French
DeutschЛуїс Маунтбеттен — Вікіпедія
| Луїс Френсіс Альберт Віктор Ніколас Маунтбеттен, 1-й граф Маунтбеттен Бірманський англ. Louis Francis Albert Victor Nicholas Mountbatten, 1st Earl Mountbatten of Burma | |||
 | |||
 | |||
| |||
|---|---|---|---|
| 21 лютого 1947 — 15 серпня 1947 | |||
| Попередник: | Арчібальд Уейвелл | ||
| Наступник: | посаду скасовано | ||
| |||
| 15 серпня 1947 — 21 червня 1948 | |||
| Попередник: | посаду засновано | ||
| Наступник: | Чакраварті Раджгопалачарія | ||
| |||
| 1960 — 1961 | |||
| Попередник: | Русту Ердельхан | ||
| Наступник: | Ліман Лемніцер | ||
| |||
| 13 липня 1959 — 15 липня 1965 | |||
| Попередник: | Вільям Діксон | ||
| Наступник: | Річард Хулл | ||
| |||
| 18 квітня 1955 — 19 жовтня 1959 | |||
| Попередник: | Фредерік Макгрегор | ||
| Наступник: | Чарльз Ламб | ||
| Народження: | 25 червня 1900 Фрогмор-хаус, Віндзор, Беркшир, Велика Британія | ||
| Смерть: | 27 серпня 1979 (79 років) Слайго, Ірландія | ||
| Причина смерті: | вибух | ||
| Поховання: | Romsey Abbeyd | ||
| Країна: | Велика Британія | ||
| Релігія: | Англіканська церква | ||
| Освіта: | Коледж Христа і Lockers Park Schoold[1] | ||
| Рід: | Баттенберги | ||
| Батько: | Людвіг Александр Баттенберг | ||
| Мати: | Вікторія Гессен-Дармштадтська | ||
| Шлюб: | Едвіна Ешлі | ||
| Діти: | Патриція Начбулл, Памела Хікс | ||
| Нагороди: | |||
Лу́їс Ма́унтбеттен, повне ім'я — Лу́їс Фре́нсіс А́льберт Ві́ктор Ні́колас Ма́унтбеттен, 1-й граф Маунтбеттен Бірманський (англ. Louis Francis Albert Victor Nicholas Mountbatten, 1st Earl Mountbatten of Burma; 25 червня 1900, Фрогмор-хаус, Віндзор, Беркшир, Велика Британія — 27 серпня 1979, Слайго, Ірландія) — британський військовослужбовець, державний діяч, Адмірал флоту, Верховний головнокомандувач союзними військами Південно-Східного округу (у 1943), Віце-король Індії (у 1947), Генерал-губернатор Індії (1947—1948), Голова Військового комітету НАТО (1960—1961), Начальник штабу оборони Королівських збройних сил Великої Британії 1959—1965), Перший морський лорд (1955—1959); дядько Філіпа Единбурзького та троюрідний брат Єлизавети ІІ.
Біографія[ред. | ред. код]
Походження[ред. | ред. код]
Луїс Маунтбеттен був четвертою (наймолодшою) дитиною в сім'ї принца Людвіга Александра Баттенберга і його дружини Вікторії Гессен-Дармштадтської, сестри російської імператриці Олександри Федорівни. При народженні отримав ім'я Його Світлість принц Людвіг (Луїс) Баттенберзький.
Його сімейство з обох боків має коріння Гессенського дому. Батько Луїса — нащадок гессенського принця Александра Баттенберга (від морганатичного шлюбу), а мати — онука королеви Вікторії. Рідна сестра Вікторії, Луїза Маунтбеттен, у 1950 році вийшла заміж за Густава VI і стала Королевою Швеції[2].
Луїс Маунтбеттен був рідним дядьком Філіпа Единбурзького, і троюрідним братом королеви Великої Британії Єлизавети ІІ.
З початком Першої світової війни батько Луїса залишився вірний Великій Британії, відмовившись від будь-яких зв'язків, титулів Німеччини і навіть змінив прізвище Баттенберг на Маунтбеттен (адаптований переклад прізвища на англійську мову)[3].
В дитинстві Луїс побував в Російській імперії і близько познайомився зі своїми двоюрідними братами і сестрами — дітьми російського імператора Миколи II. Пізніше він активно виступав проти самозванців, які видавали себе за «чудом урятованих» Романових.
Як і батько, Луїс пішов служити на Королівський флот[4]. Там він здружився з майбутнім королем Великої Британії Едуардом VIII[3], проте після його приходу до влади і після зречення, їхні дружні стосунки обірвалися.
Кар'єра[ред. | ред. код]
5 січня 1919 року Луїс, паралельно проходячи військову службу на флоті, вступив до Коледжу Христа (Кембридж). Там він протягом двох років навчався на військового інженера. Після завершення навчання у березні 1920 року відправлений відбувати службу на лінійному крейсері HMS «Рінаун» у супроводі Едуарда VIII[3]. 15 квітня 1920 року Луїса було підвищено до звання лейтенанта[5], і переведено спочатку на лінійний крейсер HMS «Ріпалс», а в січні 1923 року — на HMS «Рівендж».
У серпні 1924 року Луїс пішов навчатися у Королівський військово-морський коледжі (Гринвіч)[3][6]. У 1926 році відправлений відбувати службу на броненосці HMS «Центуріон» резервного флоту Королівських військово-морських сил. Служив під командуванням адмірала сера Роджера Кейса. 15 квітня 1928 року його підвищили до звання лейтенанта-командира[7].
У 1934 році Маунтбаттен призначений командувачем есмінця HMS «Даерінг»[3]. 30 червня 1937 року отримав звання капітана. А в червні 1939 року призначений командувачем есмінця HMS «Келлі».
Друга світова війна[ред. | ред. код]
У Другій світовій війні Маунтбеттен командував 5-ю флотилією есмінців. Здійснив ряд важливих і сміливих операцій. Винайшов «маунтбеттенівський рожевий колір камуфляжу». До 1942 року користувався особистою підтримкою Вінстона Черчилля[8] в усіх діях, але в ході операції «Битва за Дьєп»[9], на якій сам наполягав, зробив помилку і втрати союзних військ склали 3623 піхотинців, 555 моряків та 119 літаків. Репутація була підірвана.
У жовтні 1943 року призначений Верховним головнокомандувачем союзних військ Південно-східного округу (Азія). При співпраці з американськими командувачами Бірма була звільнена від японців, а у вересні 1945 року особисто прийняв японську капітуляцію в Сінгапурі. Надалі репутація Луїса була відновлена.
Незалежність Індії[ред. | ред. код]
.jpg)
У 1947 році завдяки симпатіям прем'єр-міністра Клемента Еттлі[10] Луїс Маунтбеттен став останнім Віце-королем Індії, а згодом й першим Генерал-губернатором Індії (1947—1948). За його керівництва Індія проголосила незалежність. Користуючись авторитетом серед індійських князів, а також підтримуючі добрі стосунки з першим прем'єр-міністром Індії Джавахарлалом Неру, намагався отримати згоди усіх лідерів на проголошення єдиної незалежної Індії[11]. Але його спіткала невдача і, як наслідок, відбувся розділ Британської Індії за релігійною ознакою на держави Індія і Пакистан, а згодом від останньої відокремився і Бангладеш[12].
Кар'єра після Індії[ред. | ред. код]
Після повернення на батьківщину Маунтбеттен з 1948 по 1950 роки командував ескадрою крейсерів Середземноморського флоту. З 1950 по 1952 рр. займав пост 4-го лорда адміралтейства, а потім призначений командувачем Середземноморським флотом (1952—1954).
У 1955 році став Першим морським лордом.
З 1959 по 1965 рік очолював Штаб оборони Великої Британії. У 1960 році став Головою Військового комітету НАТО.
У 1965 році пішов у відставку і призначений губернатором острова Уайт, яким був до 1974 року.
В останні роки багато займався встановленням міжнародних гуманітарних зв'язків, був засновником і першим президентом United World Colleges.[13]
Був убитий 27 серпня 1979 року в результаті терористичного акту, організованого Ірландською республіканською армією. Похований на кладовищі Romsey Abbey (Ромсі, Гемпшир).
Ушанування пам'яті[ред. | ред. код]
У кінематографі[ред. | ред. код]
Лорд Маунтбеттен був ушанований у серіалі «Корона». Роль Лорда Маунтбеттена зіграли актори Грег Вайз (Лорд Маунтбеттен в молодості) і Чарльз Денс (Лорд Маунтбеттен в похилому віці).
Сім'я[ред. | ред. код]
18 липня 1922 року Луїс Маунтбеттен одружився з Едвіною Ешлі, онукою едвардіанского магната Ернеста Кассела. Під час медового місяця вони перебували у Голлівуді, де для них спеціально був знятий фільм за участю Чарлі Чапліна.
Від їхнього шлюбу народились дві доньки: Патриція і Памела. Відносини між подружжям були досить бурхливими, вони подовгу сварилися і зраджували один одному, особливо у 1930-ті роки. Леді Едвіна померла у 1960 році.
Титули[ред. | ред. код]
Після натуралізації сім'ї в 1917 році батько Луїса став маркізом Мілфорд-Хейвеном (цей титул успадкував його старший брат Джордж і його нащадки), а Луїс, як молодший син пера, отримав титул лорда. У 1946 році Георг VI зробив його віконтом бірманським (за звільнення Бірми від японців), а в жовтні 1947 року — графом бірманським.
Нагороди[ред. | ред. код]
_ribbon.png){kind=small}
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Mountbatten of Burma, 1st Earl, (Louis (Francis Albert Victor Nicholas) Mountbatten) (25 June 1900–27 Aug. 1979) — 2007. — doi:10.1093/WW/9780199540884.013.U157802
- ↑ Montgomery-Massingberd, p. 303—304
- ↑ а б в г д Heathcote, p. 184
- ↑ Heathcote, p. 183
- ↑ The London Gazette: no. 32461. p. 7384. 20 вересня 1921. Retrieved 20 вересня 2012.
- ↑ Mountbatten Medal. IET. Архів оригіналу за 27 жовтня 2012. Процитовано 20 September 2012.
- ↑ The London Gazette: no. 33378. p. 2900. 24 квітня 1928. Retrieved 20 вересня 2012.
- ↑ Heathcote, p. 186
- ↑ Thompson, p. 263–9
- ↑ The London Gazette: no. 37916. p. 1399. 25 березня 1947. Retrieved 20 вересня 2012.
- ↑ White, Matthew (2012). The Great Big Book of Horrible Things. W. W. Norton. с. 428. ISBN 9780393081923.
- ↑ Greenberg, Jonathan D. «Generations of Memory: Remembering Partition in India/Pakistan and Israel/Palestine.» Comparative Studies of South Asia, Africa and the Middle East 25, no.1 (2005): 89. Project MUSE
- ↑ UWC history [Архівовано 18 липня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
Література[ред. | ред. код]
- Р. А. Кривонос. Маунтбеттен Луїс // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
- Philip Ziegler, Mountbatten: the official biography, (Collins, 1985)
- Richard Hough, Mountbatten; Hero of our time, (Weidenfeld and Nicolson, 1980)
- The Life and Times of Lord Mountbatten (Hutchinson, 1968)
- Andrew Roberts Eminent Churchillians, (Phoenix Press, 1994).
- Dominique Lapierre and Larry Collins Freedom at Midnight, (Collins, 1975).
- Robert Lacey Royal (2002)
- A.N. Wilson After the Victorians: 1901—1953, (Hutchinson, 2005)
- Jon Latimer Burma: The Forgotten War, (John Murray, 2004)
