Луїджі Сімоні — Вікіпедія

Ф
Луїджі Сімоні
Луїджі Сімоні
Луїджі Сімоні
Особисті дані
Народження 22 січня 1939(1939-01-22)
  Кревалькоре, Італія
Смерть 22 травня 2020(2020-05-22) (81 рік)
  Піза, Тоскана, Італія[1]
Поховання Італія[2]
Громадянство  Італія
Позиція півзахисник
Юнацькі клуби
1955-1959 Італія «Фіорентина»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1959–1961 Італія «Мантова» 47 (10)
1961–1962 →  Італія «Наполі» 11 (1)
1962–1964 Італія «Мантова» 48 (8)
1964–1967 Італія «Торіно» 81 (18)
1967–1968 Італія «Ювентус» 11 (0)
1968–1971 Італія «Брешія» 100 (12)
1971–1974 Італія «Дженоа» 88 (13)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1975–1978 Італія «Дженоа»
1978–1980 Італія «Брешія»
1980–1984 Італія «Дженоа»
1984–1985 Італія «Піза»
1985–1986 Італія «Лаціо»
1986–1987 Італія «Піза»
1987–1988 Італія «Дженоа»
1988–1989 Італія «Емполі»
1989 Італія «Козенца»
1990–1992 Італія «Каррарезе»
1992–1996 Італія «Кремонезе»
1996–1997 Італія «Наполі»
1997–1998 Італія «Інтернаціонале»
1999–2000 Італія «П'яченца»
2000 Італія «Торіно»
2001–2002 Болгарія ЦСКА (Софія)
2002–2003 Італія «Анкона»
2003–2004 Італія «Наполі»
2004–2005 Італія «Сієна»
2005–2006 Італія «Луккезе-Лібертас»
2009 Італія «Губбіо»
2011–2012 Італія «Губбіо»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Луїджі Сімоні (італ. Luigi Simoni, 22 січня 1939, Кревалькоре, — 22 травня 2020, Піза) — італійський футболіст, що грав на позиції півзахисника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер.

Включений в Залу слави «Дженоа»[3].. Є абсолютним рекордсменом за кількістю виходів з командами до Серії А (7 разів): з «Дженоа» (1975/76) і (1980/81), «Брешією» (1979/80), «Пізою» (1984/85 і 1986/87), «Кремонезе» (1992/93 ) і «Анконою» (2002/03), також має в своєму активі один виход до Серії С1 з «Каррарезе» (1991/92).

Ігрова кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 22 січня 1939 року в місті Кревалькоре. Вихованець футбольної школи клубу «Фіорентина».

Луїджі Сімоні у 1963 році під час виступів за «Мантову».

У дорослому футболі дебютував 1959 року виступами за «Мантову», в якій провів два сезони, взявши участь у 47 матчах чемпіонату[4].

У сезоні 1961/62 виступав у Серії В за «Наполі», з яким виграв Кубок Італії[5] та допоміг команді повернутись в Серію А, після чого повернувся в «Мантову»[4], де провів ще два роки.

Своєю грою за останню команду привернув увагу представників тренерського штабу «Торіно», до складу якого приєднався 1964 року. Відіграв за туринську команду наступні три сезони своєї ігрової кар'єри. Більшість часу, проведеного у складі «Торіно», був основним гравцем команди, виступаючи в зв'язці з Луїджі Мероні[6].

1967 року Луїджі перейшов у «Ювентус», але закріпитись в команді не зумів[7] і наступного сезону перейшов у клуб Серії В «Брешія», з яким зумів вийти в еліту.

1971 року перейшов до клубу «Дженоа», за який відіграв 3 сезони. Граючи у складі «Дженоа» також здебільшого виходив на поле в основному складі команди. Завершив професійну кар'єру футболіста виступами за команду «Дженоа» у 1974 році. В цілому за кар'єру провів 368 професійних ігор (62 голів)[8], в тому числі 187 в Серії А (32 голи).

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Розпочав тренерську кар'єру невдовзі по завершенні кар'єри гравця, в лютому 1975 року, очоливши тренерський штаб клубу «Дженоа» замість Гвідо Вінченці[9]. В тому сезоні «грифони» завершили чемпіонат на 7 місці, а в наступному виграють дивізіон і виходять в Серію А. У своєму першому сезоні в еліті Сімоні врятував команду від вильоту, проте наступного сезону 1977/78 «Дженоа» займає 14 місце і вилітає назад в другий дивізіон[10]..

Після цього влітку 1978 року Луїджі очолює інший клуб Серії В «Брешію», з якою за підсумками другого сезону виходить в Серію А, проте сам залишається у нижчому дивізіоні, повернувшись в «Дженоа». З генуезцями Сімоні в наступному сезоні також вийшов в Серію А, де працював до 1984 року, поки клуб з 14 місця знову не відправився в нижчий дивізіон.

Надалі Сімоні очолював «Пізу», «Лаціо», «Емполі» та «Козенцу», проте в жодній команді більш ніж на рік не затримувався.

У 1990 році Сімоні очолює «Каррарезе» з яким у першому ж сезоні вилітає у Серію С2, проте залишається в команді і наступного року повертає клуб у Серію С1[8]. Після цоьго Луїджі став головним тренером «Кремонезе»[11], з яким у першому сезоні вийшов до Серії А, а потім два сезони утримував команду в еліті і лише за підсумками третього сезоні 1995/96 клуб зайняв 17 місце і покинув вищий дивізіон.

У сезоні 1996/97 Сімоні очолював «Наполі», з яким вийшов до фіналу Кубка Італії, проте був звільнений до вирішальної гри через незадовільні результати[12].

Влітку 1997 року Сімоні очолив «Інтернаціонале» з яким у першому ж сезоні виграв Кубка УЄФА та став віце-чемпіоном Італії. У наступному сезоні клуб не показував таких результатів, через що Сімоні був звільнений, навіть незважаючи на перемогу з рахунком 3:1 нам мадридським «Реалом», завдяки якій міланці виграли свою групу Ліги чемпіонів і вийшли в раунд плей-оф[13].

Надалі Сімоні працював з «П'яченцою»[14] та «Торіно»[15], проте в жодному клубі не дотренував навіть до кінця сезону, після чого очолював болгарський ЦСКА (Софія), зайнявши з ним третє місце в чемпіонаті[8].

У сезоні 2002/03 Сімоні був головним тренером «Анкони», яку вивів до Серії А[8], проте залишився в нижчому дивізіоні, взявши на наступний сезон «Наполі»[8], яке, втім, незабаром покинув і згодом також недовго попрацював із «Сієною»[8].

У сезоні 2005/06 Луїджі був тренером клубу «Луккезе-Лібертас» в Серії С1, після чого став її технічним директором[16].

25 лютого 2009 року Сімоні був призначений технічним директором «Губбіо» з Лега Про Секонда Дівізіоне[17], яке також паралельно очолював у 2009 та 2011–2012 роках[18].

28 січня 2013 року Сімоні став технічним директором «Кремонезе»[19], а в червні 2014 року був призначений президентом клубу[20]. 2 червня 2016 року покинув посаду і був замінений на Мікеланджело Рампуллу[21].

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

«Наполі»: 1961–62

Як тренера[ред. | ред. код]

«Інтернаціонале»: 1997–98

Особисті[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Casini D. Il mondo del calcio piange Gigi Simoni: è morto a 81 anni — RCS MediaGroup, Sonzogno, 2020. — ISSN 1120-5067; 2499-3093
  2. ↑ (unspecified title) — 2020.
  3. ↑ LA LISTA DEI 200 - HALL OF FAMERS - [Архівовано 16 серпня 2013 у Wayback Machine.] genoacfc.it
  4. ↑ а б La favola del Mantova [Архівовано 2 грудня 2012 у Wayback Machine.] postadelgufo.it
  5. ↑ Stagione 1961-1962 [Архівовано 23 жовтня 2014 у Wayback Machine.] napolissimo.net
  6. ↑ Stagione 1964-1965 [Архівовано 1 вересня 2011 у Wayback Machine.] archiviotoro.it
  7. ↑ Stagione 1967-1968 [Архівовано 21 вересня 2011 у Wayback Machine.] archiviotoro.it
  8. ↑ а б в г д е Tecnici contro: Luigi Simoni [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] reggionelpallone.it
  9. ↑ FootStats: Simoni: 830 candeline con amarcord [Архівовано 18 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
  10. ↑ Simoni s'Inter... roga [Архівовано 19 жовтня 2016 у Wayback Machine.] storiedicalcio.altervista.org
  11. ↑ Gli anni di Simoni [Архівовано 4 грудня 2013 у Wayback Machine.] uscremonese.it
  12. ↑ Cremonese, c'è Simoni «Ora al Gubbio e poi...». Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 19 жовтня 2016.
  13. ↑ Crevalcore, quel signore del calcio che si chiama Gigi Simoni. E la vittoria senza età [Архівовано 29 лютого 2012 у Wayback Machine.] ilfattoquotidiano.it
  14. ↑ Stagione 1999-2000 [Архівовано 28 грудня 2013 у Wayback Machine.] storiapiacenza1919.it
  15. ↑ Stagione 2000-2001 [Архівовано 21 вересня 2011 у Wayback Machine.] archiviotoro.it
  16. ↑ Gigi Simoni sulla panchina della Lucchese [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] Solonapoli.com
  17. ↑ Gigi Simoni direttore tecnico del Gubbio [Архівовано 29 вересня 2015 у Wayback Machine.] Quotidiano.net
  18. ↑ GIGI SIMONI RINNOVA PER UN ANNO: SARA' LUI IL DIRETTORE TECNICO ANCHE IN SERIE B Asgubbio1910.com
  19. ↑ Luigi Simoni nuovo direttore tecnico [Архівовано 1 липня 2016 у Wayback Machine.] Uscremonese.it
  20. ↑ Calcio, Cremonese: Gigi Simoni è il nuovo presidente. Архів оригіналу за 8 серпня 2016. Процитовано 19 жовтня 2016.
  21. ↑ Michelangelo Rampulla è il nuovo presidente dell'USC [Архівовано 11 червня 2016 у Wayback Machine.] uscremonese.it

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Луїджі Сімоні
Кубок УЄФА
Ліга Європи
Футболіст Це незавершена стаття про футболіста.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Луїджі_Сімоні&oldid=40401050