Літературні жанри — Вікіпедія

Літерату́рний жанр (фр. genre — рід, вид) — один із головних елементів систематизації літературного матеріалу, літературного твору, класифікує літературні твори за їх типами творів.

Класифікація літературних жанрів[ред. | ред. код]

• Категорією вищого порядку при тричленному поділі літератури є літературний рід (загальне) — епос, лірика, драма;
• категорією середнього порядку — літературний вид (особливе) — роман, повість, новела в епосі;
• категорією нижчого порядку (окреме) — різновид (жанр).

Наука, що вивчає літературні жанри називається генологією.

Першим підкреслив культурно-історичний характер літературного жанру французький учений Фердинанд Брюнет (1849—1906) у книзі «Еволюція жанрів в історії літератури» (1890). Визначається літературний жанр по різних ознаках: з погляду способів дійсності (Аристотель), типів змісту (Йоганн-Фрідріх Шиллер), категорій гносеології (об'єктивне — суб'єктивне в Георга Гегеля), формальних ознак (Олександр Веселовський), психології (Е. Штайгер). Ряд літературознавців ототожнює поняття літературний вид і жанр, вживаючи ці слова як синоніми.

З часів Арістотеля, що дав у своїй «Поетиці» першу систематизацію літературних жанрів, зміцнилося уявлення про те, що літературні жанри є закономірною, раз назавжди закріпленою системою, і завданням автора є лише добитися якнайповнішої відповідності свого твору сутнісним властивостям вибраного жанру. Таке розуміння жанру — як даної авторові готової структури — привело до появи цілого ряду нормативних поетик, що містять вказівки для авторів щодо того, як саме повинні бути написані ода або трагедія; вершиною такого типу творів є трактат Буало «Поетичне мистецтво» (1674). В той же час зміни (і дуже істотні) тривалий час або не помічалися теоретиками, або розглядалися ними як псування, відхилення від необхідних зразків. І лише під кінець XVIII століття розкладання традиційної жанрової системи, зв'язане, відповідно до загальних принципів літературної еволюції, як з внутрішньолітературними процесами, так і з дією абсолютно нових соціальних і культурних обставин, зайшло настільки далеко, що нормативні поетики вже ніяк не могли описати і приборкати літературну реальність.

У процесі історичного розвитку майже кожен жанровий вид варіював у різновиди, або жанри.
Так, жанровими різновидами роману сьогодні є роман:

• біографічний,
• автобіографічний,
• детективний,
• духовний,
• історичний,
• готичний,
• бульварний,
• крутійський,
• пригодницький,
• психологічний,
• науково-фантастичний,
• соціально-побутовий,
• тенденційний,
• роман-епопея,
• роман-щоденник,
• роман-притча
• та ін.

Класифікацію підвидів проводять то за змістовою ознакою (історичний роман, духовний роман, роман жахів), то за композиційною чи версифікаційною особливістю твору (сонет, рондо), то за сукупністю ознак і особливостей (мадригал, хоку).

Типологія жанрів була чітко визначена в класицизмі. Романтизм порушив класицистичну «чистоту» жанрів. У XIX ст. стало поширеним поєднання літературних родів у жанрі. Коли ж у жанровім виді виступають елементи двох чи трьох родів, говоримо про змішаний жанр (поема, балада — змішані ліро-епічні жанри). Іноді виділяють пограничні літературні жанри, котрі містять у собі літературні елементи з науковим стилем викладу (літературу й публіцистику поєднують художній нарис, есе, фейлетон, репортаж). Літературні жанри і жанрові системи — категорії історично змінні. У цих умовах одні традиційні жанри стали стрімко відмирати або маргіналізуватися, інші, навпаки, переміщатися з літературної периферії в самий центр літературного процесу. Зліт балади на рубежі XVIII—XIX ст., зв'язаний в Росії з ім'ям Василя Жуковського, виявився досить короткочасним, то гегемонія роману — жанру, який нормативні поетики століттями не бажали помічати як щось низьке і неістотне, — затягнулася в європейських літературах щонайменше на сторіччя. Популярна в епоху класицизму, ода в літературі XIX-ХХ ст. майже зовсім зникає. Просвітництво висунуло на перше місце міщанську драму, сатиричний жанр, які пізніше були витіснені романтичними жанрами — елегією, баладою, ліро-епічною поемою та ін. Особливо активно стали розвиватися твори гібридної або невизначеної жанрової природи: п'єси, про які складно сказати, комедія це або трагедія, вірші, яким неможливо дати ніякого жанрового визначення, крім того, що це ліричний вірш. Падіння чітких жанрових ідентифікацій виявилося і в умисних авторських жестах, націлених на руйнування жанрових очікувань: від роману Лоренса Стерна, що обривається на півслові, «Життя і думки Трістрама Шенді, джентльмена» до «Мертвих душ» Миколи Гоголя, де парадоксальний для прозаїчного тексту підзаголовок «поема» навряд чи може цілком підготувати читача до того, що з достатньо звичної колії крутійського роману його раз у раз вибиватимуть ліричними (а деколи — і епічними) відступами.

У XX столітті на літературні жанри зробило особливо сильний вплив відособлення масової літератури від літератури, орієнтованої на художній пошук. Масова література наново відчула гостру потребу в чітких жанрових приписаннях, що значно підвищують для читача передбаченість тексту, дозволяють легко в ньому зорієнтуватися. Зрозуміло, колишні жанри для масової літератури не годилися, і вона досить швидко сформувала нову систему, в основу якої ліг вельми пластичний і такий, що накопичив немало різноманітного досвіду жанр роману. В кінці XIX, першій третині XX-го остаточно оформляються детектив і поліцейський роман, фантастика і дамський («рожевий») роман.

Не дивно, що актуальна література, націлена на художній пошук, прагнула якнайдалі відхилитися від масової і тому йшла від жанрової визначеності якнайдалі. Але оскільки крайнощі сходяться, остільки прагнення бути далі від жанрової визначеності часом приводило до нового жанротворення: так, французький антироман настільки не хотів бути романом, що у основних творів цієї літературної течії, представленої такими самобутніми авторами, як Мішель Бютор і Наталі Саррот, виразно спостерігаються ознаки нового жанру. Таким чином, сучасні літературні жанри (і таке припущення ми зустрічаємо вже в роздумах Михайла Бахтіна) не є елементами якої-небудь визначеної системи: навпаки, вони виникають як точки концентрації напруженості в тому або іншому місці літературного простору, відповідно до художніх завдань, які висуваються певним колом авторів.

Порівняльна таблиця літературних жанрів (за типом поетичної структури)[ред. | ред. код]

З погляду на тип поетичної структури літературного твору (спосіб творення уявного світу, позиція літературного суб'єкта, наявність чи відсутність сюжету, рецепція) найчастіше виділяють такі жанрові види

Див. також[ред. | ред. код]

• Генологія
• Жанр
• Література
• Пам'ять жанру

Важливо також згадати про академічні та суміжні літературні жанри, як-то: навчальний, науковий, науково-популярний, академічне есе та ін. Вони мають особливі традиції і спосіб викладення.

Джерела[ред. | ред. код]

• Жанр, жанрова система у просторі літературознавства: монографія / Н. Копистянська. — Л. : ПАІС, 2005. — 368 с.

Література[ред. | ред. код]

• Генерика і архітектоніка: Кн. 2 : Жанри нового письменства / І. В. Качуровський. — К. : Києво-Могилянська академія, 2008. — 376 с.
• Жанр трагедії в українській радянській драматургії (питання історії й теорії): [монографія] / І. Л. Михайлин ; ред. : О. П. Іващенко. — Х. : Вища школа, 1989. — 151 с.
• Жанри сатиричної публіцистики: навч. посіб. для студ. ін-ту журналістики / Ю. Ф. Ярмиш; редкол. Різун В. В. (голова), О. Д. Пономарів, М. М. Веркалець та. — К. : Видавництво Інституту журналістики, 2003. — 156 с.
• Жанр щоденника в українській літературі другої половини XX — початку XXI століть: монографія / А. В. Ільків ; наук. ред. Є. М. Баран. — Надвірна: Надвірнянська друкарня, 2010. — 287 с.
• Записки як жанр української прози ХХ — початку ХХІ століть: монографія / К. Шахова ; наук. ред. В. П. Біляцька. — Луцьк: Вежа-Друк, 2017. — 216 с.
• Когнітивна жанрологія і поетика: монографія / Т. В. Бовсунівська. — К. : Київський університет, 2010. — 190 с.
• Крилов і розвиток жанру байки в українській дожовтневій літературі / Б. А. Деркач. — К. : Наукова думка, 1976. — 311 с.
• Літературні жанри малої форми / А. Юриняк. — К. : Смолоскип, 1996. — 134 с.
• Українська дожовтнева драматургія: еволюція жанрів: навч. посіб. для студ. педінститутів спеціальності 02.19.00 «Українська мова і література» / А. В. Козлов. — К. : Вища школа, 1991.
• Український радянський роман: (Стислий нарис історії жанру) / Л. М. Новиченко. — К. : Наукова думка, 1976. — 131 с.
• Український роман: теоретичні проблеми і жанрова еволюція: монографія / Н. І. Бернадська. — К. : Академвидав, 2004. — 368 с.

Посилання[ред. | ред. код]

• [https://archive.org/stream/literaturoznavchat1#page/n365/mode/2up Жанрова типологія] // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 366—367.
• [https://archive.org/stream/literaturoznavchat2#page/n331/mode/2up Рід] // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 332—333.
• Словник літературознавчих термінів. [Архівовано 20 грудня 2009 у Wayback Machine.]
• Іванюк Борис. Жанрова типологія; «Пам'ять жанру» // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 202; 392—393. — 634 с.

Це незавершена стаття про літературу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.