Луцько Богдан Вікторович — Вікіпедія

Луцько Богдан Вікторович
 Сержант
Загальна інформація
Народження 21 липня 1981(1981-07-21)
Гульськ, Новоград-Волинський район, Житомирська область, Українська РСР, СРСР
Смерть 12 серпня 2014(2014-08-12) (33 роки)
Никифорове, Сніжнянська міська рада, Донецька область, Україна
Громадянство Україна Україна
Військова служба
Роки служби 2014
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС ЗСУ Збройні сили
Рід військ  Механізовані війська
Формування
Війни / битви
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Богда́н Ві́кторович Луцько́ (1981—2014) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1981 року в селі Гульськ (Новоград-Волинський район, Житомирська область). Також місцем народження зазначається Селець Народицького району Житомирської області; а після вибуху на Чорнобильській АЕС переїхали в село Гульськ. Закінчив гульську школу. Вступив до Рогачівського технікуму, але не закінчив — був призваний до лав Збройних Сил України. Демобілізувався; створив родину.

В часі війни — доброволець; кулеметник, 30-та окрема механізована бригада.

5 серпня 3 БМП та 1 танк зайняли висоту поблизу Никифорового, керував блокпостом старший лейтенант Артем Абрамович, ще за кілька кілометрів розміщено іще два блокпости.

12 серпня на блокпост лейтенанта Абрамовича відійшли 1 танк і 2 БМП з сусіднього блокпоста. Із штабом зв'язатися не вдалося. Після «наради лейтенантів» вирішили прориватися до своїх на Міусинськ, куди й прибули. Старший лейтенант, що керував у Міусинську, наказав повернутися на висоту та захищати тил бригади.

Після зайняття попередньої позиції побачили, як з півдня почався обстріл «Градами», проте ракети пролетіли далі. Почала стріляти ворожа артилерія. Запросивши в штабу артилерійську допомогу, почули відповідь: «Снарядів немає». Незабаром на блокпост вийшли 4 танки, перший з яких був Т-64 з білими смугами, як в українських, з другого напрямку наступала піхота терористів. Після перших пострілів у одного танка заклинило гармату, на той час уже були підбиті 2 БМП. Абрамович наказав підлеглим відходити, сам лишився прикривати відступ.

12 серпня 2014 року танк Т-64, екіпаж якого: старший лейтенант Артем Абрамович — командир танку, сержант Ярослав Антонюк — механік-водій, та солдат Петро Барбух — навідник, вступив у двобій з російським Т-72. У двобої танки таранили один одного. Український екіпаж відтоді вважався зниклим безвісти. У бою було знищено 2 танки Т-72, українські сили втратили Т-64 — Абрамович, Антонюк, Барбух та БМП-2 — загинули прапорщик Дмитро Руденко та сержант Богдан Луцько.

Група, яку прикривав екіпаж Абрамовича, дісталася до Міусинська. Більшість учасників бою залишилися живими та повернулися додому.

24 листопада 2014-го рештки знайдені на полі бою пошуковцями Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»), привезені до Запоріжжя.

Впізнаний за експертизою ДНК, похований 11 вересня 2015-го у селі Гульськ.

Без Богдана лишилися батьки, дружина Ольга, донька Богдана 2003 р.н. та син Олександр 2006 р.н.

Нагороди та вшанування[ред. | ред. код]

За особисту мужність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові, зразкове виконання військового обов'язку відзначений — нагороджений

  • 15 вересня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
  • Вшановується на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[1].
  • Відзнака «За заслуги перед Новоград-Волинським районом» (2022; посмертно)[2]
  • Його портрет розмішений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 2, ряд 3, місце 35.
  • 20 листопада 2015 на фасаді Гульської загальноосвітньої школи відкрили пам'ятну дошку Луцьку Богдану Вікторовичу.[3]

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]