Луїджі Каньї — Вікіпедія

Ф
Луїджі Каньї
Луїджі Каньї
Луїджі Каньї
Луїджі Каньї у 1980-ті роки.
Особисті дані
Народження 14 червня 1950(1950-06-14) (73 роки)
  Брешія, Італія
Громадянство  Італія
Позиція захисник
Юнацькі клуби
1964-1969 Італія «Брешія»
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г)
1969–1978 Італія «Брешія» 262 (3)
1978–1987 Італія «Самбенедеттезе» 262 (2)
1987–1988 Італія «Оспіталетто» 8 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1988–1989 Італія «Брешія» (мол.)
1989–1990 Італія «Чентезе»
1990–1996 Італія «П'яченца»
1996–1998 Італія «Верона»
1998–1999 Італія «Дженоа»
1999–2000 Італія «Салернітана»
2000 Італія «Салернітана»
2000–2001 Італія «Сампдорія»
2003–2004 Італія «П'яченца»
2004–2005 Італія «Катандзаро»
2006–2007 Італія «Емполі»
2008 Італія «Емполі»
2008 Італія «Парма»
2011–2012 Італія «Віченца»
2012 Італія «Віченца»
2013 Італія «Спеція»
2015 Італія «Сампдорія» (помічник)
2017 Італія «Брешія»

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Луїджі Каньї (італ. Luigi Cagni, нар. 14 червня 1950, Брешія) — італійський футболіст, що грав на позиції захисника. По завершенні ігрової кар'єри — тренер.

Ігрова кар'єра[ред. | ред. код]

Народився 14 червня 1950 року в місті Брешія. Вихованець футбольної школи клубу «Брешія». За першу команду дебютував у Серії А 25 січня 1970 року в грі з «Кальярі». У тому сезоні він зіграв загалом 8 ігор, які так і залишились єдиними для гравця у вищому дивізіоні, оскільки у наступні вісім років він грав за рідну команду у Серії Б, де стабільно був основним лівим захисником[1].

Луїджі (перший праворуч у нижньому ряду) у «Брешії» в сезоні 1971/72.

У 1978 році, у віці 28 років, Каньї перейшов в інший клуб другого дивізіону «Самбенедеттезе», з яким 1980 року вилетів у Серію С1. Після цього новий головний тренер Недо Сонетті вирішитв перевести Каньї на позицію ліберо[2], на якій Луїджі провів з командою наступні сім сезонів і в останні роки був капітаном. У сезоні 1980/81 років клуб з Сан-Бенедетто-дель-Тронто повернувся до Серії В, де став стабільним середняком на наступні роки. У 1986 році, після скандалу зі ставками, Луїджі дискваліфікували на 4 місяці за те, що він не повідомив про тих, хто намагався його підкупити[3]. У 1987 році Каньї залишив «Самбенедеттезе», провівши загалом за кар'єру 16 сезонів у Серії Б і зігравши 483 матчів, що є рекордом дивізіону[4].

Завершив ігрову кар'єру у команді «Оспіталетто», за яку виступав протягом 1987—1988 років у Серії С2.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

Розпочав тренерську кар'єру відразу ж по завершенні кар'єри гравця, 1988 року, очоливши молодіжну команду «Брешії», а наступного року став головним тренером клубу «Чентезе» з Серії C2[5].

1990 року став головним тренером команди «П'яченца» з Серії C1[6]. Під його керівництвом команда у першому ж сезоні вийшла до Серії Б, а у 1993 році вперше у своїй історії підвищилась до Серії А[7]. Після вильоту 1994 року, Каньї допоміг команді відразу повернутись до еліти, вигравши Серію Б 1994/95, а в наступному році посів із командою 14 місце і зберіг їй прописку в Серії А[8].

Влітку 1996 року Каньї очолив новачка вищого дивізіону «Верону»[9], але не зумів врятувати команду від вильоту, посівши передостаннє 17 місце. По ходу наступного сезону клуб продовжив невдалі виступи, через що у березні 1998 року Каньї був звільнений[10] і надалі з поперемінним успіхом тренував інші команди Серії Б «Дженоа»[11], «Салернітана»[12] та «Сампдорія»[13].

У лютому 2003 року Каньї повернувся в «П'яченцу», але не зміг врятувати команду від вильоту з Серії А. Тим не менш Луїджі залишився на чолі команди і в сезоні 2003/04 Серії Б, після закінчення якого залишив посаду через конфлікт з керівництвом, коли команда стала лише 8-ю і не змогла підвищитись у класі.

Згодом протягом 2004—2005 років очолював тренерський штаб клубу «Катандзаро» з Серії Б[14], а у січні 2006 року очолив вищолігове «Емполі»[15]. З командою у першому ж сезоні посів 8-ме місце, а вже наступного став сьомим, завдяки чому «Емполі» вперше у своїй історії вийшло до єврокубків. Втім сезон 2007/08 став для Каньї вкрай невдалим: команда у Кубку УЄФА вже в першому раунді сенсаційно вилетіла від «Цюриха» (2:1, 0:3), а в чемпіонаті у 13 стартових іграх мала 7 поразок, 4 нічиїх і лише, 2 перемоги (включаючи сенсаційні 1:0 на «Сан-Сіро» проти «Мілана»), через що у листопаді Каньї був звільнений[16]. Тим не менш новий тренер Альберто Малезані не зумів виправити ситуацію, через що 31 березня 2008 року Каньї повернувся до команди, яка займала останнє місце в турнірній таблиці з 26 очками[17]. Незважаючи на покращення гри, завдяки якому команда набрала 10 очок в останніх семи іграх, вона вилетіла до Серії B, незважаючи на перемогу над «Ліворно» з рахунком 2:1 в останній грі сезону[18].

29 травня 2008 року Каньї підписав контракт із «Пармою», яка щойно вилетіла до Серії Б[19]. Набравши лише 6 очок у перших 6 матчах, вже 30 вересня 2008 року він був звільнений, коли команда посідала 14-те місце в турнірній таблиці[20].

6 жовтня 2011 року Каньї очолив інший клуб другого дивізіону «Віченцу»[21], але через низькі результати був звільнений 4 березня 2012 року після виїзної поразки від «Варезе» (0:3)[22]. Тим не менш вже 29 квітня Луїджі повернувся до керівництва командою[23] і за останні 5 ігор до закінчення чемпіонату набрав 10 очок, виводячи «Віченцу» до плей-аутів. Втім зазнавши там поразки від «Емполі» з рахунком 2:3 у матчі-відповіді, команда таки вилетіла до Лега Про Пріма Дівізіоне[24], після чого Каньї покинув клуб.

23 лютого 2013 року Каньї прийняв пропозицію попрацювати зі «Спецією»[25], привівши її до 13 місця у Серії Б і по завершенні сезону покинув клуб.

На початку сезону 2015/16 років Каньї був призначений помічником тренера «Сампдорії» у штабі Вальтера Дзенги, свого колишнього партнера по «Самбенедеттезе» з 1980 по 1982 рік[26]. Втім вже 2 вересня, після вибуття в Ліги Європи та перших двох турів чемпіонату, він був звільнений, ймовірно, через конфлікт із Дзенгою[27].

12 березня 2017 року Каньї був призначений новим головним тренером свого рідного клубу «Брешія», замінивши звільненого Крістіана Броккі[28]. У дванадцяти турах до кінця чемпіонату він здобув чотири перемоги, сім нічиїх і зазнав лише одну поразку 1:3 від СПАЛа, який тоді став чемпіоном[29], і допоміг команді посісти 15 місце в Серії B 2016/17 та врятуватись від вильоту, після чого залишив клуб[30].

Досягнення[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Biografia. Gigi Cagni : Il mio Blog (it-IT) . 2 листопада 2009. Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
  2. ↑ Sambenedettese. Gigi Cagni : Il mio Blog (it-IT) . Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
  3. ↑ Lo scandalo calcioscommesse 1986. www.storiapiacenza1919.it. Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
  4. ↑ articolo, di Redazione-Stampa (21 лютого 2011). Amarcord: Gigi Cagni e quel gran gol del 1981 a Marassi. Riviera Oggi (італ.). Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
  5. ↑ P.Gentilotti, S.Gavardi, Piacenza: i colori del sogno, ed. Sperling&Kupfer, 1994, pp. 28-31.
  6. ↑ MOMENTI INDIMENTICABILI. Gigi Cagni : Il mio Blog (it-IT) . 5 березня 2011. Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
  7. ↑ FREDDO PIACENZA, ' SCUSATE IL DISTURBO' - la Repubblica.it. Archivio - la Repubblica.it (італ.). Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
  8. ↑ Cagni si salva e se ne va. corriere.it. 5 березня 2014. Архів оригіналу за 5 березня 2014. Процитовано 2 грудня 2021.
  9. ↑ ' ATTENTI, SALVEZZA DIFFICILE' - la Repubblica.it. Archivio - la Repubblica.it (італ.). Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
  10. ↑ Verona battuto Cagni cacciato. corriere.it. 16 жовтня 2015. Архів оригіналу за 16 жовтня 2015. Процитовано 2 грудня 2021.
  11. ↑ Cagni nuovo tecnico del Genoa. corriere.it. 5 березня 2014. Архів оригіналу за 5 березня 2014. Процитовано 2 грудня 2021.
  12. ↑ Caos Salernitana: licenziato Cagni - la Repubblica.it. Archivio - la Repubblica.it (італ.). Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
  13. ↑ Samp: tocca a Cagni - la Repubblica.it. Archivio - la Repubblica.it (італ.). Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
  14. ↑ Catanzaro arriva Cagni.Vavassori si dimette a Terni - TUTTOmercatoWEB.com. www.tuttomercatoweb.com (італ.). Архів оригіналу за 2 лютого 2018. Процитовано 2 грудня 2021.
  15. ↑ Empoli, via Somma ecco Cagni - la Repubblica.it. Archivio - la Repubblica.it (італ.). Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
  16. ↑ L'Empoli esonera Cagni la panchina a Malesani - Serie A - Calcio - Sport - Repubblica.it. www.repubblica.it. Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
  17. ↑ Empoli: via Malesani, torna Cagni A Catania Baldini fuori, ecco Zenga - Serie A - Calcio - Sport - Repubblica.it. www.repubblica.it. Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
  18. ↑ L'Empoli vince ma non basta e saluta la A insieme al Livorno - Serie A - Calcio - Sport - Repubblica.it. www.repubblica.it. Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
  19. ↑ Cagliari, arriva Allegri  Il Parma riparte da Cagni - Gazzetta dello Sport. www.gazzetta.it. Архів оригіналу за 20 листопада 2015. Процитовано 2 грудня 2021.
  20. ↑ UFFICIALE: il Parma esonera Cagni - TUTTOmercatoWEB.com. www.tuttomercatoweb.com (італ.). 24 вересня 2015. Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
  21. ↑ Luigi Cagni è l’allenatore del Vicenza Calcio | Vicenza Calcio | Official Website. vicenzacalcio.com. 21 листопада 2015. Архів оригіналу за 21 листопада 2015. Процитовано 2 грудня 2021.
  22. ↑ Esonerato Luigi Cagni | Vicenza Calcio | Official Website. vicenzacalcio.com. 21 листопада 2015. Архів оригіналу за 21 листопада 2015. Процитовано 2 грудня 2021.
  23. ↑ Luigi Cagni ritorna alla guida della squadra. vicenzacalcio.com. 8 травня 2012. Архів оригіналу за 8 травня 2012. Процитовано 2 грудня 2021.
  24. ↑ Empoli Vicenza 3-2 Playout Serie B 2011-2012 Empoli salvo Vicenza in LegaPro - Playout: Empoli-Vicenza 3-2, biancorossi in LegaPro | Sport.it. sport.it. 5 березня 2014. Архів оригіналу за 5 березня 2014. Процитовано 2 грудня 2021.
  25. ↑ Reggina-Spezia, Cagni: "Mi interessava soprattutto la fase difensiva". SerieBnews.com (it-IT) . 26 лютого 2013. Архів оригіналу за 22 березня 2016. Процитовано 2 грудня 2021.
  26. ↑ Samp, Zenga sceglie Cagni: un amico come vice per allenare la difesa. La Gazzetta dello Sport - Tutto il rosa della vita (італ.). Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
  27. ↑ Sampdoria, Cagni esonerato: aveva rotto con Zenga. La Gazzetta dello Sport - Tutto il rosa della vita (італ.). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 грудня 2021.
  28. ↑ CAGNI TORNA IN CATTEDRA. A CASA SUA. Alfredo Pedullà (it-IT) . 13 березня 2017. Архів оригіналу за 2 грудня 2021. Процитовано 2 грудня 2021.
  29. ↑ Nelli, Tommaso (31 травня 2017). Gigi Cagni, quando la sostanza vince sull'immagine. Gioco Pulito (it-IT) . Архів оригіналу за 21 серпня 2017. Процитовано 2 грудня 2021.
  30. ↑ Cagni: «Ho fatto una cosa meravigliosa. Il futuro?...». Giornale di brescia (італ.). 23 травня 2017. Архів оригіналу за 24 листопада 2021. Процитовано 2 грудня 2021.

Посилання[ред. | ред. код]

«Дженоа» – Тренери

Спенслі (1896–1907) · Тренерська рада (1907–12) · Гарбатт (1912–27) · Де Веккі (1927–30) · Секань (1930–31) · Бурландо (1931–32) · Румбольд (1932–33) · Надь (1933–34) · Фароппа (1934–35) · Де Веккі (1934–35) · Орт (1935–36) · Фельснер (1936–37) · Гарбатт (1937–39) · Барб'єрі (1939–41) · Ара (1941–43) · Барб'єрі (1945–46) · Віола (1945–46) · Гарбатт (1946–48) · Аллазіо (1948–49) · Естлі (1949–50) · Аллазіо (1949–50) · Бачігалупо/Каппеллі (1950–51) · Шенкей (1951–52) · Сала/Еллена (1951–52) · Еллена (1952–53) · Шароші (1953–55) · Бонілаурі (1953–55) · Мальї (1955–58) · Фроссі (1958–59) · Поджі/Бузіні (1959–60) · Карвер (1959–60) · Фроссі (1960–61) · Гей (1961–63) · Сантос (1963–64) · Амарал (1964–65) · Лерічі (1964–65) · Боніццоні (1965–66) · Гецці (1966–67) · Табанеллі (1966–67) · Фонгаро (1967–68) · Кампателлі (1968–69) · Кампателлі/Бруно (1968–69) · Вівіані (1969–70) · Бруно/Бонілаурі (1969–70) · Джимона/Бонілаурі (1969–70) · Сільвестрі (1970–74) · Вінченці (1974–75) · Сімоні (1975–78) · Марозо (1978–79) · Пурічеллі (1978–79) · Буй (1978–79) · Ді Марціо (1979–80) · Сімоні (1980–84) · Бурньїч (1984–86) · Перотті (1986–87) · Сімоні (1987–88) · Перотті (1987–88) · Скольйо (1988–90) · Баньйолі (1990–92) · Джорджі (1992) · Майфреді (1992–93) · Мазеллі (1993–94) · Скольйо (1994–95) · Маркіоро (1994–95) · Мазеллі (1994–95) · Радіче (1995–96) · Сальвеміні (1995–96) · Перотті (1996–97) · Сальвеміні (1997) · Мазеллі (1997) · Бурньїч (1997–98) · Піллон (1998) · Каньї (1998–99) · Россі (1999–2000) · Болкі (2000) · Карбоні (2000–01) · Болкі (2001) · Онофрі (2001) · Скольйо (2001–02) · Рея (2002) · Онофрі (2002) · Торренте/Лавецціні (2003) · Донадоні (2003) · Де Каніо (2003–04) · Космі (2004–05) · Вавассорі (2005–06) · Перотті (2006) · Вавассорі (2006) · Гасперіні (2006–10) · Баллардіні (2010–11) · Малезані (2011) · Маріно (2011–12) · Малезані (2012) · Де Каніо (2012) · Дельнері (2012–13) · Баллардіні (2013) · Ліверані (2013) · Гасперіні (2013–16) · Юрич (2016–17) · Мандорліні (2017) · Юрич (2017) · Баллардіні (2017–18) · Юрич (2018) · Пранделлі (2018–19) · Андреаццолі (2019) · Мотта (2019) · Нікола (2019–20) · Маран (2020) · Баллардіні (2020–21) · Шевченко (2021–22) · Конко (в. о.) (2022) · Блессін (2022) · Джилардіно (в. о.) (2022–)

«Сампдорія» – Тренери

Галлуцці (1946–47) · Балонч'єрі (1947–50) · Галлуцці (1950) · Фоні (1950–51) · Фоні (1951–52) · Поджі (1952) · Фіорентіні (1952–53) · Табанеллі (1953–55) · Цейзлер (1955–56) · Рава (1956–57) · Аморетті (1957) · Доджін (1957–58) · Балонч'єрі (1958) · Мондзельйо (1958–61) · Лерічі (1961–63) · Оцвірк (1963–65) · Бальдіні (1965–66) · Бернардіні (1966–71) · Еррера (1971–73) · Вінченці (1973–74) · Корсіні (1974–75) · Берселліні (1975–77) · Каналі (1977–78) · Джорджіс (1978–79) · Тонеатто (1979–80) · Ріккоміні (1980–81) · Улів'єрі (1981–84) · Берселліні (1984–86) · Бошков (1986–92) · Ерікссон (1992–97) · Луїс Менотті (1997) · Бошков (1997–98) · Спаллетті (1998) · Платт (1998–99) · Спаллетті (1999) · Вентура (1999–2000) · Каньї (2000–01) · Беллотто (2001–02) · Новелліно (2002–07) · Маццаррі (2007–09) · Дельнері (2009–10) · Ді Карло (2010–11) · Кавазін (2011) · Атцорі (2011) · Якіні (2011–12) · Феррара (2012) · Россі (2012–13) · Михайлович (2013–15) · Дзенга (2015) · Монтелла (2015–16) · Джампаоло (2016–19) · Ді Франческо (2019) · Раньєрі (2019–21) · Д'Аверса (2021–22) · Джампаоло (2022) · Станкович (2022–)

Словники та енциклопедії
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Луїджі_Каньї&oldid=36815886