося виробництво електричних вагонів (прототипів електричок) для перших електрифікованих доріг: Баку — Сабунчі в Азербайджані (1926 рік), Москва — Митищі (1929 рік). Одночасно з цим продовжувалося виробництво трамвайних вагонів: до травня 1934 року завод здійснював переоснащення системи Владикавказький трамвай через переведення мережі на широку колію.[3]
У 1935 розпочато виробництво вагонів для Московського метрополітену.
З початком Другої світової війни підприємство перепрофілювалось в танкоремонтний завод № 592. На нього доставлялись і ремонтувались трофеї Робітничо-Селянської Червоної Армії: танки, бронеавтомобілі і САУ, захоплені у військ Третього Рейху. Через велику нестачу в Червоній армії самохідної артилерії конструкторське бюро заводу розробило на базі німецького середнього танка Panzer III САУ СГ-122 і СУ-76і (індекс «і» означав, що САУ була на «імпортній» (точніше - трофейній) рухомій базі). Перша із цих моделей була виготовлена дрібною серією в 27 одиниць, а виробництво другої моделі передали на завод № 37 в Москві. Причиною стало розпорядження Державного комітету оборони про організацію в Митищах виробництва легкого танка Т-80. Завод отримав додаткове обладнання, фахівців і новий номер: № 40. В жовтні 1943 року виробництво легких танків Т-80 було припинено на користь збільшення виробництва самохідних артилерійських установок СУ-76. В 1945 році на заводі було налагоджене виробництво гусеничних тягачів.
З 1947 року завод розпочав виробництво на шасі вантажівки ЗІС-5В самоскида ЗІС-ММЗ-05. У подальшому ММЗ став найбільшим виробником самоскидів на шасі ЗІС/ЗІЛ. Обсяги виробництва в 70-80-их роках досягали 200 самоскидів за добу (близько 50 тис./рік). В 1990-х обсяги виробництва через кризу російської автомобільної промисловості знизилися до 1-1,5 тис. самоскидів на рік. В 1972 році на заводі вперше в країні були розроблені і серійно вироблялись вантажні причепи до легкових автомобілів.
Основні напрямки діяльності[ред. | ред. код]
За більш, ніж столітню історію завод виготовляв товарні, пасажирські, багажні вагони, вагони для міських кінних залізниць, трамвайні вагони. Підприємством були розроблені та виготовлені перші в країні автомотриси, електрички, вагони метро.
У воєнні та повоєнні роки на заводі виготовлялись, ремонтувались та переоснащувалися військові гусеничні машини та військові тягачі. Окрім цього, у повоєнні роки завод освоїв виробництво спеціалізованої автомобільної техніки на шасі ЗІС, ЗІЛ, МАЗ.
Сучасне підприємство спеціалізується на розробленні, проектуванні й виготовленні рухомого складу для метрополітенів і залізниць, запасних частин до них, на проведенні капітальних ремонтів і сервісному обслуговуванні своєї продукції. Окрім цього, завод продовжує виробляти автомобільну техніку і гусеничні шасі спеціального призначення (ЗСУ-23-4, ЗСУ-57-2, ЗСУ-37 тощо) .
Вагони метро експлуатуються в Москві, Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді, Казані та інших містах Росії, а також, в Ташкенті, Мінську, Баку, Тбілісі, Єревані, Харкові, Києві, Будапешті, Софії, Варшаві, Дніпрі та Празі. Всього на митищенських вагонах працюють 18 метрополітенів.
Окремий напрямок діяльності заводу — рейкові автобуси. Ці відносно нові для російських залізниць машини призначені для роботи на приміських і міжобласних неелектрифікованих маршрутах. (Див. рейкові автобуси заводу «Метровагонмаш»)
Нагороди[ред. | ред. код]
Ордени[ред. | ред. код]
| Дата | Нагорода | Стрічка | Назва нагороди, за що вручена | Від кого |
|---|---|---|---|---|
| 1945 |  |  | Орден Вітчизняної війни І ступеню. За зразкове виконання завдань фронту | Уряд СРСР |
| 1971 |  |  | Орден Жовтневої Революції. За освоєння виробництва автомобільної техніки | Уряд СРСР |
| 1976 | .jpg){kind=small} | .png){kind=small} | Орден праці Чехословаччини. За виконання замовлення на поставку вагонів Ечс для Празького метрополітену | Уряд Чехословаччини |
Відзнаки, медалі, премії[ред. | ред. код]
У 1945 році за зразкове виконання завдань фронту підприємству на вічне зберігання було передано Перехідний червоний прапор Державного комітету оборони.
У 1951, 1978, 1996 роках колектив заводу отримав три державні премії: 
, 
, за створення сімейства швидкісних гусеничних шасі.
У 1975 році сімейство телескопічних гідроциліндрів для самоскидів було відзначене Великою золотою медаллю Міжнародного Лейпцизького ярмарку.
Номенклатура продукції[ред. | ред. код]
| Продукція | Марка | 2006 | 2007 | 2008[4] | 2010[5] | 2011[6] | Фото |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Вагони метро | 81-717/714 | 87 | 121 | 171 | 99 | 80 |  |
| 81-740/741 | 74 | 128 | 113 | 76 | 117 |  | |
| 81-760/761 | 8 | 32 |  | ||||
| Рейкові автобуси | РА1 | 32 | 2 |  | |||
| РА2 | 14 | 60 | 63 | 9 |  | ||
| РА-В | 40 |  | |||||
| Автосамоскидів, бункеровозів і автоевакуаторів на шасі виробництва АМО ЗІЛ і ГУП МАЗ | 887 | 949 | 455[7] |  | |||
| Капітальний ремонт вагонів метро | - | 45 | 80 | призупинено | призупинено |  | |
Керівники підприємства[ред. | ред. код]
- С. Г. Лабунський (1900—1911)
- Полубояринов (1911)
- М. Г. Філіппов (1918—1923)
- П. В. Дружинін (1923—1927)
- В. А. Зінов'єв (1927—1930)
- А. И. Беленц (1930—1931)
- Токарєв (1931—1932)
- А. Б. Хрунічев (1932—1937)
- А. А. Мишлєнков (1937—1938)
- М. З. Гаврилов (1938—1939)
- С. С. Ігнатов (1939 — жовтень 1941)
- Д. Ф. Панкратов (1941—1942)
- Г. Б. Мартиросов (1943—1944)
- М. Д. Горшунов (1944—1947)
- Г. В. Баулін (1947—1952)
- Е. А. Дундуков (1952—1954)
- Г. А. Веденяпін (1954—1956)
- М. М. Горшенін (1956—1958)
- И. П. Крисін (1958—1960)
- М. Г. Вєтліцин (1960—1964)
- В. В. Юшков (1964—1969)
- А. А. Мощевітін (1969—1975)
- В. Н. Донсков (1975—1987)
- Ю. А. Гулько (1987—2004)
- А. А. Андрєєв (з 2004)
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в https://www.kartoteka.ru/card/2ec3890a003c8ff38e1e5c2bc74ab44c/
- ↑ Метровагонмаш. Архів оригіналу за 28 серпня 2012. Процитовано 24 грудня 2012.
- ↑ Доктор географических наук Тархов С. А. Владикавказскому трамваю — 100 лет // Вестник городского электрического транспорта России : ж. — М, 2004. — № № 4 (61). — С. 33.
- ↑ Річна бухгалтерська звітність ВАТ «Метровагонмаш»[недоступне посилання з квітня 2019]
- ↑ Річний звіт Метровагонмаш за 2010 рік стор.4
- ↑ http://www.mosgortrans.net/news/12769-moskva-metro-vagony-postavki-2011.html [Архівовано 1 листопада 2011 у Wayback Machine.] Москва в 2011 році купить у «Метровагонмаша» 229 вагонів метро
- ↑ Кількість реалізованих автосамоскидів в 2008 році.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||